Галушок на їхньому «іменному» фестивалі вистачало всім.
Фото автора.
Нагадаємо, що минулоріч він виріс зі скромнішого однойменного свята. Вперше це яскраве дійство тривало не один, а два дні. Водночас організатори «доточили» ще одну локацію в парку біля краєзнавчого музею. Саме там установили окрему сцену для танцювальних колективів, яка доповнювала дві традиційні — на Соборному майдані та коло Білої альтанки на Івановій горі.
Тож було де, як то кажуть, себе показати та на інших подивитися численним професійним і самодіяльним артистам, народним майстрам, представникам багатьох закладів громадського харчування та, зрештою, всім охочим долучитися до майже ярмаркового велелюддя. Наїдки-напої пропонувалися на всяк смак і гаманець. Вистачало, звісно, не тільки полтавських галушок та їхніх «родичів» — грузинських хінкалі й китайських цзяоцзи.
До речі, згадані гастрономічні «гості» з-за кордону також були автентичними. Адже готували їх і подавали до справжніх або імпровізованих столів представники цих народів. Хоча коронною стравою залишалася, звісно, наша галушка, яку в її «іменні» дні віншували всі. А надто туристи з багатьох міст і сіл України та інших держав. Недарма ж цей гастрономічний фестиваль мав гасло «Галушки всіх країв, єднайтеся!».
А на полтавській Івановій горі організатори дійства, звісно, не могли не згадати її найвідомішого уродженця та вічного господаря — «батька» української літератури й нашої сучасної літературної мови Івана Котляревського. Тим паче, що саме цього року виповнюється 250 років із дня його народження. У своїй безсмертній «Енеїді», яку називають ще й першою кулінарною книгою України, він серед багатьох інших страв уславив і галушку.
Тож у садибі автора організатори влаштували «галушчине весілля». Власне, йшлося про відтворення давнього народного обряду за участю реальної пари зі знаковим прізвищем. Таку знайшли аж у Києві. Щоправда, Юлія, котра виявилася полтавкою, й Олег Галушки побралися ще минулого року. Та, відгукнувшись на запрошення у соцмережах, вирішили знову відчути неповторні емоції ще й через освячену віками та досвідом предків автентику. І таки не пошкодували.
Адже, крім їхніх друзів, допомагали реконструювати яскраве дійство працівники літературно-меморіального музею Івана Котляревського, самодіяльні та професійні артисти, гості. Тож були і сватання, і наряджання, і викуп нареченої та інші складові традиційного обряду, які перетворювали його на справжнє свято нашого духу та національного колориту. До речі, роль матері нареченого виконувала фундаторка фестивалю, керівник міського Будинку культури Лариса Семеняга, дівоче прізвище якої — Галушка...
Не минулося, звісно, й без застілля. Однак воно докорінно відрізнялося від більшості сучасних гастрономічно-дискотечних забав. Адже давні обрядові весільні й інші народні пісні виконували там солістки відомого далеко за межами України фольклорного гурту «Древо» з села Крячківка Пирятинського району, а також їхні молодші побратими — музики та співаки, згуртовані американцем українського походження Юрком Фединським, який уже тривалий час мешкає в цьому селі.
Не менше захоплення присутніх викликали й автентичні пісні у виконанні юних місцевих зірочок. Тож полтавську галушку «присмачили» тим, що справді не вмирає.
