5 липня 2014 року. Воїни ЗСУ піднімають Український прапор над Слов’янською міськрадою.

Слов’янськ. Житловий будинок, пошкоджений у результаті обстрілу влітку 2014 року.

П’ять років тому, в липні 2014-го, Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Бахмут та інші міста північної частини Донеччини були визволені від проросійських окупантів. 5 липня 2014 року о 13.00 бійці-розвідники 2-го батальйону Національної гвардії України підняли над будівлею Слов’янської міськради Український прапор, поклавши кінець 85-денній порі збройної агресії, терористичного свавілля та насильства з боку російських найманців. Того самого дня передові сили Нацгвардії увійшли до Краматорська. 

Липень 2014 року. Українські БТРи входять у Краматорськ.

Згодом були визволені Дружківка, Костянтинівка та Бахмут.

Першими до полишених окупантами міст входили розвідники та сапери, за ними — інші військові підрозділи.

Перші бойові зіткнення і перші жертви війни

Сьогодні міста вільної частини Донецької області живуть своїм мирним життям. Німим нагадуванням про події збройного протистояння весни та літа 2014 року тут стоять монументи на честь українських воїнів-визволителів, які поклали свої життя на вівтар перемоги. На території області налічується кілька десятків таких пам’ятних місць із викарбуваними іменами загиблих військовослужбовців…

Події на сході України у першій половині 2014-го розвивалися за своїм, сповненим тривоги й небаченого драматизму, сценарієм. Про перші бойові зіткнення й перші жертви від рук російських окупантів стало відомо вже на початку так званої «русcкой весны». Сепаратистські акції та мітинги, що проходили з березня в містах сходу України, дедалі активніше переростали в збройне протистояння. 13 квітня 2014 року в Україні було оголошено про початок антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних Сил України. Цьому передувало взяття під контроль 12 квітня російським диверсійним загоном на чолі з громадянином РФ Ігорем Гіркіним Слов’янськ.а Це містечко на Донеччині було в квітні 2014 року одним із перших населених пунктів, захоплених російськими бойовиками. За кілька годин терористи взяли під контроль усі адміністративні будівлі міста. Аби захопити Слов’янськ, спецслужби РФ сформували в Криму загін спеціального призначення «Крим» чисельністю 52 особи, і саме ця група по прибутті на схід України грала роль «місцевих ополченців Донбасу».

Спецпідрозділи СБУ і Збройних Сил України, що були спрямовані в район Слов’янська та Краматорська, прийняли перший бій зранку 13 квітня в Семенівці. Цього дня українські воїни потрапили у ворожу засідку. Від рук проросійських бойовиків загинув капітан СБУ «Альфа», і саме ця подія стала першим офіційним випадком збройного зіткнення між силами АТО та незаконними збройними формуваннями, з якого й почалася війна.

З 1 липня — поновлення активної фази АТО

Після того, як вогнем російських ПЗРК були уражені кілька бойових гелікоптерів Мі-24 і Мі-8 та літак Ан-26, керівництво АТО прийняло рішення поступово оточувати Слов’янськ, відрізаючи гарнізон незаконних збройних формувань від постачання зброї з Росії.

До слова, станом на 8 червня 2014 року російські окупанти утримували практично всю промислову агломерацію, включно з Донецьком і Луганськом.

20 червня 2014 року вище державне керівництво України оголосило про початок десятиденного одностороннього припинення вогню, пообіцявши амністію та звільнення від кримінального переслідування всім, хто складе зброю, і гарантувавши створення спільних підрозділів МВС для забезпечення громадського порядку, децентралізацію, узгодження обласних голів із представниками Донбасу, дострокові місцеві та парламентські вибори. Проросійські найманці на запропоновані умови не пристали й припинення вогню не підтримали. За офіційними даними, впродовж перемир’я терористи 108 разів нападали на сили АТО, внаслідок чого загинули 27 військовослужбовців.

Зважаючи на те, що проросійські бойовики вогонь не припиняли, 1 липня 2014 року державна влада України оголосила про припинення одностороннього перемир’я. З поновленням активної фази АТО Збройні Сили України приступили до знешкодження російських збройних формувань у населених пунктах Краматорської агломерації та відновили воєнну блокаду головного оперативного військового табору російських бойовиків у місті Слов’янськ.

У ніч на 1 липня в результаті обстрілу українських позицій на горі Карачун обвалилася розташована там телевежа — ворожі міни перебили троси, що утримували споруду. Впродовж 1—4 липня бойовики терористичного угруповання Гіркіна масово дезертирували в напрямку Донецька. Інша їхня частина на деякий час зосередилася в місті Слов’янськ, однак уже 5 липня учасники НЗФ також тікали через Краматорськ, Дружківку й Костянтинівку до Донецька та Горлівки, мінуючи та підриваючи за собою залізничне полотно й автомобільні мости.

Опівдні 5 липня 2014 року передові сили Нацгвардії увійшли до Слов’янська, а згодом і до Краматорська.

Повернення до мирного життя

Упродовж 5—6 липня був відновлений контроль української влади над містами Краматорськ, Артемівськ, Дружківка та Костянтинівка. Цим містам довелося перебувати під окупацією проросійських найманців близько трьох місяців, упродовж яких багато об’єктів було зруйновано. Та ще сильнішої, ніж матеріальні втрати, російська окупація завдала шкоди гуманітарного й морального характеру. Чимало місцевих жителів, які в лютому-березні 2014 року на сепаратистських мітингах, не замислюючись над наслідками, скандували: «Путін, прийди!», дуже скоро переконалися у хибності своїх закликів. Адже «зелені чоловічки», яких так яро закликали прийти на українську землю одурманені пропагандою прихильники «русского мира», принесли з собою в міста Донецької та Луганської областей насильство, а не мир, зубожіння, а не розквіт. Через збройну агресію та бойові дії на сході України півтора мільйона мирних громадян, втративши дах над головою й засоби до існування, стали внутрішньо переміщеними особами. Ще два мільйони українців вдалися до пошуків кращої долі за кордоном. Зрештою, вторгнення російських окупантів на схід України спричинило руйнацію багатьох здобутків у соціально-економічному й культурному житті регіону, що їх не одне покоління мешканців Донбасу вибудовувало у спільній мирній праці, в толерантності й взаємній повазі, які завжди були притаманні цьому працьовитому й миролюбному краю.

Визволення північних міст Донеччини стало одним із ключових моментів антитерористичної операції.

З приходом українських військових міста почали повертатися до нормального мирного життя. 13 жовтня 2014 року Краматорськ став обласним центром, і сьогодні Донецька обласна військово-цивільна адміністрація знаходиться саме тут.

Фото з архіву телерадіокомпанії «Регіон-Донбас».