19 травня — День пам’яті жертв політичних репресій
Народився він 14 листопада 1927 року в селі Карів Сокальського району (колишнього Рава-Руського повіту на Львівщині), в багатодітній родині Омеляна Макуха та Єви Леуш. Його світогляд патріота формувався в середовищі працьовитих батьків, сусідів, серед них були учасники національно-визвольної боротьби, брати Микола та Петро Дужі.
Розвивав свою національну свідомість юний Василько в сільській читальні товариства «Просвіта», яку очолював Іван Дужий. Від старших побратимів, членів ОУН, Василь переймав практичні навички боротьби з німецьким та сталінським режимами. Уже в 17 літ він посів чільне місце серед борців за Самостійну Україну.
У листопаді 1944 року Василь Макух потрапив до рук енкаведистів.
«Микола Христославенко», — представився слідчому затриманий Василь Макух на допиті. Скориставшись моментом, він здійснив сміливу втечу з пересильного пункту і вступив до УПА.
Василь отримав псевдо «Микола», потрапив у військову розвідку, де служив під керівництвом повстанського командира «Завірюхи». Захищаючи земляків від грабунків, насильства та різних провокацій, «Микола» неодноразово вступав у нерівні сутички з енкаведистами. Доводилось йому кілька разів із боями переходити радянсько-польський кордон з метою встановлення зв’язку з повстанцями Закерзоння.
14 лютого 1946 року відділ «Завірюхи» отримав наказ перейти кордон. Відділ зупинився на хуторі Соснина (біля села Бутини) Великомостівського району. «Микола» разом із повстанцем «Білим» розвідували околицю, щоб встановити місце дислокації загону МВС. Однак зустріли радянських прикордонників і вступили в перестрілку. Василя Макуха було поранено. Куля спричинила перелом правої ноги вище коліна. Непритомним Василь Макух 15 лютого 1946 року опинився у Великомостівському райвідділі НКВС. Переніс тяжке слідство у Львівській тюрмі № 4 (сумнозвісні «Бригідки»). Військовий трибунал Львівського гарнізону за ст. 54-1 «б» та 54-11 Карного кодексу УРСР 11 липня 1946 року засудив Макуха до 10 років каторжних робіт із обмеженням у правах на 5 років та з конфіскацією майна.
Ув’язнення відбував у Дубровлазі (станція Потьма Мордовської АРСР) та в таборах Сибіру. 18 липня 1955 року звільнений з ув’язнення і висланий на спецпоселення. Там познайомився з Лідією Запарою, родом з Дніпропетровська. Лідія першою повернулась до рідного міста й оселилась у бабусиному домі на вулиці Пожежній Амур-Нижньодніпровського району. Василь 6 квітня 1956 року після звільнення приїхав до коханої.
Дніпропетровськ відомий як «кузня кадрів» більшовицько-тоталітарної системи. Та серед тутешніх мешканців були й дисиденти! Зокрема, Василь Макух брав активну участь у підпільному правозахисному русі шістдесятників.
Василь та Лідія виховували донечку Олю і сина Володю. Василь Макух закінчив школу робітничої молоді, вступив до університету. Та за ним пильно стежили органи МДБ. Так і не дали Василеві отримати вищу освіту, мовляв, через судимість. А він не здавався. Таємно від дружини спілкувався з побратимами Львівщини, Київщини, Нікополя. Перед черговою річницею Жовтневої революції, 5 листопада 1968 року, Василь Макух написав листа П. Шелесту, першому секретарю ЦК КПУ, у якому охарактеризував ганебні дії комуністів проти України.
Того ж дня надвечір навпроти будинку № 27 на Хрещатику в Києві Василь Макух на знак протесту проти злочинних дій тоталітарної системи, облившись бензином, підпалив себе й вигукнув: «Геть колонізаторів, окупантів Чехословаччини! Хай живе вільна Україна!». Шлях йому перетнули солдати внутрішніх військ. Шинелями погасили на Василеві полум’я, доправили до лікарні. Від отриманих опіків Василь Макух помер увечері, 6 листопада 1968 року.
У згаданому листі Василя до Шелеста був рядок із Заповіді націоналіста: «...воїн Української Революційної Армії, що бореться на великому всеобіймаючому фронті Української Національної Революції, віддаючи усі свої сили й готовий кожної хвилини віддати своє життя». Василя Макуха поховали в Дніпропетровську, попередивши рідню про нерозголошування мотиву самоспалення.
Його героїчний вчинок послужив порухом для борців за національне відродження і свободу народів. Протестуючи проти радянської окупації Чехословаччини, цей подвиг повторив у січні 1969-го 20-річний студент Ян Палах на Вацлавській площі у Празі.
Сьогодні в Чехії Ян Палах — національний герой.
Василь Макух 1992 року реабілітований. Депутати Сокальської райради 20 жовтня 2006 року ухвалили звернення до Президента України: відзначити Василя Макуха званням Героя України (посмертно). Просвітяни Січеславщини підтримують це рішення.
Михайло РЯБЦЕВ, правозахисник.
Дніпро.
