За останні роки в Україні відкрилися сотні опорних шкіл і водночас закрилися сотні малих. А у серпні 2018 р. сталася перша подія в юридичному полі, яка може вплинути на процес закриття шкіл — Верховний Суд України задовольнив позов громадян до Бориспільської райради Київської області про скасування рішень про приєднання Кийлівської загальноосвітньої школи — дитячого садка до Вороньківської загальноосвітньої школи. У позові було зазначено, що рішення, прийняті Бориспільською райрадою, порушили права позивачів як батьків учнів ліквідованого навчального закладу. Про реалії процесу відкриття і закриття шкіл газета «Новий Шлях — Українські Вісті» поговорила з головою фонду «Відкрита політика» Іриною Ждановою (на знімку), яка багато років займається питаннями реформування освітньої системи.
— Як відбувається процес децентралізації в освіті і які результати на цей момент?
— Децентралізація системи освіти починає показувати позитивні результати, і особисто в мене змінюється оцінка результатів децентралізації. Я на початку була категоричним противником цього, а зараз я бачу, що потрібні хороші команди на місцях для того, щоб можливості, які надає децентралізація, конвертувати у системні інфраструктурні зміни в освіті. Нині місцева влада розпоряджається величезними ресурсами, виділено 1 млрд грн на «Нову українську школу», таких коштів не було за усі роки незалежності на ремонти, обладнання і підготовку вчителів. Але водночас є і проблема — на місцях не ісформована відповідальність, гарний фінансовий менеджмент, немає мережі консалтингових центрів, які би допомагали втілювати ці програми. Крім того, на місцях дуже часто при владі залишалися представники Партії регіонів, які зацікавлені у зриві позитивних змін і створенні негативної картинки. Для використання цього фінансування потрібні рішення місцевих рад і проведення тендерів. Але у антикорупційній системі ProZorro вже знайшли лазівки, через які недоброчесні конкуренти зривають тендери, і багато коштів залишаються невикористаними — в деяких областях станом на 1 вересня було використано тільки 10% коштів, виділених на «Нову українську школу». У багатьох місцях це дає великий негатив щодо цієї реформи. На центральному рівні всі ці процедури треба виписати так, щоб унеможливити ці зловживання. Треба також продумати, як Міністерство освіти повинно впливати на такі питання. Мені здається, що децентралізація дала на місця занадто багато повноважень, а за відсутності справедливого суду в Україні є спокуса зловживань у цій сфері. Тобто децентралізаційна реформа для мене схожа на стартап, у якому помилки неминучі й очікувані, просто нам треба навчитись толерантно ставитись до цих помилок і не кричати «все пропало», «зрада» і т. п. А, з другого боку, треба виправляти ці помилки.
— Ці помилки у децентралізаційній реформі негативно впливають на мільйони людей. Чи вважаєте ви, що держава зробила все можливе для мінімізації таких помилок?
— Так, я повністю погоджуюсь, що це пов’язано з дуже великою кількістю людей і їхнім базовим правом, правом на освіту. Я вже казала, що там, де є школа, є село, а там, де є село, є країна. І реформи освіти і медицини є чутливими для багатьох людей, тому до них треба дуже обережно ставитися. Я залишаюся при своїй думці, що нам потрібно було спочатку провести пілотні проекти, щоби виявити і виправити помилки, а потім виводити децентралізацію на рівень усієї країни. Я не знаю, з яких причин це все треба робити так швидко, і чому не проведено пілотні проекти. Зараз у освітян склалися протилежні думки щодо реформи освіти. Одні дуже натхненні реформою, кажуть, що у школах змінилась атмосфера, у вчителя виросли крила. Але є дуже багато скептиків, які бачать саме цей негатив і проколи. На мою думку, Україні треба згуртуватися навколо позитивних змін і виправлення помилок. Ми не повинні говорити, що лише влада винувата, я думаю, що це вигідно нашому російському сусіду, щоби розгойдати наше суспільство, щоби після наступних виборів до влади повернулися попередні сили. Потрібен нетворкінг небайдужих людей у владі і громадянському суспільстві для розв’язання проблем, щоб рішення влади були прозорими. Я не бачу на телеканалах позитивних прикладів. Я недавно була у опорних школах Донецької області — навколо повний апокаліпсис, зруйновані будинки і заводи, а в Очеретиному опорна школа світиться, там яскраві приміщення, сучасне обладнання. Або біля КПВВ «Гнутово» під Маріуполем ми зайшли у Будинок культури і були ошелешені — європейського рівня приміщення, в якому працюють пенсіонери і молодь. Я спеціально попросила прикордонника, який нас віз, щоб він вийшов з машини і подивився, що він захищає під кулями. Сьогодні відбуваються шалені зміни.
— Чи проводить нині центральна влада роботу над помилками у децентралізації освіти?
— На серпневій конференції освітян минулого року з вуст міністра освіти Лілії Гриневич звучало багато критики з приводу невикористання виділених бюджетних коштів на місцях. Пішов у відставку перший заступник міністра Ковтунець, який відповідав саме за реформу освіти. Я думаю, що у владі відбувається переоцінка, і є усвідомлення того, що на місця було дано багато повноважень, але не були продумані інструменти впливу на прийняття рішень. Міністр Гриневич говорить, що потрібно подолати саботаж тендерів у рамках освітньої субвенції, можливо, виділяти державні кошти на освіту через інший механізм. Крім того, я гадаю, що є певне розбалансування роботи Міністерства через конфлікт працівників директоратів, які відповідають за реформи, і штату Міністерства. Відсутність згуртованої командної роботи є ще одним викликом. І це проблема не лише МОН і Києва. На різних рівнях йде війна всіх проти всіх і часто саботаж. Відповідальність і мужність — ці якості руйнувалися не одне десятиріччя в Україні.
— Чи суперечить рішення Верховного Суду, яке було ухвалене торік у серпні, процесу закриття шкіл, який відбувається, зокрема, і у процесі створення опорних шкіл, і які зміни проходять у цьому питанні?
— Я не вважаю, що потрібно закривати школи. Я вважаю, що потрібно зберегти інфраструктуру шкіл і шукати вихід, як зберегти малокомплектні школи. І оскільки є багато невикористаних коштів на «Нову українську школу», можливо, їх треба спрямувати на підтримку малокомплектних шкіл. Фонд «Відкрита політика» пропонує підтримувати такі школи через мережу Зелених шкіл. Наш проект Open Green Stream показує, як можна за допомоги недорогих ресурсів, у важкодоступних регіонах, малих селах дати якісну освіту інноваційними методами, поєднавши науку, ІT, інженерію з традиційним мистецтвом, плекати юних стартаперів в агробізнесі і в інших галузях.
Адже це наш майбутній ринок праці — ІТ та агросектор займають перші місця в експорті України. Крім того, для інноваційної освіти у малих школах повинен бути швидкісний Інтернет, зокрема для дистанційного навчання. У маленьких селах потрібна інша модель, ніж та, яка зараз запропонована для опорних шкіл.
Міжнародна зелена школа, яку Фонд «Відкрита політика» організував у високогірному селі Космач, може стати такою моделлю альтернативної школи в селі. Додам, багато залежить від директорів малокомплектних шкіл, які повинні навчитись писати проекти, освоювати фінансування за програмою «Нова українська школа», з Державного фонду регіонального розвитку, місцевих бюджетів. Без вирішення цих питань децентралізація дискредитує себе. Але в Україні формується мережа небайдужих, які через горизонтальний нетворкінг і синергію досягають результатів, попри виклики.
Газета «Новий Шлях — Українські Вісті» (Канада).
