Монолог Мавки виконує Юлія Кравчик.
Поетично-мистецький фестиваль «Лісова пісня», започаткований у 2001 році за ініціативою Волинської обласної організації Національної спілки письменників України, аби привернути увагу до місць, де бувала Леся Українка та які надихнули її на написання безсмертної драми-феєрії, традиційно відбувався у першу неділю серпня, якщо вона не припадала на перше жалобне його число. Так було до минулого року, коли Волинська обласна організація НСПУ змінила час і формат проведення поетичного свята, перенісши його на перші числа вересня. Добре чи погано вчинили майстри слова, оцінити мають насамперед шанувальники Лесі Українки. Але торік багатьох із них чекало гірке розчарування. На лісовій галявині в заповідному урочищі Нечимне було незвично тихо, порожньо і... якось навіть моторошно. Та й день видався похмурий, непривітний. Адже ж осінь! Тож жителі міста Ковеля, сіл Колодяжне, Білин і Скулин, у яких колись бувала Леся Українка і жителі яких становили переважну більшість учасників фестивалю «Лісова пісня», вже тоді висловили побажання, щоб у першу неділю серпня на лісовій галявині в Нечимному знову лунала поезія Лесі Українки й улюблені усієї родини Косачів українські народні пісні. Відновити добру традицію, як і належить, взялася Колодяжненська об’єднана територіальна громада (керівник Віталій Кашик), на землі якої розташований літературно-меморіальний музей Лесі Українки.
Аби їх не звинуватили в плагіаті, організатори назвали свій захід етнофестивалем «На гостини до Лесі». Розпочався він у неділю 4 серпня на території музею в селі Колодяжному з покладання квітів до пам’ятника письменниці. Потім учасники свята перемістилися в парк з озером, де колись закидав рибальські снасті сам Іван Франко, над плесом якого любили прогулюватися члени родини Косачів і їхні відомі гості. Тут біля скульптур героїв «Лісової пісні» Мавки, Лукаша і їх Долі роботи львівського скульптора Теодозії Бриж гості мали змогу почути монолог Мавки у майстерному виконанні місцевого «міністра культури» Юлії Кравчик і поринути в атмосферу «старого, густого, предковічного лісу Волині».
Потім дійство традиційно перемістилося на лісову галявину в урочищі Нечимному. Зазвичай усі гості насамперед поспішили до місця, де ще кілька років тому було озеро Нечимне. Попри намагання громадськості врятувати водойму, яка свого часу надихнула Лесю Українку до написання «Лісової пісні», озеро висохло. На жаль, не знайшлося на Ковельщині й Волині керівника-ентузіаста, який би взявся за це святе діло. Хоча надія жевріє: під товстим шаром мулу ще чекають на «визволення» старі джерела.
На лісовій галявині, де облаштовано сцену і встановлено лави, яблуку ніде було впасти. Це вже тішить. Значить, ще не згас інтерес до Лесиного слова. Як і в попередні роки, на свято прибуло багато фольклорних колективів. Звичайно ж, із сусідніх сіл Скулина і Білина, які тут на перших ролях. Прибули також аматорські гурти з райцентру Турійськ, з селища Цумань, села Нуйно Камінь-Каширського району та інші. Весело дзвенять їхні пісні, чути жарти, сміх. Зі своїми творами присутніх знайомлять волинські поети Ніна Горик, Іван Орищак (священик ПЦУ з Колодяжного), Анатолій Семенюк, Ніна Шугніло. Пристрасно лунає публіцистичне слово про Лесю Українку, її життя і творчість з уст професора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Світлани Богдан.
Не змінився й антураж довкола цього театру під відкритим небом, окрасою якого є вікові дуби, що пам’ятають Лесю Українку. Цікавими є представлені майстрами вироби із соломки, кераміка, вишивка, волинські меди і лікувальні трави. Все це можна придбати.
А правильно вчинили письменники чи ні, покаже час. Хотілося, щоб і на їхнє свято прибуло так само багато людей, як цього разу на організоване Колодяжненською ОТГ. Лесю не будемо ділити між собою, а разом її любитимемо і шануватимемо.
Фото автора.
