Анатолій Бойта приніс «Голос України» Раїсі Смарусь, жінка отримує парламентське видання з 1995 року. Газету передплачував її чоловік Петро, на жаль, недавно його не стало.

Анатолій Бойта, депутат Могилів-Подільської районної ради на Вінниччині, нагороджений відзнакою «За заслуги перед Могилів-Подільщиною», листоношею став випадково.

Після того як попередня завідувачка відділення зв’язку в їхньому селі Кричанівка виїхала на проживання в інший регіон, підшукати заміну виявилося непростою справою. Не знайшлося людини, яка б взяла на свої плечі, крім сумки листоноші, ще одну відповідальність — завідувати поштовим відділенням. У Кричанівці один працівник пошти у двох іпостасях.

— Виручай село, Анатолію! Бо пошту закриють, — звернувся тоді до Бойти голова громади.

— Люди залишаться без пенсій, без газет, не буде можливості відправити посилку... У школі ти вже не працюєш. Послужи громаді на іншому поприщі. Це ж тимчасово. Когось все одно знайдемо...

— Моє тимчасово триває уже понад чотири роки, — усміхається Анатолій Бойта.

Четвертий магазин

— Чому ніхто в селі не хоче йти на пошту? — перепитує Анатолій Бойта. — Писанини багато. По-друге, не хочуть мати справу з грішми. Ми ж у селі четвертий магазин. Так ще називають пошту. Деякі товари є тільки у нас. Касовий звіт треба писати кожен божий день. Незалежно від того, скільки провів операцій. Крім продажу товарів, приймаю оплату за електрику, телефон, хтось відправляє поштові перекази...

Найбільше роботи у дні виплати пенсій. У селі понад 130 осіб отримують пенсійні кошти. Листоноша майже кожному доставляє гроші. Каже, звітність — це суворе правило.

Мій співрозмовник за фахом учитель історії. Йому до душі краєзнавство. За час роботи у школі дослідив немало невідомих сторінок. Разом з учнями записав спогади односельців-старожилів. Підготував книгу про історію місцевого храму. Навесні відзначили 100-річчя з часу його спорудження. Дерев’яна церква у Кричанівці збудована без жодного цвяха. Пан Анатолій розповідає, що будівництво розпочали у 1914-му, коли над світом нависла Перша світова війна. Місцевий священик відмовляв громаду від такої роботи. Мовляв, не той час. Не зберемо грошей. Тоді своє слово сказали два польські поміщики-брати Фолянди: «Будуйте! Дамо половину грошей». Через п’ять років храм постав на сільському пагорбі.

— На історичному факультеті Вінницького педінституту нас не вчили писати бухгалтерські звіти, — каже з усмішкою співрозмовник. — Попервах доводилося добряче мізки напружувати, аби звести дебет з кредитом. Кожен вечір опановую нову науку.

Тепер уже простіше, але все одно бухгалтерія для мене заморочлива справа.

Працює за двох, а платять...

— У нас пошта як політклуб, — говорить Анатолій Бойта. — Люди йдуть себе показати, інших побачити. Головне для них — наговоритися.

Поштовий автомобіль у Кричанівку приїжджає тричі на тиждень. У такі дні уже за годину-півтори у відділенні, розташованому у сільському Будинку культури, збираються люди. У ці дні завідувач найчастіше просить земляків про одне: дискутувати без образ.

— Бачили б ви, що ця політика робить з людьми, — каже співрозмовник. — Коли пристрасті сягають апогею, переключаю дискусію на іншу тему. Найбільш поширена, крім політики, лікування недуг. Пропоную щось почитати з цього приводу — і вже розмова пливе в іншому руслі.

— Понад десять років тому «Голос України» написав про нашого односельця Авксентія Перенчука, — згадує Бойта. — Ту газету передавали від хати до хати. Чоловіка під час війни засудила «трійка» військового трибуналу тільки за те, що знайшли в кишені шматок аркуша німецької листівки. Він робив з того паперу самокрутку. На 15 років відправили у табори. Йому було настільки совісно, що він навіть рідним нічого не повідомляв. Вони вважали його загиблим. Тавро «зрадника» висіло над ним аж до публікації. Після того Перенчука реабілітували.

У їхньому невеликому селі «Голос України» передплачують 15 подолян. За словами листоноші, газети розносить у день доставки в село. Для нього це те само, що касовий звіт писати.

Велосипедом не користується. Каже, йому цікавіше пройтися селом пішки. Неодмінно затримується в одиноких. Найбільше уваги приділяє тим, хто не має здоров’я вийти за ворота подвір’я. Таким розповідає, що робиться в селі, які новини у державі, в світі. Вони щораз роблять йому замовлення на окремі продукти. Хліб замовляють майже кожного разу.

За подвійну посаду завідувач-листоноша отримує аж... дві тисячі гривень у місяць.

Фото Володимира БОЙТИ.