Історія розвинутих, демократичних країн свідчить, що в їхньому ствердженні чимала заслуга належить судовій системі. Вони є чи не основним чинником формування справедливого громадянського суспільства, яке, згідно з Гегелем — автором цього терміна, покликано насамперед справедливо захищати приватні інтереси своїх громадян.

Така місія суспільства передбачає наявність незалежної справедливої системи судової влади, яка життєво важлива для відновлення економіки країни і дуже вагома для членства в Євроатлантичних інститутах, куди ми, згідно з прийнятими законами Верховної Ради України, прямуємо.

Великого значення набуває довіра до судочинства, його відкритість, упевненість громадян, які є суб’єктом спільного суспільного блага, в її результативності в боротьбі з основною нашою бідою — корупцією.

Потрібно зазначити, що зерна доброчесності в Україні засіяно (інше питання — як вони зійдуть). Ідеться про антикорупційні реформи, досягнення прогресу в роботі Антикорупційного суду, зокрема обрано голову Вищого антикорупційного суду. Це означає, що нарешті почнеться розгляд понад 200 корупційних справ, які розслідує Національне антикорупційне бюро, функціонування інших антикорупційних інституцій та громадських організацій, створених останніми роками.

Судова влада отримала багато чого, щоб бути справді незалежною та відповідальною, вселяючи довіру та впевненість у справедливі рішення судочинства. З’явилися незалежна судова гілка влади, нові закони про діяльність суддів, підвищено і вимоги до них, і суддівську винагороду.

Нині багато зроблено в напрямах приведення законодавства до європейських стандартів, переформування наявних інституцій системи правосуддя, кадрового перезавантаження.

Нове законодавство про судоустрій передбачає оцінювання кожного чинного судді за критеріями компетентності, доброчесності, моральних та духовних засад, а також проведення прозорих конкурсів на суддівські посади.

Головний позитив від реформ, який багато вартує, — це потужний розбуджений запит та гостре очікування громадян України на доброчесність у судових рішеннях. Воно вимагає, щоб це було підтримано новим Президентом і новим парламентом. Щоб замість протистояння цих органів чи послаблення їх ефективності зусиллям урядових структур нова влада попрацювала б над їх зміцненням.

Якщо подивитися неупереджено, то можемо зафіксувати деякі досягнення у цьому напрямі. Так, згідно з дослідженням ІІ8АГО, у 2015 році суддям довіряло лише 5 відсотків населення. Уже перші кроки судової реформи дали результат, що майже 20 відсотків українців позитивно оцінюють результати впроваджених змін.

Але до повної довіри, впевненості громадян у доброчесності судової системи ще далеко.

Усе залежить від якісного її складу, від того, як швидко в систему прийдуть компетентні та доброчесні судді, для яких верховенство права буде безумовним професійним пріоритетом.

Для цього потрібно вибудувати відповідальний контроль кваліфікаційного оцінювання судів, прозорості і мотивів їхніх рішень.

Були і залишаються невирішеними системні питання. Які ключові завдання в судової влади? Яку реальну послугу вона надає суспільству? Як вона комунікує, на що просить бюджет і куди йдуть надані урядом гроші?

Усі ці питання залишаються не лише невирішеними, їх навіть не порушують на концептуальному рівні.

Нині конче потрібно активізувати дискусії про судову реформу. Перейти від питань індивідуальних — хто стає суддею, до системних. Нам важливо рухатися до створення чіткої вертикалі, де було б зрозуміло: хто що робить і за що відповідає. Наразі все будується на горизонтальних зв’язках, рішеннях, основних механізмах ухвалення рішень.

Важливо переглянути деякі недосконалі норми законів, якими користуються їх порушники і які стримують справедливі рішення суддів при винесенні ухвал.

Без розв’язання цих та схожих проблем справедливий суд, презумпція невинуватості, права людини, ключові її гарантії для багатьох фізичних та юридичних осіб так і залишаються переважно на папері.

Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України має велику негативну практику боротьби проти рейдерства, змагання з судами, багато з яких перетворювалися на осередки корупції, а образи їх суддів мали глибоке негативне забарвлення і не поєднувалися з поняттям доброчесності.

Нагадаємо (це широко висвітлено в ЗМІ), що Товариство «Знання» України лише в поєдинку з «чорними рейдерами» пройшло загалом... 36 судів(!) різних інстанцій, щоб захистити майно Всеукраїнської громадської організації — її готель.

Ось уже десять років товариство бореться за нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 10, власником якого є територіальна громада м. Києва. Тут розміщувалися редакції журналу «Трибуна» та щорічника «Україна. Наука і культура». Приміщення брутально, з ігноруванням елементарних вимог закону, було приватизовано на користь ТОВ «Л...». Недійсними приватизація та відповідний договір купівлі-продажу майна були визнані рішенням Господарського суду м. Києва ще у 2010 році. У період, поки добросовісний користувач (орендар) майна — Товариство «Знання» України доводило правильність вказаного рішення суду першої інстанції в судах апеляційної та касаційної інстанцій, а також продовжувало фактично користуватися та володіти орендованим майном, сплачувати орендні та інші платежі за договором оренди, товариство з обмеженою відповідальністю в особі директора незаконно відчужило майно на користь своєї родички Р., яка в свою чергу для заплутування слідів передала це майно в оренду черговій родичці Г. Є очевидним, що бенефіціаром цих сумнівних дій було ТОВ «Л...».

При цьому ТОВ «Л...», яке, продавши нелегітимно приватизоване майно, все одно продовжувало пропонувати ВГО Товариство «Знання» України купити це майно, вводячи в такий спосіб в оману суди та ВГО Товариство «Знання» України, приховуючи факт фіктивного продажу від суспільства.

Тож громадянка (читай – ТОВ «Л...») без будь-якого повідомлення у вихідний день 22 січня 2011 року з порушенням закону та моралі самоправно змінила замки в займаному ВГО Товариство «Знання» України приміщенні, порушивши в тому числі особисті права журналістів. За цим фактом було порушено кримінальне провадження за самоправство, але і це не аргумент для суддів, яким невигідно бачити правду.

Фактично відбулося протиправне, попередньо підготовлене та сплановане, недобросовісне присвоєння власності у формі захоплення приміщення, яке, як виявилося, здійснювалося під прикриттям посадових осіб.

Захоплення приміщення редакцій журналу «Трибуна» та щорічника «Україна. Наука і культура» здійснювалося за класичною брудною схемою: забігли, забрали майно, в тому числі особисті речі журналістів, вивезли в невідоме місце, зайняли кабінет, поставили свою охорону. Міліція була безпомічна в допомозі журналістам потрапити на свої робочі місця. У результаті було знищено не лише журналістські архіви за останні півстоліття, а й зупинено діяльність видань.

Довгі роки всіх судових спорів ТОВ «Л...» і Ко, які пов’язані єдиним процесуальним представництвом, єдиною позицією, що вказані в заяві на процесуальних документах, іншими прозорими фактами, які свідчать про їх очевидну недобросовісність та грубе порушення норм закону і моралі, оскільки судові рішення підтвердили недійсність договору купівлі-продажу від 16.07.2008 р., як і те що він (договір) не тягне за собою жодних юридичних наслідків, а майно, що було відчужено на підставі недійсного правочину, має бути витребувано на користь законного власника — територіальної громади м. Києва, представником якої є Київська міська рада та законний орендатор видання Товариство «Знання» України.

Звертаючись неодноразово до Верховного Суду з проханням відновити справедливість та захистити права територіальної громади міста, повернути майно місту Києву, забезпечуючи пріоритет принципу верховенства права та моральних засад суспільства, Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України, яка сумлінно орендувала приміщення по вул. Прорізна, 10, для своїх журналу «Трибуна» та щорічника «Україна. Наука і культура», не раз надавала клопотання про розгляд справ із викликом учасників.

Вкотре ми отримали відмову нашому клопотанню.

Постало питання, як ми можемо довіряти рішенням суду, коли він закритий для нас. Чому суд не відкритий? Адже нові процесуальні кодекси передбачили навіть створення електронного суду — системи, яка дає змогу користуватися низкою послуг суду просто із смартфону чи стаціонарного комп’ютера.

У зв’язку з цим перед нами (і не тільки) руба постало питання: чи є новий Верховний Суд справді новим? Якщо так, то чим він відрізняється від попереднього? Чи він може бути справді незалежним? Чи він здатний забезпечити суспільні вимоги до суддівства, щоб воно стало непідкупним та могло надійно накривати всю свою підзвітну судову піраміду щільними хвилями доброчесності? Настав час відповісти, коли це відбудеться.

Дарина КУШЕРЕЦЬ,

доктор юридичних наук,

професор Університету сучасних знань.