Малюнок Віктора СТАРОВА.
Напевно, багатьом цікаво подивитися, на чому їздили люди в старовину залізницею. Однак якщо збирати всі дорожні машини, то скоро треба буде заганяти в музей і електровози, тому що донеччани, особливо юні, уже забули, що Донецькою залізницею взагалі колись ходили потяги. Ось уже п’ять років стоять на припоні електровози, іржавіють рейки й мости, а більшість локомотивів тепер цілком годяться для музею. Це результат війни сепаратистів за «русский мир».
Однак якщо на залізниці із залишків можна зібрати хоча б якусь виставку, то від авіаційного транспорту збереглися самі спогади. Від колись найкращого в країні аеропорту залишилися лише руїни — так старанно боролися сепаратисти за повітряну гавань — усе розбили вщент. І для музею збирати нічого.
Можна створити також музей донецького метро, у будівництво якого було вкладено чимало мільйонів гривень і праці. Тепер усі його будмайданчики й під’їзні колії заросли деревами. Донеччани вже й думати забули про нього, як про прекрасний сон.
Давно проситься в музей і донецька пошта, поштамт ніби якось ще функціонує, але листів, бандеролей, грошових переказів і посилок уже ніхто із цієї установи не надсилає. Нечисленні листоноші розносять стареньким пенсії, якби не було яких, то й робити листоношам взагалі було нічого — ані листів, ані газет... У будівлі поштамту теж час організовувати музей, що розповідає про те, що колись жителі Донецька писали й отримували з усіх кінців світу листи й телеграми.
Музеї, безперечно, — заклади корисні, вони нам нагадують, як люди жили колись, спілкувалися, користувалися всіма видами транспорту. Але в нас гору взяли люди, які надають перевагу перед усіма благами цивілізації артилерійській канонаді й боротьбі за міфічну незалежність. Тепер усі бачать, у що це вилилося й до чого призвело.
Донецьк.
