Один російський інтелігент закликав співвітчизників жахнутися самих себе. Мовляв, у Росії був мир — відносний, хоч і недовго (з 2008-го), але був. І Криму в кожного було стільки, скільки потрібно. І раптом — в одну мить — ні миру, ні Криму. Тільки війна, санкції й суцільне «побєдобєсіє» кожного 9 травня. Честь зарили в безіменні могили, совістю зарядили «буки» та «іскандери», а героїзм солдатів Великої Вітчизняної прирівняли до сучасних військових авантюр «іхтамнєтов» в Україні та Сирії. Безглуздий полк!

Стас ПОЗДНЯКОВ (Москва, учасник руху «Солідарність»):

— Я стежив за подіями в Україні ще з часів Помаранчевої революції. Звісно, було певне розчарування: більшою мірою від Тимошенко, меншою мірою від Ющенка. Напевно, вони навіть не так розчарували, як просто не відповідали масштабу змін в Україні. Утім, усе це дало й розуміння того, що шлях до свободи і демократії не може бути простим і швидким.

За Євромайданом я спостерігав практично в прямому ефірі, але тут уже до ейфорії домішувався жах від розстрілу на Грушевського. І якщо вже в Україні дійшло до такого, то що буде в Росії, де градус ненависті значно вищий. Утім, тут перемога Революції Гідності сприймалася як ковток свіжого повітря, особливо порівняно з реаліями путінської Росії, коли почалося закручування гайок.

Крім моїх київських друзів, які докладно описували, що відбувається на Майдані, а деякі й навіть брали участь, дехто з моїх близьких друзів спеціально їздив на Майдан, щоб, як мовиться, відчути атмосферу. У Росії практично не залишилося ЗМІ в прямому значенні цього слова, тому що вони перетворилися, по суті, на інформаційні війська, основне завдання яких — збурення ненависті й ворожнечі. Вони просто небезпечні для психіки, і я намагаюся триматися від них подалі. Уцілілі незалежні російськомовні ЗМІ (Радио Свобода Медуза, Грани.ру, Ёж.ру,) навряд чи можуть, за всього бажання, дати повне уявлення про те, що нині відбувається в Україні. Читаю своїх київських друзів у Фейсбуці, але там у всіх своя думка. Дещо розповідають товариші, котрі перебралися з Москви до Києва.

Уся ця підлість, яку влада Росії творить, стала відповіддю на Революцію Гідності, яку вона ненавидить генетично й боїться, що Росія візьме приклад з України. І сподіваюся, міжнародний кримінальний суд поставить їй багато запитань.

Жахливою підлістю була анексія Криму. Але навіть якщо залишити осторонь етичний аспект цієї афери, нині вже багатьом стало зрозуміло: вона виявилася найбільшою дурістю путінської зовнішньої політики. Кажучи словами одного з авторів Кодексу Наполеона, «це гірше, ніж злочин. Це помилка». Про це стільки було сказано, що тепер уже до всіх, крім хіба що найфанатичніших «кримнашистів», дійшло, що розплатою за вкрадений Крим стали антиросійські санкції, дипломатична ізоляція Росії, падіння курсу рубля, стагфляція, і це ще далеко не кінець. Більшість друзів, звісно, дотримуються таких само схожих поглядів, на те вони й друзі.

Колеги, знайомі, просто люди, з якими доводиться зустрічатися по життю, зазвичай не мають жодних переконань або їх приховують. Узагалі, цей страх помітно поширився в суспільстві за минуле десятиліття. Тому не можна говорити про те, що є якась імперська більшість, яка в захваті від «кримнаша» і війни з Україною. І жодні дані соціологічних опитувань не зможуть підтвердити існування такої більшості. Тут або промовчать, або дадуть відповідь таку, щоб догодити начальству. Це, до речі, і раніше було добре помітно, коли «Солідарність» ще проводила пікети проти війни в Україні та Сирії. Звичайно, були громадяни, котрі скаженіли, побачивши антивоєнні плакати, але це одиниці на тлі байдужої більшості. Тому поліція для зриву пікетів використовувала постійно тих само провокаторів.

Як громадянин країни-агресора, щось радити українцям, які стали жертвою її агресії, навряд чи маю право. Путін і його оточення приречені в історичній перспективі, незважаючи на величезні ресурси, які вони зуміли висмоктати з Росії. Вони живуть минулим і судомно чіпляються за віджилі своє імперські міфи. Тому побажати українцям можу тільки мудрості, сил і терпіння, бо час, прогрес і правда на їхньому боці.

Ельдар АХАДОВ (Новий Уренгой—Баку—Красноярський край, письменник і поет):

— Цю молитву перекладали на безліч мов — безплатно, за покликом серця, різні люди — китайці й іспанці, таджики й білоруси, болгари й тувинці... І читали її в десятках країн своїми мовами. Її дарували безнадійно хворим в онкології, її пересилали невільникам в’язниць, її читали моряки-підводники... Одного з її перекладачів, араба Саліма з Марокко, вбили... Але ця молитва житиме.

«Прошу Тебе, Господи, дай саме тій людині, яка читає зараз ці рядки, все, про що вона Тебе просить! Дай їй це повною мірою, як умієш давати тільки Ти один! І нехай вона буде щаслива в усі її дні, а якщо неможливо таке, то хоча б скільки-небудь. Даруй їй міцне здоров’я й любов близьких, розуміння й співчуття... Зроби так, щоб душа її завжди світилася однією лише любов’ю до всього сущого, відгороди її від дурнослів’я, від образ і заздрості, від війн і смертей, від болю фізичного й душевного; якщо ж усе це неминуче — не покинь її й тоді дай розраду. Урятуй для неї все, що дороге їй на землі. Якщо ж пізно просити про це — не лишай її пам’яті... Не знаю, чи вірить у Тебе та людина, котра читає зараз цю молитву про неї, але навіть якщо й не вірить — допоможи їй! Нехай вона відчує, що не самотня, що потрібна й її люблять... Милостивий і добрий мій Господь! Виконай це моє бажання! Виконай його так, щоб перш, ніж закриються очі мої, я міг сказати: «Дякую Тобі, Господи! Ти чуєш мене...». Твій Ельдар Ахадов».

Люди можуть мати різні погляди на життя, різні смаки й пристрасті, усе — різне. Але люди не можуть жити в стані нескінченної війни. Краще — мир. У стані війни можливо тільки взаємознищення. Або цілковите знищення однієї з конфліктуючих сторін.

Але знищити когось не означає перемогти його точку зору. І тому в такому ракурсі війна взагалі безглузда. Планета Земля єдина й неподільна. Жодна її частина не здатна існувати окремо від усього іншого. Пам’ятайте про це. Живіть у мирі. Любіть й опікуйтеся одне одним.

Мої перші читачі — дві українські жінки. Одна з них живе у Львові, інша — в Маріуполі. Колись багато років тому саме вони перші у світі придбали книжки Ельдара Ахадова. Усі решта були потім, а перші — вони. Ніколи цього не забуду. Низький уклін тобі, Україно!

І ще: я пишаюся, що одеська письменницька організація прийняла мене у свої члени.

Дмитро ГУСЄВ (Санкт-Петербург, керівник громадського проекту «Робіть ПРАВИЛЬНО!»):

— Під час українського Майдану, як і після нього, я не розумів, що відбувається, об’єктивної інформації майже не було. Але через півроку після анексії Криму стало ясно, що Путін намагався розв’язати кілька завдань. По-перше, забезпечити сухопутний шлях у Крим і дати воду в канал. По-друге, відволікти увагу росіян від внутрішніх проблем країни. І ще — знищити найбільш активних російських націоналістів, що мають імперські переконання. 

Війна — це гарний спосіб знищення внутрішньої опозиції. Вони поїхали воювати на Донбас і там загинули. По-перше, вони не небезпечні для Путіна, а по-друге, його ЗМІ продовжують повідомляти про загибель росіян на Донбасі. Хоча зрозуміло, що не було чого їм там робити, і єдиний фашизм — це путінський. У тих регіонах України, де немає добровольців із РФ, росіян ніхто не зачіпає. Ті, хто приперся із РФ, називають себе росіянами, але не є ними. Насамперед вони не є носіями російської культури.

Пісень не співають, танців не танцюють, народний одяг не носять навіть у свята. До творчої діяльності не здатні. Звичайний совок, покладений в обкладинку від книжки з назвою «Росія». А книжки немає, сторінки вирвано, а замість них лежить совок. І це совок прийшов в Україну, а не рускій мір.

І війна в Україні, яка йде  вже шостий рік, закінчиться тоді, коли не стане Путіна. Велика кривава імперія під назвою СРСР розпалася 1991 року. Деякі республіки вже давно стали європейськими державами, деякі не стануть ними ніколи. Україна й український народ показують своїм прикладом, як звичайна совкова псевдодержава може стати державою, а населення може стати нацією. До того ж громадянською нацією, що приймає і росіян, і українців, і євреїв, і татар, і греків і багатьох інших. Ви показали, що владу можна змінювати, ви показали, що таке дебати й вибори без фальсифікацій, ви показали, що таке здатність нації боротися за свої права і свободи. Ви на багато років і на багато кроків пішли вперед, у бік сучасної цивілізації, випереджаючи Росію. Дякую за ваш приклад і нехай щастить на шляху із совка в Європу!

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.