Пам’ятна монета «Родина Симиренків» із серії «Славетні роди України» номіналом 10 гривень.
На древі славним українських династій меценатів — підприємців, учених, землевласників, лікарів — вагомим гроном представлена численна родина Симиренків.
Понад 200 років тому у невеликому селі на Черкащині постала ця неймовірно успішна династія господарників. Із клаптика землі вони виростили цілу цукрову імперію, а пізніше стали засновниками наукового садівництва, знаними у світі винахідниками. Із чого ж усе починалося?
Відомо, що у Реєстрі Війська Запорозького 1649 року в списку козаків Вільшанської сотні Корсунського полку значиться ім’я Феська Семеренка. За переказами «Семеренко», «Семиренко», «Симиренко» — прізвище козацьке. Воно підкреслювало помножену на сім силу і спритність його носія. Пізніше, 1744 року, зустрічається запис про вільного козака Андрія, а ще згодом є документальні відомості про Степана Андрійовича — також відчайдушного запорозького козака, який боронив нашу землю від іноземних зайд.
Саме Степан Симиренко був засновником цього шанованого роду. Із знищенням козацтва Катериною ІІ, за участь у козацьких повстаннях він потрапив у кріпаки до Браницьких, а пізніше — Воронцових. Син Степана — Федір Симиренко, надзвичайно енергійна і працьовита людина, спромігся викупити себе і сім’ю із кріпацтва. А поріднившись із родиною Яхненків, разом почали самостійну торговельну справу. Три брати Яхненки і Федір Симиренко заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко», здійснювали торгівлю зерном, худобою, будували млини. Продаж борошна приносив особливо великі прибутки. А згодом вони розробили проект із цукрової промисловості: започаткували широкомасштабне модерне цукрове виробництво, запровадили новітні технології виготовлення цукру-піску, рафінаду та пастили.
Син Федора Платон був талановитим конструктором. Хіба всі ми знаємо, що фірма Яхненків- Симиренків практично була засновником вітчизняного машинобудування і судноплавства. Їхнє унікальне обладнання у подальшому відіграло велику роль у розвитку української промисловості, зокрема й широковідомого «Південмашу». Саме Платон Симиренко вперше побудував на своєму заводі і запустив по Дніпру залізні пароплави, поклавши початок вітчизняному суднобудуванню з метою прямого експорту цукру до Європи. Красномовними були назви перших пароплавів — «Українець» та «Ярослав». Крім того, Платон також захоплювався садівництвом. У своїх садах у Млієві він вирощував і вдосконалював різноманітні плодові сорти. Заклав тут унікальний дендропарк, славетні оранжереї і розсадник, який пізніше було перетворено на науково-дослідний інститут, який діє і сьогодні.
Брат Платона — Василь Симиренко — також інженер-конструктор, технолог у галузі цукроваріння. Він зареєстрував патент на випаровувальний апарат, що вдвічі скорочував витрати палива на переробку цукрового буряку. Обладнав підприємство агрегатами власного винаходу.
Як і всі Симиренки, Василь Федорович був визначним меценатом, опікувався українською культурою, підтримував українських письменників, композиторів, видавців. Дуже любив і допомагав українському театру. Не маючи прямих нащадків, заповів усі свої кошти на розвиток вітчизняної науки і культури.
Як бачимо, родина мала величезний і різносторонній потенціал. Але усіх об’єднувала любов до рідного краю, до природи, особливо садівництва. Найвищого ж злету у цій царині досяг молодший представник роду — Левко Платонович Симиренко. Годі й перелічувати численні внески вченого у розвиток вітчизняного промислового садівництва! Недаремно ж його називали королем цієї галузі. Чого варта лише створена розгалужена мережа садівничих науково-дослідних установ! Левка Платоновича Симиренка знали у світі, лише вдома він був не пошанований владою. Так, він захоплювався народницьким рухом і щиро служив ідеї просвітництва українського народу, і саме за це його переслідували і царський, і більшовицький уряди. Та навіть перебуваючи у засланні в Сибіру, вчений продовжував займатися садівництвом і квітникарством. Саме тоді він уперше висловив думку про можливість вирощування в суворих умовах Сибіру плодових культур, що стеляться.
На жаль, Левка Симиренка було підступно вбито «невідомими бандитами» 1920 року у власній оселі на Різдвяні свята. Важко повірити, що ця людина бажала комусь зла. Хіба що влада так боялася цього справді українського патріота.
Любов до своєї рідної землі і до садівничої справи увібрав від батька його син Володимир, який з часом також став ученим із світовим ім’ям, теоретиком садівництва. Проте навіть із такими заслугами і визнанням його не оминуло ув’язнення, а 1938 року Володимира Симиренка було засуджено до розстрілу. (Син Володимира Олекса Симиренко (Alex Simirenko) — видатний соціолог у США.)
Отож упродовж двох століть представники династії Симиренків були потужним двигуном української економіки, сприяли економічному розвитку, зокрема Придніпров’я і півдня України. Вони опікувалися соціальними проблемами своїх робітників. Містечко Мліїв, що на Черкащині, збудоване під керівництвом Платона Симиренка, було справжньою оазою в покріпаченій Росії. Кожна сім’я — і українців, і фахівців з-за кордону — мешкала в окремому будиночку із садком і городом. Самотні — у гуртожитку. Поблизу працювали лазні, крамниці, лікарня на 100 місць, бібліотека, аматорський театр. Справжньою дивовижею на той час був водогін і газове освітлення вулиць. Ні, таки було за що владі ненавидіти і боятися цю родину!
До сьогодні величними пам’ятниками родині Симиренків залишаються заводи і фабрики, науково-дослідні станції, біля витоків яких вони стояли. А хто з нас не ласував смачними соковитими ніжно-зеленими яблуками, що зберігають смак до весни, — ренетом Симиренка. До речі, не всім відомо, що яблуко це було «репресоване» так само, як його творець Левко Симиренко. Сорту змінили назву й витіснили з України, щоб стерти з людської пам’яті імена славного роду. Роду талановитого, шляхетного, розумного, працьовитого, порядного, в жилах якого текла кров вільного й винахідливого козака Степана. Воістину, кажуть, козацькому роду нема переводу.
