Фото автора.
Своє дитинство Сашко Нагорний провів у мальовничому селі Грушка Бобринецького району на Кіровоградщині в сім’ї учасника імперіалістичної війни, колишнього моряка Чорноморського флоту Федора Тихоновича Нагорного — шофера місцевого радгоспу імені Рози Люксембург. Мати хлопця, Марія Леонтіївна, працювала в цьому ж господарстві. Батьки були трударями, віддавали праці всі свої сили і час. Тож приклад у навчанні малий Сашко брав зі старшої на п’ять років сестри Марії. Любив книги...
...1941-й запам’ятався юнакові не лише завершенням семирічки з відмінними оцінками. Страшне слово «війна» робітники радгоспу вперше почули 22 червня опівдні на загальній сходці від свого директора. Того червневого дня були мобілізовані разом із односельцями 46-річний Федір Тихонович та його старший син 18-річний Андрій. Сашко залишився, бо був замалий роками, щоб піти добровольцем, та опинився згодом на окупованій території. Іще через два роки пішла на фронт із міста Грозний сестра Марія.
«...Перш ніж відправити на передову, мене, 17-річного, направили на навчання в ШМАС — школу молодших авіаційних спеціалістів, по закінченні якої я отримав документ про здобуття військової спеціальності механіка з авіаційного озброєння, — згадував свого часу Олександр Нагорний. — Згодом мені присвоїли військове звання «молодший сержант». Служив стрільцем-радистом у 39-й винищувальній авіаційній дивізії під командуванням полковника Негоди у складі 5-ї гвардійської повітряної армії. Воював на II Українському та І Білоруському фронтах. На початку 1945 року отримав звання молодшого лейтенанта.
На молдавській землі випадково зустрівся з батьком, який узяв із собою на фронт мирну професію шофера. Майже добу були разом... А от побачитися зі старшим братом Андрієм так і не довелося — він загинув під час форсування Дністра і з почестями похований на міському цвинтарі міста Бендери в братській могилі разом із фронтовими друзями. І хоч прожиті роки притупляють біль втрат, проте спогади про нього залишились у пам’яті назавжди. Як і загиблі побратими, сплюндровані села, спалені пожарищами в Україні, Молдавії, Білорусі...»
Демобілізувався в грудні 1956-го. Потім навчався на історичному факультеті Одеського університету, який закінчив на початку 60-х років. Був запрошений на посаду директора Державного архіву Кіровоградської області. Пізніше працював завідувачем архівного відділу облвиконкому. Закінчив заочно Московський історико-архівний інститут, аспірантуру при Одеському університеті...
Архівній справі Олександр Нагорний віддав сорок років життя. За високі показники в роботі єдиний в області був нагороджений знаком «Відмінник архівної справи СРСР».
А ще брав активну участь у підготовці соціально важливих видань. Таких, як «Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни», «Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область», «Книга Пам’яті Кіровоградської області» у семи томах та ще одного додаткового тому «Книга Скорботи» — «Реабілітовані історією».
Ветеран війни і праці, полковник у відставці, знаний на Кіровоградщині історик та архівіст, член Національної спілки журналістів України Олександр Нагорний (на знімку) лише рік не дожив до свого 90-літнього ювілею.
Він належав до покоління сімнадцяти-двадцятилітніх юнаків, які свого часу пройшли всі фронти. Завдяки їм ми, прийдешні покоління, отримали змогу радіти життю, людям, сонцю...
Післямова. До 90-річчя від дня народження О. Ф. Нагорного в Державному архіві Кіровоградської області підготовлено виставку архівних документів та матеріалів під назвою «Був архівістом за покликанням».
