Торік вітчизняні вітчизняні взуттєві фабрики збільшили обсяги виробництва на 5,2%, поставивши споживачам 24,5 мільйона пар взуття. Можуть випускати набагато більше, однак їх стримує дев’ятий вал дуже «хитрого» імпорту, «секонд-хенду» та відверта контрабанда.
Про стан речей у галузі, проблеми, що заважають взуттєвикам працювати набагато ефективніше, та можливі шляхи виходу з патової ситуації розповідає президент громадської організації «Ліга українських виробників взуття, шкіргалантереї та шкіряних виробів» Олександр Бородиня.
Олександр Бородиня (на фото) — відомий громадський діяч. Пройшов велику виробничу школу. У 70-80 роки працював на Київському взуттєвому об’єднанні «Спорт» і «Полімері», в Укрвзуттєпромі та Укрпромфурнітурі. З 1986 по 2005-й — начальник відділу та начальник управління зовнішньоекономічної діяльностій розвитку легкої промисловості в Мінлегпромі, Міністерстві промисловості й Мінпромполітики. У 2005 -2010-му — заступник директора департаменту регуляторної політики Мінекономіки. Зараз — президент Ліги українських виробників взуття, шкіргалантереї та шкіряних виробів «Укршкірвзуттяпром».
На рівні кращих світових зразків
— Олександре Григоровичу, якось у 80-і роки одна київська взуттєва фабрика за перевиконання плану преміювала своїх працівників туфлями... німецької фірми «Саламандра». Взуттям власного виробництва соромилися, адже якості вони були невисокої та й останнім писком моди їх назвати було надто складно. Що в галузі змінилося з того часу? Наскільки якісна продукція наших взуттєвиків сьогодні?
— Змінилося кардинально все. На зміну великим державним взуттєвим об’єднанням, які не могли гнучко реагувати на швидкі зміни в моді та забезпечити високу якість продукції, прийшли невеликі, але мобільні підприємства, що впевнено почувають себе в ринковій стихії. Це — майже 1500 підприємств. Більшість із них — невеликі, до 50 фахівців, але вже «вийшли в плавання» і такі, де працює понад тисячу чоловік. Загалом у галузі працює кілька десятків тисяч кваліфікованих робочих місць. Навіть у невеликих містах зараз майже завжди є взуттєве підприємство. До речі, терміну «легка промисловість» ніде у світі не вживають. Та й у нас ні в класифікаторі видів економічної діяльності, ні в статистиці такого терміну немає! Насправді швейні, трикотажні, текстильні фабрики, шкірзаводи й взуттєві підприємства - це окремі галузі промисловості!
— Візьмемо до відома.
— Конкуренція об’єктивно стимулює збільшення асортименту й підвищення якості. Наведу дві цифри. В радянські часи вся взуттєва промисловість України виробляла 180 мільйонів пар взуття на рік, але — тільки дві тисячі моделей. Зараз ми шиємо 20-25 мільйонів пар на рік, зате — понад 100 тисяч моделей!
Раніше, пам’ятаю, виробники часто працювали в авральному режимі — постійно чогось не вистачало, то комплектуючих, то колодок, то ниток. На зміну моди реагували з великим запізненням. Зараз, коли всі ведуть справу на свій страх і ризик, відгук на нові тренди став майже миттєвим. Наші модельєри й технологи весь час — на міжнародних виставках, цікавляться новинками...
Виробництво взуття — складний процес. Прогноз тенденцій моди, моделювання та проектування починаються чи не за рік до того, як взуття опиниться на полиці магазину, а комплектація вимагає чіткого планування роботи. Бо якщо закупив колодки та підошви, скажімо, з вузьким носком, чи певного типу каблуки, то змушений будеш шити моделі, які тобі «диктує» ці колодки й каблуки. Не вгадав у модний тренд — взуття залишиться в магазині, а ти — без виручки, й можеш прогоріти. Отож, підприємці завжди тримають руку на пульсі моди, проводять маркетингові дослідження, завчасно замовляють комплектуючі, оновлюють обладнання і технології під виробничі плани. Словом, працюють дуже динамічно. На останній виставці у Києві газузь представляло майже 300 підприємств і навіть найменші презентували не менше ста моделей!
Про якість. Її забезпечують три складові – дизайн, матеріали і технології. Вітчизняна шкіра для взуттєвої промисловості не поступається кращим європейським зразкам. Кілька років тому в Баришевці, що під Києвом, навіть збудували сучасний шкірзавод «Ультра». В ці часи це майже подвиг! Що ж до взуття... Нещодавно на одній виставці зустрів давнього знайомого — директора фабрики з Німеччини, який не був в Україні років 20. Він був просто вражений взуттям нашого виробництва: «Не думав що у вас настільки високий технологічний рівень! Ваші фірми шиють дуже якісне взуття – не гірше того, що продається в Європі. І асортимент вражає».
Його слова підтверджує і той факт, що не менше 12 мільйонів пар пошитої у нас обувки щороку іде на експорт, здебільшого — у країни Євросоюзу, в тому числі — Польщу, Німеччину, Литву, Данію та навіть у законодавицю взуттєвої моди — Італію.
3’явилися нові лідери. Скажімо, в Запоріжжі чотири ентузіаста 25 років тому організували власне взуттєве виробництво. Справа була дуже складною і ризикованою! Але отримали результат. Спочатку орендували кілька старих приміщень, які облаштували під виробництво. Згодом, коли зупинилось місцеве взуттєве об’єднання, викупили його будівлі, що стояли в руїнах, відремонтували, завезли найсучасніше технологічне обладнання, і зараз запорізька МІДА — одне з кращих наших взуттєвих підприємств. Тут працює понад півтори тисячі робітників. У десятках фірмових магазинів по всій Україні щосезону МІДА пропонує понад тисячу(!) моделей напрочуд якісного чоловічого, жіночого та дитячого взуття. Також відзначу українсько-італійське СП РІФ-1, яке на початку 90-х заснував відомий італійський підприємець Вірджиніо Фіданца, а керує талановитий менеджер Фабіо Регоза. РІФ-1 щорічно експортує кілька мільйонів пар високоякісного взуття Made in Ukraine на ринки Євросоюзу та СНД. Значну кількість взуття фірми під торговою маркою Inblu реалізують практично в усіх регіонах України. Фабрики СП розташовані в Києві, Житомирі, Бердичеві, Кропивницькому, Умані. Роботою забезпечені понад 2,5 тисячі працівників.
Загалом конкурентне взуття у нас виготовляють сотні підприємств. Назву декілька – PASSO AVANTI й TOPAS (Дніпро), «Престиж» (Київ), STEPTER (Львів), Lady Unika (Бровари). До речі, написання логотипів латиницею – загальносвітова практика, тому не варто дорікати нашим виробникам у непатріотизмі.
Ще один цікавий факт. Якщо 15-20 років тому майже 90% взуттєвих підошов ми імпортували, то зараз без допомоги іноземних інвесторів створили кілька сучасних підприємств, які вже самі забезпечують потребу галузі в підошвах і деталях для взуття на 90%. Ще й експортують!
— Але ситуація — парадоксальна. З одного боку, є куди рости. З іншого, втратили свій ринок збуту. Що заважає нарощувати обсяги виробництва?
«Китайський синдром»
— Некоректна конкуренція. Обсяг нашого ринку взуття 100-120 мільйонів пар на рік. Частка наших виробників — 20-25 мільйонів. Решта, 90 мільйонів пар, це... Відразу скажу: я не прихильник закриття ринку. Закрити й нікого не пускати — це неправильно, це спотворить конкуренцію, яка йде на благо споживачам, змушуючи виробників постійно бути в тонусі. Проблема не в імпорті, а в його формах, у тому, як основний його вал потрапляє на нашу митну територію.
— Мова — про контрабанду?
— Саме так. Відразу відзначузначу: говорячи про контрабанду, маю на увазі будь-яке ввезення з ухиленням від сплати податків. Це проблема, що впливає на всі галузі. Коротко окреслю кілька проблем, що б’ють по економіці взуттєвих підприємств.
Як відомо, імпортери на кордоні сплачують ПДВ (його їм відшкодовують в країні експорту) та мито. Розмір цих платежів залежить від ціни на ввезене - митної вартості. Ставки ввізного мита на взуття (10%) і ПДВ (20%) у нас такі ж, як у середньому скрізь у світі. Але до нас імпортоване найчастіше потрапляє за заниженою митною вартістю. Так, минулого року з Китаю ввезли майже 50 млн. пар взуття (+10% до 2017 року) за вартістю аж по 3 дол. за пару! Це виразно занижене мито. Бо якби це була дійсна ціна на кордоні, то в магазині китайські черевики коштували б 100 грн. за пару, а зимові – не більше 300! Тобто, митну вартість навмисно занизили – для того, щоб ухилитися від сплати мита й ПДВ. Загалом митна вартість китайського імпорту занижена щонайменше в 5—6 разів!
З’явився і новий, на перший погляд, невинний спосіб контрабанди.
— Мабуть, «посилки родичам» з Європи?
— Вгадали!
— Розкажіть про це детальніше, бо думки тут поділилися. Дехто обурюється тим, що Верховна Рада досить жорстко зреагувала на «цю тему», знизивши поріг безмитної «посилочної допомоги» з-за кордону.
— У світі бурхливо розвивають таку послугу як інтеренет-торгівля, зокрема і експрес-доставка поштових посилок. Жодного негативного ставлення до цієї торгівлі в мене немає. Але досягнення ІТ не повинні ставати каналом контрабанди.
Останні ж кілька років у нас триває справжній посилочний бум. Якщо у 2005 році в Україну надійшло 5-7 мільйонів поштових відправлень, у 2016 році — вже 17, то у 2017 — 30 мільйонів, а минулого року — вже близько 42 мільйонів посилок! Посилки йдуть переважно з Китаю та інших азійських країн.
У чому тут справа? З 1 липня в Україну можна безмитно надсилати товари на 100 євро, до цього ліміт був 150 євро. Реальна оптова ціна пари взуття — 20 євро. Отже, на безмитну суму можна надіслати десь п’ять пар. Але з продавцем домовляються про те, що пара коштує два-три євро (наша митниця це «ковтає»). Значить, в одній посилці без податків в’їде 30-40 пар. Якщо організувати 10-20 співробітників, що отримають по посилці, за добу таким шахрайським способом можна безподатково ввезти до 200 тис. пар взуття на рік. Це - оборот торгової мережі з 20-30 магазинів!
Цікаво, що ЄС існує норма безмитного ввезення посилок вартістю лише до 22 євро. Але з 1 січня 2021-го й цю пільгу скасовують через масове шахрайство, що спотворює бізнес-середовище країн ЄС.
Та це – сірий імпорт. А є ще «чорний», який взагалі не обраховується.
— Знайомий міністр скаржився: наші «трейдери» домовляються зі «своїми» митниками й коли ті «заступають на вахту», без усякого мита проводять через кордон цілі каравани вантажівок з товаром, у тому числі й взуттям...
— Схем багато. І митники, і імпортери взуття, і митні брокери (що контактують з митниками) чудово знають усі «дірки» на кордоні. Це і сірий імпорт, і повністю чорний,який провозять за попередньою домовленістю з митниками, і підміна документів на товар, яку роблять «за дорученням» водії транспортних засобів.
Усім, мабуть, відома історія, коли на Одеській митниці просто зникло 37 контейнерів із контрабандним взуттям та одягом. Цілий ешелон! І ніхто з митників нічого не побачив. До цього часу шукають...
Або таке. Дзеркальний аналіз статистики Євростату і даних нашої митниці свідчить: 80-90% взуття, що проїхало через західні митниці, в Україну... не в’їжджає! Зникає кудись в проміжку 100-200 метрів між польською і нашою митницями. Пам’ятаю розповідь керівника Митної служби Польщі Веслава Чижовича, який вирішив промоніторити роботу польської та української митниць. Відібрали понад 100 вантажівок, що вивезли до нас дорогі побутову й офісну техніку, одяг і взуття. Запросили в українських колег – що ввезли ці вантажівки (зазначили їх номери) в Україну по документах. Виявилося, що за документами наших митників ці вантажівки везли дешевенькі пісок, щебінь, каміння... Українські митники не виявили підміни документів. «Недогледіли»…
Це – на кордоні з ЄС! А що вже говорити про масштаби такого «імпорту» з азійських країн!?
— Але ж рік тому наш Прем’єр оголосив контрабанді війну, й нещодавно доповідав про майже повну перемогу над злом!
— Анонсована Володимиром Гройсманом боротьба з контрабандою (з залученням озброєних поліцейських) виявилась імітацією. Уряд звітував про кільканадцять мільярдів гривень, що протягом 2018-го додатково надійшли в бюджет за рахунок протидії контрабанді, але насправді ці мільярди дала відміна податкових пільг на імпорт газу та зростання обсягів його імпорту, які Держстат розрахував на рівні + 10%. До того ж, виріс курс долара, завдяки чому бюджетні надходження також зросли, бо ж митні платежі беруть у валюті, а звітують про них у гривні. Щоправда є і перемога. Два роки тому китйські черевики розмитнювали по два долари за пару, а в 2018-му – аж по три.
— Додають проблем галузі й гори секонд-хенду?
— Його імпорт — це наші сором і біда... Офіційно до нас щороку в’їжджає 130 тисяч тонн вживаного — це приблизно 500 мільйонів виробів. У середньому по 12 виробів на кожного з нас! У цьому валі мотлоху частка взуття — 5-10%. Це близько 20 млн. пар щороку. Ціни, за якими продається вживане взуття, в кілька разів нижчі, ніж вартість сировини для виробництва нової пари!
Не дивно, що торгівля вживаним одягом і взуттям - бізнес дуже вигідний! Порахуємо. На кордоні митна вартість пари ношеного дитячого взуття з податками складає приблизно 10 грн. А на базарі цю пару продають уже по 100-400 грн. До 4000% зростання доходу!
Скільки коштує один митник?
Отже, контрабанда й секонд-хенд дають дві «пробоїни».
По-перше, це пробоїна в Державному бюджеті. Обіг від реалізації ношеного взуття складає майже 6 млрд. грн. на рік, а одягу – понад 60 млрд. грн! Це майже стільки ж, скільки ми асигнуємо на армію! За предметними розрахунками, від сіро-чорного імпорту взуття бюджет щороку недоотримує 10 млрд. грн. А загалом по всіх групах товарів – 200 млрд. грн.! Ось де гроші на пенсії, школи, на лікарні...
По-друге, контрабанда руйнує конкуренцію на ринку збуту. Контрабандисти економлять на митних платежах. Тим часом у ціні однієї пари вітчизняного взуття тільки зарплата складає 4-6 доларів! Ще є платежі за електроенергію, опадення, комунальні послуги, що весь час зростають... Це – десь ще 30 доларів до собівартості. Ще треба підвищувати зарплату, що теж підвищує ціни на взуття...
Відомо: у справі реалізації товарів і послуг визначальним фактором є саме ціна. І на Заході масовий споживач, як правило, віддає перевагу дешевшому товару. А що вже говорити про нашу країну, де добра половина населення живе за межею біності! В умовах же, що склалися, наш виробник взуття просто приречений мати вищу реалізаційну ціну, ніж взувачка, завезена контрабандою. А це – втрати. Підприємці не мають змоги збільшувати обсяги виробництва, ен створюють робочі місця, як наслідок. Не зростає податкова база, Державний і місцеві бюджети не отримують додаткових надходжень. Підраховано, що лише внаслідок напливу секонд-хенду наші виробники одягу втратили понад 100 тис. робочих місць, а взуттєва промисловість - понад 20 тисяч.
Цікаво, що ситуація з «успіхами» наших контрабандистів дістали вже й «білих» імпортерів. В торговій мережі «Інтерпоп», наприклад, розмитнили партію взуття по 50 дол. за пару, сплатили податки (майже третину від вартості). І раптом дізнаються, що «хитрому» імпортеру митниця оцінила точно таке ж взуття, цього ж бренду, але по 5 дол. за пару! В 10 разів дешевше! В «Інтерпоп» і запитують: як вони можуть конкурувати з контрабандою?
У нас митників біля 10 тисяч. За розрахунками виходить, що кожен з митників, пропускаючи контрабанду, в середньому за рік завдає державі втрат на суму 20 млн. грн.! Але до прямих бюджетних втрат від контрабанди треба додати ще й втрати вітчизняних виробників від нечесної конкуренції. А це можуть бути аналогічні суми!
Словом, 90 мільйонів пар взуття, що протягом року завозять «по-хитрому», просто вбивають взуттєву галузь! Якщо ж врахувати, що це ще й завдає колосальних збитків Держбюджету, не розумію, чому в Кабінеті міністрів на все це дивляться з таким філософським спокоєм?
Як нам збудувати «піраміду»?
— Можливо, тому, що саме так зрозуміли принцип «вільної торгівлі»?.. Якщо ж серйозно, то покупцеві, за великим рахунком, все одно, обувку якого виробника носити. Стиляги нехай летять у Європу й утридорога купують любі ногам і серцю Baldinini, Guardiani, американські Timberland чи данійські EССО. Якщо ж китайське не надто погане, зате набагато дешевше, то нехай нас і взуває made in China!
— Така точка зору в певних колах досить популярна. Тут усе залежить від того, якою ми хочемо бачити нашу країну в найближчому майбутньому? Якщо чимось на кшталт африканських бананових країн, то це одне – контрабанда їм не шкодить, бо там усе одно нічого не виробляють. Якщо ж — економічно розвиненою країною, з часом — регіональним лідером Східної Європи, то своїх виробників треба не гнобити, а всіляко їм сприяти.
— Яка роль у зростанні економіки взуттєвої галузі?
— Взуттєва фабрика — це вершина виробничої «піраміди». Якщо фабрика діє, — працює і шкірзавод. Він дає замовлення фермерам, які тримають худобу. Шкірзаводу потрібна продукція хімічної промисловості. І фабрика, й завод дають роботу машинобудівним заводам, що випускають швейні взуттєві машини, обладнання для виробництва взуттєвої шкіри, електродвигуни, підшипники, запчастини... Це дає замовлення металургам. От і давайте рахувати. Тонна прокату коштує 500 доларів. З неї виготовляють 20 взуттєвих швейних машин по 400-800 доларів за кожну. А коли прослідкувати весь виробничий ланцюжок: шкіра — дорога хімія — обладнання — поліуретан для підошв, тканина на підкладку (льон, шерсть), клей, супінатори, картон і таке інше — готове взуття, то побачимо, що додана вартість зросла в 40 разів!
Так будується економічно-фінансова «піраміда». Працює промисловість, - зростає добробут населення, бо всі отримують гідну зарплату, всі платять податки, яких вистачає на пристойні пенсії та сильну армію. Але завезли контрабанду, з якою наш виробник об’єктивно конкурувати не може, — і «піраміди» немає. Ми — за вільний ринок, але тільки коректна конкуренція дасть поштовх до зростання вітчизняному виробництву. Тим паче, потенціал нашої взуттєвої галузі— колосальний, адже у нас дуже місткий ринок.
Але треба, нарешті, будувати «піраміду» доданої вартості! Тут майже все залежить від політики уряду. Та вона тільки розчаровує, бо законодавчі, податкові й економічні умови роботи в Україні для нашого виробника набагато гірші, ніж для... імпортерів.
— Але якщо помріяти: з контрабандою покінчено, майже всі проблеми галузі вирішені; наскільки зростуть обсяги виробництва вітчизняного взуття?
— Треба лише мати політичну волю, щоб виправити ті економічні колізії, про які ми говорили. А бізнес в умовах чесної конкуренції зробить усе сам, бо розвиток це - природа будь-якого бізнесу! Якщо «прибрати» некоректну конкуренцію, вітчизняні взуттєвики протягом дуже короткого часу зможуть наростити виробництво в кілька разів!
Розмову вели Віктор БОНДАР, Ярослав ФАЛЬКО.
