На знімку: попросив газету, запропонували... кавуна, як дівка гарбуза невдалому залицяльнику. Колишній газетний кіоск на проспекті Молоді в Луцьку 5 серпня 2019 року.
Фото Максима СОЛОНЕНКА.
— Скажи, де купити в Луцьку газету? — телефонний дзвінок від приятеля перериває перегляд цікавого футбольного матчу. Намагаюся швидко переключитися на нову тему й не можу? Дійсно, де? Бо в місті з населенням понад 210 тисяч немає жодного газетного кіоску. Зникли продавці періодики й з вулиць. Лише на кількох розкладках у магазинах, ринках і на автостанції можна придбати періодику, та й то здебільшого розважальної тематики, так би мовити, нестаріючу. Щоправда, продають її і в поштових відділеннях, але там завжди черги.
У всьому цивілізованому світі газети реалізують переважно вроздріб. Уже вранці, гортаючи сторінки, можна прочитати вечірні новини. Поширена і практика так званих вечірніх газет, тобто наприкінці дня вже можна прочитати сьогоднішні новини. Були такі видання і в нас. Свого часу, працюючи в луцькій районній газеті «Слава праці», на час жнив ми переходили на щоденний випуск, окрім неділі. І по обіді читачі, переважно сільські, отримували свіжий номер, в якому кілька матеріалів і знімків були сьогоднішні. І робилося це без комп’ютерного набору. Чітко працювала друкарня, пошта і, звичайно ж, ми — журналісти.
Підтримка преси державою в ті часи була колосальною. Тепер про це залишається лише мріяти. Більшість періодичних видань, насамперед міських, районних та обласних, поставлено на межу виживання. Дорожчає папір, енергоносії, друкарські, транспортні і поштові послуги. У цій ситуації могла б зарадити роздрібна торгівля пресою, але вона вмирає. Газета стає невигідним для продавців товаром: дорогим, швидко старіючим.
Не дуже зацікавлені в їх розповсюдженні й поштовики. Головний прибуток у них від доставки пенсій, посилок, торгівлі, а газети десь уже там — на четвертому чи п’ятому місці. Побутує на цю тему навіть анекдот: «Листоноша прийшла на дальній закуток села. Принесла діду пенсію, а ще настирно пропонує йому лаврове листя, печиво, цукерки. Пристає так, що вивела старого із себе. «Відстань, кажу, — зірвався дід, — а то передплачу «Голос України», будеш тоді щодня ходити». Листоноша чимдуж за двері, навіщо їй такий клопіт».
Тепер часто говорять про інформаційну безпеку держави. Але якою вона може бути, коли в прикордонних районах Волині, це стосується й інших регіонів, значна частина населення позбавлена можливості дивитися українське телебачення, а республіканські газети надходять на другий-третій день, а часто взагалі раз на тиждень. Дротове радіомовлення майже ліквідовано. Тепер на межі зникнення й друкована періодика. Допустити цього аж ніяк не можна. Тиражі наших газет такі, що відступати далі вже нікуди.
Час серйозно поговорити про подальшу їхню і нашу долю як нації, яка претендує називатися цивілізованою і європейською.
