На знімку: Дмитро Акішин під час випробування дослідного зразка міні-ГЕС у Могилеві-Подільському.

Фото надано Дмитром Акішиним.

Над конструкцією дещо незвичної гідроелектростанції працював переселенець із Луганська Дмитро Акішин разом із колегами на створеному ним у Вінниці підприємстві «Сигнал». Дослідний зразок станції випробовували на Дністрі. Які результати отримали?

Міні-ГЕС запустили в дію наприкінці квітня. Встановили на середині Дністра у місті Могилів-Подільський. Однак вона пропрацювала тільки 48 годин. Після дводобової безперервної роботи станцію зупинили. Тепер планують демонтувати. Чому?

— Випробовували тільки дослідний експериментальний зразок, — каже Дмитро Акішин. — Саме для цього його і створили. Не мали наміру залишати для постійної роботи. Важливо було перевірити, як працюватимуть механізми, побачити недоліки. Вони будуть враховані при будівництві нової станції.

Технологію запозичив із... телевізора

Працювати над створенням станції Дмитро Акішин розпочав ще до початку бойових дій на Донбасі разом із досвідченим інженером, автором десяти запроваджених у виробництво винаходів Віктором Крівчіковим. Це його розробка. Вона визнана переможцем одного з міжнародних конкурсів у 2012 році.

Після переїзду до Вінниці Акішин продовжив роботу.

Каже, під час трансляції одного з сюжетів із Америки звернув увагу, що там вирішили використати енергію підводних річок. Зрозуміло, під землею греблю не побудуєш. Як по-іншому примусити річку працювати? З того ж сюжету дізнався, що над створенням ГЕС для таких водойм американці почали працювати ще з середини 70-х років минулого століття.

В основі станції — робоче колесо, що опускається під воду і крутиться там під дією води. За таким принципом, якщо не вдаватися у подробиці, розробив новинку Акішин. Працював разом зі своїми інженерами. Винахід запатентували.

Для такої ГЕС не потрібно перекривати течію річки, будувати греблю, затоплювати земельні ділянки. В цьому її особливість. Важливу роль також відіграє екологічна складова, на чому наголошують захисники природи.

— Конструкції виготовляли спільно з інженерами і робітниками нашого підприємства на наших потужностях, — каже пан Дмитро. — Вони ж проводили випробування. Кінематику, тобто підшипники, редуктори тощо, робили наші партнери з підприємства «Будмаш».«Малютка» попливла за течією Дністер для випробувань обрали неспроста. По-перше, у цій річці набагато швидша течія порівняно, скажімо, з Південним Бугом. Дуже важливо, що на Дністрі працює потужна Новодністровська ГЕС. Там є належна інфраструктура. За словами співрозмовника, з представниками станції провели низку перемовин на предмет того, щоб у майбутньому встановити безгребельну ГЕС Акішина у місці скидання води з Новодністровської станції.

— Вода, яку скидають зі шлюзів, має велику кінетичну енергію, — наголошує співрозмовник. — Її можна використати для обертання робочого колеса нашої міні-ГЕС.

Але проводили випробування не біля Новодністровської ГЕС. Робили це у межах Могилева-Подільського. Дмитро Акішин вдячний міському голові Петру Бровку за сприяння у проведенні робіт. Неабияк допомогли працівники місцевої рятувальної станції, зокрема плавзасобами. Втім, віднайти у межах міста майданчик  на березі для монтажу конструкції і спуску її на воду не вдалося.

— Монтували станцію за десять кілометрів від Могилева-Подільського вгору за течією, — розповідає Дмитро Акішин. — Саме там знайшли підходяще місце. Для роботи винайняли два крани. З їх допомогою зібрану конструкцію спустили на воду. А далі наша «малютка» попливла за течією до місця випробування. Супроводжували її робітники на двох моторних човнах — один ішов позаду, другий попереду. Так доправили до необхідного місця.

Які результати?

Упродовж двох діб безперервної роботи міні-ГЕС місце на набережній, де розташовувався вагончик робітників, освітлювалося енергією, почерпнутою з Дністра. Співрозмовник назвав декілька результатів випробування. Наприклад, прогнозували виробляти енергії 40—50 кВт/годину, насправді вийшло 42 кВт/год. Очікували на три оберти робочого колеса за хвилину, отримали тільки один. І це за умови, що його діаметр становив шість метрів. Для постійної станції він має бути збільшений учетверо.

— Швидкість течії річки має три виміри, — каже Дмитро Акішин. — На поверхні і на глибині вона невелика, найбільша — посередині між дном і поверхнею.

Ще один висновок — посилення потребує металоконструкція.

У скільки став проект?

Приблизна вартість усього процесу — від виготовлення ГЕС до завершення випробування — становить 50 тисяч американських доларів.

У названій сумі найбільше затрат на придбання матеріалів. Пораховано також усі інші процеси, включно з доставкою із Вінниці до місця випробування, а це — понад 120 кілометрів.

— Наша розробка викликала інтерес, до того ж не тільки в Україні, — каже Дмитро Акішин. — Підтримку у виробництві таких станцій обіцяли навіть урядовці. Як буде насправді, покаже час.

Коментар 

В’ячеслав Комар, кандидат технічних наук, доцент кафедри електричних станцій та систем Вінницького національного технічного університету:

— Підхід до створення безгребельних гідроелектростанцій не новий. Такі станції мають свої плюси і мінуси. Позитив відзначають екологи — не треба змінювати русло річки, течію, споруджувати греблю, затоплювати навколишні земельні ділянки. Недолік у тому, що такі станції малопотужні.

Наш бізнес переважно цікавлять проекти, окупність яких становить не більше п’яти років. У європейців підхід інший — вони беруться за проекти, від яких матимуть віддачу через десять літ.

Варто звернути увагу на ще один момент. Наскільки мені відомо, держава знижує ставки зеленого тарифу на 25% порівняно з тими, що діють нині. Все це варто взяти до уваги при виробництві аналогічних безгребельних станцій, щоб не працювати собі у збиток.