Якщо в Росії є дві біди — дурні та дороги, то Україні з лишком вистачає однієї — дурнів у владі. Недарма з’явився жарт: дурнів у нас мало, але їх розставлено так грамотно, що трапляються на кожному кроці. Таке враження, що комусь дуже потрібно, щоб розумний народ переймався хворою головою...
Чесно кажучи, вже набридає спостерігати за тією навалою дурощів, якими розважає публіку наша політична так звана «еліта». Остання їх серія стосується виборів глави держави та маніпуляцій навколо приведення до присяги чергового Президента України. Тижнями через ЗМІ розважають народ «фішками» дебатів, аналізів, дат інавгурації, поспішними кадровими призначеннями і «свійськими» нагородженнями, а ще гаданнями про наступні парламентські вибори... Сотні годин ефірного часу витрачено на з’ясування питання: чи може новий глава держави «розпустити» парламент і до якого дня? І що буде, коли не привести до присяги новообраного Президента? А різнокаліберні експерти нібито серйозно обговорювали усе це. Не інакше, комусь саме це й потрібно, як потрібен неуцький парламент і нікчемне законодавство, що створює численні приводи для крутіння ним як дишлом: куди повернув, туди й вийшло, чи то в рішеннях парламенту, чи в рішеннях судів.
При цьому чомусь людям не кажуть, що «розпустити парламент» — вираз непарламентський і неконституційний, що глава держави «достроково припиняє повноваження» Верховної Ради України, які остання все одно продовжує здійснювати до дня відкриття першого засідання новообраного парламенту. Я казав про це в інтерв’ю газеті «Голос України» ще в червні 2007 року («Юридичні пустощі навколо повноважності Верховної Ради України»). Тобто дострокові вибори парламенту фактично нічого не змінюють у цій ситуації. То навіщо вся ця пустопорожня балаканина навколо «розпуску»? Мабуть, щоб відволікати увагу від більш важливих речей або спровокувати нового главу держави на помилкове рішення з оскарженням його в судах, яке ускладнить і так непросту ситуацію в країні.
Інший предмет обговорень — дата інавгурації новообраного Президента України. Тут узагалі чинною Конституцією України можна крутити як завгодно. З одного боку, стаття 104 встановлює, що новообраний глава держави вступає на пост «з моменту складення присяги народові на врочистому засіданні Верховної Ради України». Водночас це має відбутися «не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів». У даному разі — не пізніше 2 червня 2019 року. Тут співвіднесені разом день і момент вступу на пост. Тобто, якщо присяга з якихось причин не відбудеться, новий Президент України має вступити на пост до 24-ї години 2 червня 2019 року, оскільки «день» є загальним поняттям щодо поняття «момент», а останнє є частковим щодо нього.
Однак у чинній Конституції України є ще одна «фішка», а саме: стаття 103 встановлює строк, на який обирається Президент України, а саме: п’ять років. Якщо керуватися цим, то строк повноважень попереднього глави держави спливає 7 червня 2019 року (п’ять років з дня його інавгурації 07.06.2014 р.).
Така ситуація виникає через те, що дати виборів Президента України не узгоджені з цією нормою Конституції, а виборчі закони взагалі не орієнтуються на Конституцію. З цього приводу я також висловлювався ще в червні 2009 року в статті «Президентські вибори в Україні: що вирішив Конституційний Суд?» у газеті «Юридичний вісник України». Там було, зокрема, сказано: «Вихід за межі 5-річного строку повноважень Президента України, як і скорочення цього строку у випадках, не передбачених у статті 108 Конституції, означає порушення Конституції України».
На дотримання цих норм зверталася увага суспільства у статті О. Мороза та О. Ющика «Політичні ігри з конституційними повноваженням владних суб’єктів» у газеті «Голос України» за 12 липня 2018 року, тобто майже рік тому. Чому депутати не читають офіційну парламентську газету — питання, мабуть, риторичне, та наслідки ми отримуємо сьогодні у вигляді проблеми: як виходити з цих колізій?
Зрозуміло, що за більш високої політичної та правової культури політиків і чиновників ці проблеми розв’язуються без особливих ускладнень. Та це не про нашу біду, про яку згадано на початку і для якої «закон не писаний». За високої правової культури, по-перше, не було б таких конституційних колізій; по-друге, в разі їх виникнення зверталися б до принципу верховенства права та проблеми співвідношення у ньому легітимності й легальності. Тоді було б визначено, що легальність ґрунтується на легітимності, а не навпаки. З огляду на це, перевага надається під час тлумачення не формальним положенням Конституції чи закону, а сутнісним. Якщо говорити по суті, чинний глава держави, який програв вибори, втратив легітимність (тобто підтримку народу), натомість набув легітимності новообраний Президент України.
З дня проголошення ЦВК обраним кандидат у Президенти України набуває того ж статусу Президента України, який має чинний Президент України. Тут виникає тимчасове співіснування двох однакових статусів глави держави, з яких один (чинний) має динамічну функціональну складову, продовжує здійснювати повноваження глави держави до настання юридичного факту вступу на посаду новообраного глави держави, в якого такої функціональної складової тимчасово немає. Цей перехідний період повинен бути чітко врегульований законом про Президента України. Аналогічна ситуація зі статусом народного депутата України: новообраний депутат з дня визнання його ЦВК обраним набуває статусу народного депутата без здійснення повноважень до прийняття присяги. На цей час йому ЦВК видає тимчасове посвідчення народного депутата, що засвідчує його статус. Стаття 79 Конституції України встановлює, що повноваження народних депутатів починаються з моменту складення присяги, а відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Щодо Президента такого припису немає, однак згідно зі статтею 105 Конституції звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним навічно. Ці норми свідчать про те, що, крім динамічної складової, статус глави держави має ще й «статичну» позафункціональну складову.
Проте при здійсненні повноважень у вказаний перехідний період колишній глава держави зобов’язаний рахуватися з тим, що його статус є менш легітимним, аніж статус його наступника, а тому має не зловживати законом, призначаючи на посади та роздаючи нагороди. Це, як казав один знаний політик минулого про бюрократа: «у нього формально виходить дещо правильне, а по суті — знущання». Зважаючи на це, в Конституційного Суду будуть достатні підстави визнати кадрові рішення минулого глави держави такими, що не відповідають принципу верховенства права. Було ж у нашій історії, що цим принципом Верховний Суд виправдав «третій тур» виборів Президента України! Тому колишній Президент України у випадках кадрових призначень діє не тільки аморально, як вважають майже всі, а й незаконно (що інтуїтивно відчувають прості громадяни), чого не розуміють так звані «експерти», протиставляючи мораль і право. Аморальний закон, як і аморальне застосування закону, не можуть бути правовими за визначенням.
(До речі, виникає запитання: наскільки враховано статус Президента України судом, який притягнув новообраного Президента до адмінвідповідальності за порушення виборчого законодавства після визнання його ЦВК обраним, а не до набуття ним статусу глави держави? Це теж питання до змісту закону про Президента України).
Ще одне непорозуміння — як трактують свої повноваження керівники парламенту в питанні про інавгурацію новообраного Президента України. Якщо остання відбувається на урочистому засіданні Верховної Ради України, то, отже, саме керівництво Ради зобов’язане потурбуватися про всі питання організації цього засідання та офіційне запрошення на нього зарубіжних та інших учасників. А сам новообраний глава держави, не маючи повноважень, може неофіційно запросити для участі в засіданні тих, кого визнає за потрібне, узгодивши це з парламентським керівництвом. Але складається враження, що глава парламенту не знає про свої прямі обов’язки, розраховуючи перекласти все на команду нового глави держави; як не дбав про імідж держави й її колишній глава, якого більше турбувала доля судової влади...
А та в цей час демонструвала зразки юридичної «еквілібристики», визнаючи склад Вищої кваліфкомісії суддів України повноважним. У рішенні від 25 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (п’ять суддів, серед яких є доктори наук) вказав, що строк повноважень тринадцяти членів ВККС становить чотири роки, натомість троє членів ВККС є повноважними впродовж шести років. При цьому судді послалися на одне з рішень Конституційного Суду України від 1997 року, за логікою якого нібито законодавцем порушена стаття 58 Конституції про зворотну дію закону в часі. Якщо хтось раніше призначив члена ВККС на шість років, то новий закон не може зменшити цей строк. При цьому не звернули уваги, що вказана стаття вміщена в розділі ІІ Конституції про права людини і громадянина і не має жодного стосунку до чиновників. Якщо ж сприйняти логіку суддів, то в нас треба було б залишити чинним радянське законодавство і забути про будь-які державно-правові реформи. Та самі судді мали б згадати, як деяких із них, обраних суддями безстроково, переводили на десятирічний строк на початку 2000 років під час «малої» судової реформи на виконання Конституції України.
Колись знаний російський байкар І. Крилов (байки якого, між іншим, було перекладено французькою та італійською мовами, якого називали великим учителем і мудрецем народу, байки якого стали книгою суспільної моралі) писав: «Бывает столько же вреда, когда невежда не в свои дела вплетется, и поправлять труды ученого возьмется». Нашим політичним поводирям не зайве було б перечитати хоча б частину його творів (ми свого часу вчили їх напам’ять). І засвоїти як моральний наказ: учитися, учитися, учитися! Правий відомий політолог Вадим Карасьов: щоб учити, треба самому постійно вчитися. Адже, як переконує історія, невігластво ще ніколи нікому не принесло користі...
Олексій ЮЩИК,
доктор юридичних наук,
професор,
народний депутат України третього скликання,
заслужений юрист України.
