Колектив у День вишиванки.
Фото автора.
Новоселицький район — чи не найколоритніший у Чернівецькій області. Він густонаселений молдованами, нащадками великого Молдавського князівства Олександра Доброго та воєводи Штефана чел Маре. Древній родовід нинішніх мешканців Новоселиці (Новосуліца) зумовлює місцевий гонор та колорит, який культурологічно мав двосторонній рух зі слов’янами, котрі проживали поруч. Можливо, тому тут є помітними пан-молдовські настрої і суперництво з етнічними румунами, що останнім не дуже подобається. Але це — деталі.
Головне те, що новоселицька громада є ґаздовитою, дружелюбною, гостинною, цікавою й талановитою. Що й говорити, якщо серед головних талантів, які подарував Україні район, — Микола Мозговий, Софія Ротару, її сестри Лідія та Ауріка, та її племінниця, популярна нині Соня Кей. І це лише білборди. Бо на всі свята, особливо на храмові, чи не в кожному селі району збирають аншлаги самобутні, віртуозні, шалено талановиті та популярні сільські музиканти.
Сільські будинки тут є архітектурними перлинами, і шкода, що про це не відає ЮНЕСКО. Ковані брами, огорожі, дашки криниць точно є мистецтвом. Як і справжнім мистецтвом є кулінарні шедеври молдавської кухні. А традицію, рецептуру бабусь-прабабусь (бунік) тут бережуть свято. Ті ж, хто хоч раз потрапляв у лабети новоселицького застілля, обов’язково запам’ятають на все життя ці голубці, плачинти, мамалиги з бринзами, тушкованих баранчиків. Робити з дисків борони виносні пательні — теж придумали на Новоселиччині.
А що й казати про дульче вінул — божевільне вино, яке виробляють на цій щедро оповитій виноградниками землі ці гостинні і хлібосольні люди. Такі щедрі на комунікацію.
Але сьогодні ми говоримо про тих, хто цю комунікацію забезпечує в масовому форматі. Про поштарів, шанованих та очікуваних у кожній хаті людей. Про них розмовляємо з обер-поштмейстером Новоселиці, начальником Новоселицького відділення Чернівецької дирекції «Укрпошта» Маргаритою Білик (на знімку вгорі). Цікавою, мудрою, дружелюбною жінкою, і як стверджують підлеглі — авторитетним та справедливим керівником.
— У нашому відділенні зв’язку працює 72 листоноші, а загалом нас — 94 працівники. Як і в кожної галузі, у нас є свої особливості. По-перше — відповідальність. Можете мені дорікнути тим, що будь-яка робота відповідальна. Я погоджуюся — так. Але це безпосередня робота з людьми, очна комунікація, яка потребує особливої відповідальності. Поштар — дорогий гість у кожній хаті. Він має бути цікавим, поінформованим співрозмовником, другом і одночасно ненав’язливим рекламним агентом. Причому, таким, який діє виключно в їхніх інтересах.
Окрім того, листоноша — людина державна. Саме так його сприймають. І його відповідальність не обмежується лише доставкою газет, кореспонденції чи супутніх товарів. Це ще й людина, яка приносить пенсії, а це зовсім інший рівень відповідальності.
Живі гроші, спокуса є... Чи не так!? А звідси вже випливає другий чинник — порядність.
І по-третє — будь-яку роботу треба любити. Тож у нас працюють, певним чином, фанати своєї справи. На жаль, кількість наших працівників зменшилася, незважаючи на цифри, які назвала. На це вплинула минулорічна оптимізація. З другого боку, погодьтеся, що не кожен захоче працювати на 0,4 чи на 0,6 ставки. Тож у нас справді працюють фанати. А ми намагаємося будь-що завантажити людей повноцінною роботою з повною зарплатою.
— Чи багато змінилося у вашому районному відомстві за останні роки, коли насідають конкуренти, котрі відбирають в «Укрпошти» найбільш фінансово цікаві напрямки?
— Так, люди шлють есемески замість листів та воліють читати Інтернет замість газет. А ще часом банально не мають грошей, щоб передплатити газети, які теж дорожчають через об’єктивні ринкові причини. Що ж, ми живемо в часи вільного ринку і науково-технічного прогресу, тож послуги, які традиційно надає пошта, а це переважно доставка різноманітної кореспонденції та пенсій, також дещо змінилися.
Сьогодні ринок змушує нас працювати в дещо іншому руслі — це і доставка різноманітних товарів з Інтернет-магазинів, і продаж товарів першої необхідності, а також прийом комунальних платежів тощо. Тобто, ми перейшли переважно на самоокупність. Зважаючи на невисокі зарплати, наші працівники за рахунок продажу цих товарів мають непогані премії. А це мотивує й одночасно утримує колектив на роботі.
Звичайно, для нас залишається проблемою низька передплата періодичних видань. Це проблема не лише нашого відділення, а «Укрпошти» загалом. Це наша спільна проблема з редакторами і журналістами видань. Але повірте, наші листоноші роблять усе можливе, щоб кількість передплатників щороку збільшувалася. Часом це вдається добре. Але ж не все від нас залежить.
Сьогодні в нас, як і в будь-якій галузі, є чимало «але». Ми змушені їх долати і рухатися вперед.
— Якою ви бачите перспективу розвитку вашої послуги, так би мовити, погляд на загальну стратегію розвитку з районної дирекції?
— Переважна більшість наших клієнтів — люди похилого віку. Зважаючи на це, пріоритетом у роботі є доставка пенсій, бо не кожен пенсіонер може приїхати в Новоселицю, щоб зняти готівку в банкоматі. Будемо відверті — ті, кому далеко за шістдесят, важко освоюють новітні технології. І на поїздку знову ж таки потрібно витратити час. Попри те, що деякі банківські установи в нас встановили свої термінали — цього недостатньо.
Наші клієнти — це ще й переважно жителі сільської місцевості. Ми приймаємо комунальні платежі, надаємо кредити, займаємося різними видами страхування тощо. Тобто, ми здійснюємо ті самі функції, що й банки. Тому, очевидно, назріло питання створення і запуску поштового банку. Це точно на часі.
— Ви розповсюджуєте багато періодики, а як ставляться ваші клієнти до нашого «Голосу України»?
— Останнім часом запит на офіційну і головне позитивну інформацію, на хороші новини починає зростати. Довкола дуже багато фейкових повідомлень, крім того, шкала популізму теж має свою стелю. Тому бажання передплатників отримувати саме такі газети і журнали, як ваш «Голос України», зростає.
— Я бачу, що ваша дирекція непогано комп’ютеризована, ваші відділення зв’язку модернізуються, ремонтуються, технічно осучаснюються. Наскільки це відбувається швидко і масово?
— Звичайно, не так швидко, як я б хотіла. Але стараннями нашого директора обласної дирекції «Укрпошти» Ярослава Цюпака ми намагаємося робити наші сервіси максимально комфортними для людей, як і умови роботи наших працівників. Мене тішить, що наша структура розпочала капіталізацію і реформи. Нам треба бути конкурентоздатними, щоб забезпечити фінансову стабільність і високу якість послуг. Роботи ще непочатий край, але той факт, що перетворення поглиблюються, обнадіює.
Сподіваюся, що вже незабаром ми станемо чимось на кшталт поштових служб країн ЄС — за технічним арсеналом, автомобільним парком, швидкістю доставки кореспонденції і не тільки. Хотілося б цього дочекатися. Причому це стосується кожного сільського відділення.
Ми ж були колись частиною однієї з найпередовіших у світі пошт — пошти австрійської імперії Габсбургів, яка залишила нам, напевно, найкращі в Україні приміщення на вулиці Поштовій у Чернівцях, де тепер розміщується обласна дирекція. Така грандіозна будівля в центрі міста свідчить про високий державний статус поштового відомства в ті часи. А яку уніформу мали поштмейстери і листоноші, генерали заздрили.
— Можете назвати кілька прізвищ найкращих і найшанованіших у вашому цеху?
— Це, найперше, відділення поштового зв’язку в селі Костичани, де начальником Ганна Георгіоман. Там працюють прекрасні листоноші Галина Каланча і Марія Кушнір. Хороше відділення поштового зв’язку і у селі Тарасівці. Там начальник Світлана Роман, а також у селі Бояни, яким керує Віра Лучак. Ще в нас хороше відділення в Динівцях, де заввідділенням Віра Майданська, і в Маршинцях у Агнети Роман.
У нас працює багато хороших, сумлінних людей, і я це знаю не лише як їхній керівник, про це постійно відгукуються люди.
