Григорій Ґалаґан походив із роду, який всім своїм існуванням намагався заперечити, нівелювати зраду Запорізької Січі предком — прилуцьким полковником Гнатом Ґалаґаном. Кажуть, що до сьомого коліна був він проклятий козаками. Так чи ні, але після смерті молодого Павла Ґалаґана (саме сьоме коліно роду) сімейство залишилося без нащадків по чоловічій лінії. Батько на честь сина збудував у Києві новий навчальний заклад — колегію.
Власне, Григорій Ґалаґан зробив багато добра для рідного краю — не лише відпустив на волю сліпого бандуриста Остапа Вересая, а й фінансував його, влаштував виступи у Києві та Петербурзі. Захищав права селян і входив до складу редакційної колегії, що готувала земельну реформу 1861 року. Матеріально допомагав Тарасу Шевченку, листувався з Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Максимовичем, Володимиром Антоновичем, Михайлом Драгомановим.
Він є засновником бібліотеки, що нині відома як Національна парламентська. Відкрив Прилуцьку гімназію, два ремісничі училища в Прилуцькому та Ічнянському повітах, фінансував журнал «Киевская старина».
Село Сокиринці, де він жив, є феноменом краю: найбільше з усієї області докторів та кандидатів наук родом звідси. Отак далася взнаки освіта, запроваджена селянським дітям Григорієм Ґалаґаном.
У Сокиринцях і відбулися урочистості з нагоди 200-річчя Григорія Ґалаґана. Гостями були нащадки роду Ламздорфів-Ґалаґанів, науковці, представники дипломатичних установ. Відкрито пам’ятний знак роду. Біля палацу відбувся костюмований бал, виступала капела бандуристів імені Остапа Вересая обласного філармонійного центру. А сільськогосподарське підприємство «Батьківщина» частувало всіх смачним кулішем.
На тлі урочистостей не варто забувати і про проблему — сокиринський палац досі не має статусу заповідника, лишень — природного парку. Тож збереження палацу, флігелів, ротонди, моста не здійснюється професійно. А це, до речі, один з небагатьох збережених на Лівобережжі палацово-паркових ансамблів, поміщицьких маєтків.
Фото Сергія БЕБИКА.
