Ганна Мельник одним-одна залишилась у селі Мельники.

У неї шестеро котів і дві собаки. Влітку порається на городі, ще донедавна вудила рибу, а взимку — плете солом’яних дідухів. Знає, яку кнопку натиснути на мобільному, щоб її почув дільничний. На запитання, скільки їй років, відповідає з посмішкою: «Треба у метрику подивитися».

Як це жити одній у селі, де нема навіть кладовища?

Торік у Мельниках ще було троє мешканців. Близька сусідка Ганни Мельник — Марія Рудик перебралася до дочки у Жмеринку, а бабуся Настя пішла у кращі світи. Відтоді Мельник одна у Мельниках.

У липні їй минуло 90. Вона ще порається по господарству. На городі має трохи картопель, буряків, квасолю, цибулю. На риболовлю уже не ходить. Боїться у воду впасти. Два-три роки тому ще сиділа з вудочкою над річкою.

За ніч спіймала 51 коропа

— Я дуже затята рибалка, — каже бабуся Ганна. — Другої такої ще пошукати треба. Рибалки з сусідніх сіл мене називали «колдунею». У них не клює, а я додому без риби не поверталася.

Пригадує свій рекорд на риболовлі. Коли була молодша, якось за ніч набрала мішок коропів. Мішок був міцний, з-під цукру, кубинський.

— Ловила і на вудочку, і фаткою, і сачком, — розповідає вона. — Дотепер усі снасті зберігаю. Сама їх робила. Якби хто-небудь колись подарував справжню вудочку, кращого подарунка не треба було б, але не дарували.

Її город виходить на берег річки Рів. Там найчастіше можна було побачити бабусю з вудкою. Рибалила також на місцевому ставку. Але в ньому вже нема води, заріс бур’янами.

— Риболовлею захопилася після того, як вийшла на пенсію, — розповідає пані Ганна. — Я 50 років ходила на буряки. Тоді було не до вудок.

Проживала удвох з мамою. Сім’ї у Ганни не було. Каже, мами нема на світі уже 58 років. Відтоді вона сама.

— Цю хату я сама будувала, — каже Ганна Мельник. — Але продовжую жити у старій, маминій. Стіни вже дали тріщину, та я звикла. Тут зі мною і котики, і песики. Тут у мене гарна піч.

Згадує, як у війну їхня хата згоріла. У солом’яну покрівлю влучили автоматні кулі. Крім них, так само постраждали ще дві сім’ї. Але в них були на обійсті хліви. Туди перебралися погорільці. У Мельників не було такої можливості. Вони залишилися на вулиці. Поки відбудували згорілу хату, немало сьорбнули біди. Тепер у неї однієї дві хати. От би так раніше...

По колоски шпортаюся в поле

У новій хаті в одній з кімнат на столі стоїть солом’яний дідух.

— Запитували, що зимою роблю, — каже пані Ганна. — Ось бачите, що плету з соломи. Мені їх замовляють. Давно цим займаюся. Цей дідух зробила ще 18 років тому. Дуже припав до душі. Тому нікому не продаю. Це мій оберіг. Серце підказує, що його не можна віддавати. Скільки людей просили — нікому не вступила.

По колоски ходить у поле. Якщо не вдається самій, просить когось із знайомих. Повз її хату пролягає дорога, що з’єднує село Стодульці Жмеринського району з селом Глинянка, — це вже Барський район.

— Ми тільки трохи у Жмеринському районі, у більшості у Барському, — каже пані Ганна. — Там, за річкою, у Глинянці, все — і магазин, і школа, і навіть цвинтар. У нас нема свого. Людей ховають у сусідів.

Люди хліб їй привозять, борошно, інші продукти. Племінник — син її сестри — з сім’єю навідується зі Стодульців. На жаль, нема вже сестри, але її син не забуває тітку. Перед святом Трійці побілили у хаті, випрали одяг, занавіски на вікнах, вишивка на них — справа рук бабусі Ганни.

Один раз у місяць приходить листоноша, пенсію приносить. Щоразу має з собою продукти харчування. Тітка Ганна купує щось з них.

У будинок престарілих не піду нізащо

Любов Голубенко, сільський голова Стодульців — до складу цієї сільради входять Мельники — каже, що Ганна Мельник дуже комунікабельна жінка. Вміє з людьми знайти спільну мову. Їй відповідають взаємністю. До неї навідуються дачники. Місцеві, які на вихідні приїжджають до батьківських осель, заходять. Одна з них — вінничанка Галина Зажирко, батьківська хата якої трохи нижче від бабусі Ганни.

— Якось заглянула до неї, — продовжує сільська голова. — Ще на під’їзді до будинку, бачу, стоїть мотоблок, трактор, а на подвір’ї гуде бетономішалка, — розповідає керівник громади. — Бабуся організувала ремонт погреба. Так само криницю їй викопали. Глибока — 37 метрів! Не кожному вдається скликати майстрів на таку непросту роботу.

Найбільше тітка Ганна розчаровується, коли хто-небудь запитує її, чи не краще їй було б у будинку ветеранів.

— Хіба я комусь заважаю? — обурюється вона. — Чи не можу себе обійти? Ще сапу тримаю в руках. Нікуди не піду зі свого подвір’я. Може, воно десь і добре, але свій куточок найкращий.

Вінницька область.

Фото автора.