І це напередодні «картопляних» жнив. Ціни на бараболю різко стрибнули вгору. На базарних рядах кілограм коштує 14 — 15 гривень. Можна знайти і за десять, але то зовсім дрібненька. А в супермаркетах вартість сягає 17 — 18 гривень.

До таких цін покупець уже міг би звикнути — був час, приблизно стільки ж коштували морква, буряк та цибуля. Але зараз інша городина дешевшає, а картопля — ні. До того ж їх обсяги споживання різні. Якщо моркви-буряків господиня купує по кілограму на тиждень, то бульбу беруть відрами. А віддати 120 — 180 гривень за відро готова далеко не кожна родина.

Усе можна було б списати на те, що рання картопля завжди коштувала недешево. Але це вже давно не «молода». За тиждень-другий почнеться масове копання. Тож о цій порі бульба мала би бути чи не найдешевшою. Натомість повзуть інші чутки: цінових обвалів не очікується.

Чому так? Відповідь на це запитання шукаємо у тих, хто так чи інакше пов’язаний із картоплею.

Скільки треба, щоб наїлись усі?

Як свідчить статистика, під картоплею на Хмельниччині цьогоріч зайнято 66,2 тисячі гектарів. Це лише  5,6 відсотка загальної площі сільгоспкультур. Багато це чи мало? Та майже, як завжди. І хоча, за інформацією того самого джерела, посадили на 600 гектарів менше, ніж торік, проте навряд чи саме це відіграло суттєву роль у ціноутворенні.

Дефіциту на ринку як не було, так і не передбачається, стверджують в обласному департаменті агропромислового розвитку, спираючись на розрахунки. Відповідно до постанови Кабміну, норма споживання картоплі на кожного українця — 95 кілограмів на рік. Якщо взяти все населення Хмельниччини, то на рік знадобиться майже 123 тисячі тонн. Насправді, думається, цифра ще менша, бо коли відкинути всіх тих, хто виїхав на навчання та заробітки, вона скоротиться на 20 — 25 відсотків. А при згаданих площах посадки область щороку збирає до 1,2 мільйона тонн. І це означає, що на кожного припадає ледь не десятикратна норма.

Тут спадає на думку золоте правило торгівлі: надлишок товару призводить до зменшення ціни. Чому ж ми ведемо мову про зростання?

Більше наробишся, ніж уторгуєш

Тітку Ніну, яка стоїть на базарі з двома відрами бульб, важко назвати монополістом. Але сьогодні саме такі, як вона, встановлюють вартість на цей товар:

— Дорого? А що тепер не дорого? Хочете безплатної бараболі — то самі посадіть. А мені треба біля неї наробитись — ого-го. Та ще з тими відрами на електричку — преш, рук не чуєш. Та й за все заплати...

Далі починається сільська арифметика. З весни треба зорати городи, і за сотку мусять віддати не менш як двісті гривень. А ще дожились, що й у селі перегній треба купувати, бо худобу мало хто тримає. Машина коштує чотири — п’ять тисяч гривень.

Потім гривень двісті треба віддати за всяку отруту від колорадського жука... Ну а про те, щоб посадити, посапати, підгорнути, вирвати траву, викопати — вже й нічого казати. То скільки має той кілограм коштувати?!

Від картоплі розмова переходить до інших тем. Жінка наводить ціни на інші продукти, і в цьому ряду картопля далеко не на першому місці. За десятку — півтори сьогодні вже мало що купиш. А що їй робити, де гроші заробляти? Щоб за кордон їхати на заробітки — вже не той вік, і не ті сили. А до пенсії все одно ще не доробилась і не знає, як отих два роки дотягнути. От і виходить, єдине, що виручає — то город. Все, що на ньому виросло — у відра, в мішки, сумки і до міста на базар.

Це якщо купувати, то дорого. А спробуй навіть тієї картоплі продати на сто — двісті гривень. Не так то й легко. Люди збідніли, багато не беруть — по кілограму-два. Тож не такі вже й легкі оті картопляні заробітки. І якщо по півтори — дві гривні продавати, як це було ще пару років тому, то ліпше ту бараболю й не садити.

Статистика зберігається, городи — зменшуються

Суттєвих змін щодо площ і урожаю картоплі у статистичних даних не помітиш роками. І так само стабільною залишається одна деталь: щороку майже 99,8 відсотка врожаю вирощують в особистих селянських господарствах і на присадибних ділянках. Не хочеться піддавати сумніву методику збору інформації, та все ж можна припустити, точно виміряти вал цього врожаю навряд чи реально. А тим часом зміни на сільських городах стають дедалі помітніші.

Ще не так давно практично кожен господар мав кілька соток городу біля хати і 20 — 40 соток десь подалі. Картопля на тих ділянках займала чи не найголовніше місце. Багато садили не тільки для того, щоб самим прохарчуватись, але й для худоби.

Кожен день господині починався з того, щоб у великих казанах поставити варитись картоплю для курей та свиней.

Тепер таку картину все важче побачити. Поголів’я худоби помітно скоротилося. А для кількох курок, до яких звелось господарство переважної більшості сільських пенсіонерів, вистачає й того зерна, що отримують як орендну плату за пай.

Потреба в картоплі як кормовій культурі різко відпала. А для себе та ще й для дітей та онуків вистачає мішків п’ять — десять на рік. Тому великі наділи дедалі частіше не засаджують бульбою, а здебільшого засівають травою. З надією, що, можливо, колись комусь ця земля згодиться. А наразі тих, хто хоче і може працювати на ній, все менше.

Такі тенденції не могли не позначитися і на ринкових цінах. Картопля не те щоб стала у дефіциті, але ті, хто її вирощує, усвідомили, що можуть «підігнати» її вартість до цін на інші продукти. І тепер за все це змушений розплачуватися споживач.

Від змін на сотках — до змін у меню

Але чи готовий покупець це робити? Не секрет, що картопля була масовим продуктом саме через її доступність. Щоденне меню переважної більшості родин не обходилося без неї: ситно і недорого. А що тепер?

Кіло картоплі коштує вже дорожче, ніж кілограм багатьох традиційних круп. Але якщо кілограма бульби на вечерю для родини малувато, то такої ж кількості каші й на два дні вистачить. Відтак не стане здивуванням, що кулінарні смаки українців можуть змінитися.

Тим паче що чітких перспектив для розвитку картоплярства поки що не видно. Адже скорочення городів із цією культурою не підштовхує до відповідного розширення площ у фермерських господарствах, а тим більше — в аграрних компаніях. Як не крути, а такі, як тітка Ніна, залишаються монополістами у цій галузі. А тому і диктують свої ціни.

Хмельницька область.

Фото автора.