Але його нинішня точність вже не така, як колись. У збої винуватять не годинник, а сам час, бо він, як заявляють дослідники, за останню тисячу років ущільнився.
Мова про сонячний годинник на південній стіні Михайлівської церкви Свято-Покровського монастиря, що у селищі Гоща (на знімку). З’явився він тут у XVІІ столітті — тоді, коли й була заснована свята обитель княгинею Гойською. У 1672 році під час нападу татар на містечко дерев’яні приміщення цього монастиря спопелили у вогні. А от мурований храм Архангела Михаїла вцілів й донині міцно стоїть на гощанській землі. Відповідно не перестає працювати і годинник, який, попри ремонти, оновлення, зміну поколінь, конфесій, влади, залишається на стіні й показує час — щоправда, лише в сонячну погоду.
Загалом древній гощанський раритет простий: це сув’язь металевої стріли та циферблата — фарбованих позначок на стіні. Розміщені ці мітки таким чином, щоб на них падала тінь від стрілки. Відлік часу починається, коли сходить Сонце. О сьомій ранку, приміром, тінь падає на крайню праву позначку й відповідно вказує час. Далі — восьма година, дев’ята... і так до вечора.
— Сонячний годинник стає в пригоді всім, хто мешкає на території монастиря, приходить на службу Божу до храму, а для туристів — це своєрідна принада, — каже насельниця святої обителі матушка Алексія. — Адже це історична пам’ятка, яка була і залишається свідком багатьох вікових подій. Ось тільки точним годинник не назвеш — різниця в часі коливається в межах 30 хвилин.
Можливо, причиною такої розбіжності є сам час, судячи, приміром, із такого факту. В Єрусалимі на Гробі Господньому горить унікальна лампада, олію в яку заливають лише раз на рік. Раніше, понад тисячу років тому, цієї рідини вистачало рівно на 365 днів — ні більше, ні менше. А тепер після року горіння лампади в посудині ще залишається олія. Відтак вчені припускають, що суть не в рідині, а в різниці між колишнім часом і теперішнім: нині він стрімкіший. Якщо це дійсно так, тоді зрозумілою стає похибка на сонячному годиннику в Гощі. Втім, важливішим є інше — сама наявність хронометра, котрий дає змогу збагнути, якими винахідливими, мудрими були наші далекі предки, зумівши задіяти для орієнтації у часі Сонце.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
ДОВІДКОВО
Сонячні годинники з’явилися приблизно 3500 років тому, а вперше таке часове мірило згадується у Біблії, в 20-му розділі Другої Книги Царів. В античні часи сонячний годинник вважався насамперед астрономічним інструментом для розрахунків географічної широти. Всі давні народи, що використовували такі хронометри, ділили добу на 24 години, але тривалість кожної варіювалася залежно від географічної широти і пори року.
