Так сталося, що легенди-трудівниці і трудівники нашого краю 60-90-х років минулого сторіччя переважно залишаються поза увагою суспільства. Нині у Маслянці, що у Млинівському районі, тихо і скромно мешкає пенсіонерка, колишній муляр-штукатур ПМК-2, повний кавалер ордена Трудової Слави Надія Миколаївна Павліха (на знімку). Не приковує до себе уваги журналістської братії, бо не має потреби в додатковій популярності.
Але останніми роками на нашу славну землячку несподівано звалилися непрогнозовані клопоти: колись уславлених людей рідного краю у Рівному поінформували, що готується книга Слави, тож будьте готові зустріти журналістів чи письменників і розповісти їм про себе.
Минав час, і Надія Миколаївна вже й забула про ці розмови.
Але три роки тому несподівано поріг хати переступила молода жіночка, яка представилася журналісткою аж із Черкащини, показала посвідчення і невдовзі почала задушевну розмову з нашою землячкою. Бесіда тривала довгенько, була сердечною і діловою. Надія Миколаївна надала журналістці документи, знімки та інші свідчення її нелегкого трудового злету. Показала і нагороди — ордени Трудової Слави трьох ступенів.
У розпал розмови, зіславшись на зубний біль, гостя раптом попросила принести води. Господиня принесла води та ще й запропонувала пігулку, від якої та відмовилася. Одним словом, журналістка невдовзі подякувала за інтерв’ю і залишила оселю Павліхів.
Десь через місяць Надія Миколаївна в одному з волинських видань вичитала, що в Тернополі «псевдожурналістка» видурила в авторитетних людей ордени. У ці миті жінка згадала про свою гостю і якась невидима сила штовхала до місця, де зберігалися нагороди. Раптово зароджені сумніви підтвердила гірка і болюча реальність: замість орденів Трудової Слави в шкатулці знаходилися три муляжі нагород...
Такий підступний вчинок незнайомки геть вибив жінку з життєвої колії, позначився на стані здоров’я героїні. Та які ліки чи фахівці можуть поставити на ноги, коли шахрайка нахабно обнулила здобутки майже всього життя? Обкрадена, принижена і ображена жінка звернулася до млинівських правоохоронців. До їх честі, вони оперативно розшукали «журналістку»...
А далі був суд. Шахрайка каялася, визнавала свою вину, водночас апелювала до правочинців змилостивитися, бо виховує двох малолітніх дітей. Самі ордени канули в безвість шахрайського світу.
Суд покарав аферистку за неправедні діяння. Їй присудили 120 годин громадських робіт, а також зобов’язали відшкодувати потерпілій 17 800 гривень.
Що з того вийшло? Якась сотня-друга гривень надійшла від кривдниці на рахунок потерпілої. Навіть не знаю, чи вистачило б усіх коштів на виготовлення дублікатів нагород. А саме така думка не полишає Надію Миколаївну, бо ж без орденів, зароблених сумлінною і важкою працею, відчуває себе, як птаха без крил. Героїня зізнається: останнім часом переймається, щоб, бува, не відібрали пенсії, адже як нині без орденів підтвердити особливі заслуги перед державою. Заспокоюю Надію Миколаївну, бо її трудові відзнаки зафіксовані у державних документах, звідки їх не видурить жодна шахрайка чи шахрай.
Млинів
Рівненської області.
Фото автора.
