Український Президент в умовах парламентсько-президентської форми правління, за великим рахунком, фігура десь такого ж кола обов’язків, як англійська королева. На ньому представництво України в міжнародних відносинах, армія, силові структури, але він не має ні права, ні інструментів для того, щоб запускати економічні трансформації.
Узагалі дивно, чому команда Президента досі не розставила всі акценти у цьому сенсі, якщо у нього інше бачення розподілу повноважень між гілками влади, відмінне від прагнень попередника.
Тож, якщо ми чекаємо, що Президент Зеленський, засукавши рукави, зачне наводити лад в регуляторній політиці, розв’язуючи «класові» суперечності між великим капіталом, малим бізнесом, профспілками, самоврядуванням, територіальними громадами, інституціями громадянського суспільства з урахуванням забаганок діючого парламенту, тоді... здивування його опонентів (і не тільки), чому він «відмовчується» про своє бачення розбудови України, — абсолютно природне.
Вірогідно, його «мовчання» — бажання збалансувати політичні можливості до і після позачергових виборів в умовах посилення відповідальності всіх трьох гілок влади в конституційних умовах саме парламентсько-президентської республіки. І в чому можна не сумніватися, то це те, що Володимир Зеленський не братиме на себе керівництво парламентом і урядом. Адже він не самовбивця!
А що Верховна Рада? Від скликання до скликання нічого не міняється — бачимо у списках партій одній й ті самі прізвища. Люди, які допустили економічний колапс України, не зуміли виправити ситуацію своєю регуляторною законодавчою діяльністю, через яких талановита молодь подалася в трудові мігранти, які не робили нічого, крім того, що використовували громадян у своїх інтересах, укотре переконують електорат, що «знають, вміють, зроблять».
Постає запитання: де ви були раніше? Чому зробили країну обдертою, самі не бідуючи? І знову традиційно прагнете до парламенту для того, щоб потім брати участь у конкурсах на ключові посади міністерств та відомств? Яка тут може бути відповідальність за прийняте законодавство?
Окрім того, часто-густо «молоді» народні депутати, отримавши мандат, поняття не мають, що таке законопроект, як він готується, як потрібно дотримуватися Регламенту і що зробити, аби цей законопроект не містив завуальованих корупціогенних відносин. Саме через парламент, козиряючи дипломами Кембриджа, Оксфорда, вони прагнуть до виконавчої влади потрапити, «професіонали», які «будки собачої» в житті своїми ручками не зліпили. А замість них законотворцями стають ще менш підготовлені до законотворчості громадяни за списками партії. Якщо цю ситуацію не поміняти, нічого не зміниться і в Україні. А Верховна Рада й надалі нагадуватиме подіум для показу мод та дискусійний клуб для популістів. Можливо, прагнення народних депутатів обіймати посади в державних органах виконавчої влади вартувало б законодавчо демотивувати забороною таким особам брати участь у наступних парламентських перегонах.
Тоді все стане на свої місця. Верховна Рада перестане бути бажаною для тих, у кого не вистачає національного патріотизму, знань, професіоналізму і совісті, щоб бути законодавцем.
Віктор Хмільовський, президент Спілки орендарів і підприємців України, заслужений економіст України, шеф-редактор журналу «Роботодавець».
