На знімку: під час розкопок у селищі Турбів пошуковці виявили останки 72 військових.
Фото надано Ольгою Бойченко.
Одне з підприємств, яке здійснює пошук останків військових вермахту, очолює Ольга Бойченко. Раніше вона працювала у товариствах пошуковців «Воєнні меморіали», «Пам’ять і слава», у 2017-му створила ПП «МАКІ СП». Роботи виконують на підставі угоди з гуманітарною організацією «Народна спілка Німеччини з догляду за військовими похованнями». Непростою справою пані Бойченко займається з середини 90-х. Неодноразово працювала на Вінниччині. Протягом двох останніх років виконувати роботу стало непросто. «Держава ускладнила отримання дозволів, — наголошує співрозмовниця. — Інших причин нема. Саме через це майже не працюємо. Зокрема, на Вінниччині останні розкопки проводили у серпні 2017-го».
П’ять поховань край дороги
У другій половині серпня 2017-го представники ПП «МАКІ СП» приїжджали у наш край за дзвінком вчителя Сергія Якубенка.
— Спершу пан Сергій зателефонував у Посольство Німеччини в Україні, — розповідає Ольга Бойченко. — Звідти його направили у представництво Народної спілки Німеччини. Саме від них ми отримали інформацію про знахідку край дороги.
Того літнього дня Сергій Якубенко добирався з райцентру Липовець у село Люлинці (нині населений пункт входить до складу Росошанської ОТГ Липовецького району, хоча й розташований на території сусідньої Оратівщини. — Авт.). Їхав на велосипеді. Перед тим пройшли рясні дощі. Потоки води розмили ґрунт. Коли проїжджав польовою дорогою, побачив невідомий предмет. Це був жетон із написом німецькою мовою.
Пані Ольга виїжджала на місце разом із представником Народної спілки Німеччини, а також одним із робітників, який здійснював розкопки. Встановили, що це останки п’ятьох солдатів вермахту. За її словами, кістки залягали на глибині лише 20 сантиметрів. Були під утрамбованим ґрунтом польової дороги.
— На місці поховання знайшли три жетони — один цілий, другого тільки половина, третього лише фрагмент, — розповідає Ольга Бойченко. — Також викопали фрагменти взуття, амуніції, протигаза, пенал із хлором та ґудзики з обмундирування.
За словами співрозмовниці, знайденим останкам присвоєно №№ 33405—33409. Під такими номерами вони перепоховані на збірному кладовищі німецьких поховань у селі Віта Поштова Київської області. Після повернення до Києва пані Ольга дістала документи попередніх досліджень. На їх підставі встановила, що раніше на території цього само села Люлинці і за його межами вже знаходили поховання німецьких вояків. У 2001 році розкопано останки двох загиблих, а у 2002-му — 171. Всі останки також доставлено на згадане кладовище на Київщині.
На кожну розкопку — давай програму
— Тепер держава вимагає надання програми на проведення робіт на кожне поховання, — каже Ольга Бойченко. — Після її написання починаються ходіння по кабінетах посадовців. Спершу написане необхідно узгодити на місці проведення майбутніх робіт — у відділі охорони культурної спадщини тієї чи іншої облдержадміністрації. Після погодження треба йти у Мінкульт, щоб програму завізували в управлінні охорони культурної спадщини. Є ще одна інстанція, де мають ознайомитися з документом і прийняти своє рішення. Це — міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій. Названа комісія виписує документ на проведення робіт.
Пані Ольга називає ще одну структуру, де необхідно узгодити роботи. Це — органи виконавчої влади, сільські або міські ради, залежить від того, де працюватимуть пошуковці. Каже, їй неодноразово доводилося чути від декого з сільських голів: «Звідки я знаю, хто там закопаний і що ви маєте копати?» Це означає, що акт на встановлення поховання посадовець не підпише. Без цього не можна працювати.
— Так само непросто мати справу з деякими настоятелями храмів, — продовжує співрозмовниця. — Одні дозволяють копати, інші категорично забороняють. Про приватні володіння годі й говорити. Їхні власники вимагають грошей. Наприклад, один висунув умову: «Нехай мені німці платять, а я доглядатиму поховання».
Раніше програм не вимагали і погоджень було менше. Так стверджує Ольга Бойченко. За її словами, тоді протягом року вдавалося ексгумувати приблизно п’ять тисяч останків. Тепер — більш як удесятеро менше.
Найбільше останків — у Вапнярці
Понад дві тисячі останків віднайшли пошуковці на території нашої області. Досліджено поховання у 50 населених пунктах. Ще у стількох селах паспортизовано місця поховань. Утім, провести розкопки не вдалося з різних причин — поховання знищено забудовами чи під час прокладання комунікацій або власники ділянок не надали дозволів на проведення робіт. Найбільше ексгумовано останків у селищі Вапнярка — 296, у селі Щаслива Липовецького району — 288, Жмеринці — 243, селі Очеретня Погребищенського району — 134, Вінниці — 94, селищі Турбів — 72, місті Ямпіль — 71, селі Краснопілка Гайсинського району — 68, селі Підвисоке Оратівського району — 66.
Нині ПП «МАКІ СП» чекає на отримання дозволу на проведення робіт у ще одному місці. Ольга Бойчук не називає його. За її словами, попереднє оприлюднення інформації шкодить виконанню робіт. У Вінниці зібрала всі необхідні погодження. Документ «застряг» у Міністерстві культури. Очевидці розкопок неодноразово запитували пошуковців: «Чи дізнаються про їхні знахідки рідні загиблих?» «Усі жетони, знайдені речі, записки відправляємо у Центральне бюро Народної спілки Німеччини, що у місті Кассель, — наголошує Ольга Бойченко. — Там їх опрацьовують, розшифровують написи і повідомляють рідних про знахідку. Знаю випадки, коли громадяни Німеччини особисто приїжджали в Україну і шукали можливості провести розшук загиблих солдатів».
Зверніть увагу!
— Німецька сторона не платить тим, хто виявив знахідки, — пояснює Ольга Бойченко. — Наша організація не досліджує останки, розкопки яких проводили інші люди. Ми не забираємо такі останки, не купуємо також амуніцію, знайдену у місцях загибелі чи поховань.
Коментар
Михайло Потупчик, керівник відділу охорони культурної спадщини Вінницької облдержадміністрації:
— Справді, раніше пошуковцям не потрібно було стільки погоджень, як сьогодні. Але це не наша вимога. Так юристи прописали. На їхню думку, нині ці роботи відповідають чинному законодавству. Раніше не потрібно було писати програму робіт, не узгоджували їх проведення з міжвідомчою комісією.
Нині одна програма чекає на погодження у Мінкульті щодо проведення розкопок німецьких поховань на території нашої області. Регіон не заперечує проти їх проведення.
Довідково
«Народна спілка Німеччини з догляду за військовими похованнями» працює в Україні на підставі угоди між нашими країнами. За власні кошти німці облаштували у нашій державі п’ять збірних кладовищ для перепоховань останків своїх колишніх солдатів. Останки, знайдені у Західній Україні, перепоховають поблизу села Пателичі Львівської області; на сході — у Харкові; у центрі — у Кропивницькому, Віті Поштовій Київської області. На кожному з них ведуться книги поховань, куди заноситься інформація про виявлені останки. Якщо встановлено прізвища, їх записують у такі книги.
