У дев’яте скликання Верховної Ради зайшло чимало ровесників Незалежності нашої країни і навіть тих, хто народився пізніше, ніж наша держава. А Святослав Юраш (на знімку) серед них — наймолодший. Наймолодший він і серед народних депутатів, які коли-небудь обиралися в парламент. У свої 23 роки в головний законодавчий орган країни він потрапить у складі найбільшої за всю історію українського парламентаризму фракції. Наша розмова дасть змогу краще зрозуміти, чого нині варто очікувати від тих молодих людей, які замінили вчорашніх законотворців.

— Із яким настроєм підходите до 28-го Дня Незалежності нашої країни?

— Настрій бойовий, бо маємо ситуацію дуже унікальну. Цього разу, на щастя, коаліція сформувалася завдяки виборцям. І тепер у нас є інструмент, яким можна втілювати всі запити і надії українського народу, що акумулювалися протягом 27 років.

— Нині в парламент заходить як ніколи багато молоді. Це люди нової формації, котрі мислять зовсім по-іншому і мають інші цінності. Як, на вашу думку, може позначитися на роботі Верховної Ради така «нова кров»?

— Вважаю, тут центральними питаннями є досвід та ідеї. Молодь то молодь. Але якщо придивитися до неї ближче і поспілкуватися, то можна зрозуміти, що за своє недовге життя, завдячуючи інтенсивності нашої історії, ця молодь зібрала ідеї та досвід, які роблять її більш ніж компетентною для нового парламенту. Ці люди є іншими, вони є молодими. Вони не пов’язані павутиною, якою часто оповиті досвідчені політики. Молодь існує у зовсім інших реаліях і буде готова втілювати зміни, які впливатимуть на решту їхнього життя.

— Ви наймолодший народний депутат у цьому скликанні. Чи відчуваєте особливу відповідальність?

— Ваші колеги постійно кажуть, що я наймолодший депутат узагалі в історії українського парламенту. І це створює окремий пласт відповідальності. Мені потрібно довести, що така риса, як молодість, не є обмеженням для компетенції, необхідної для роботи у Верховній Раді. Передусім це вміння комунікувати між експертами та народом і будувати зворотний діалог, щоб країна розуміла, що відбувається, і брала участь у цьому. Бо для нас основна річ — це народовладдя. І взаємодія з народом та діалог із ним — це те, без чого неможливо будувати реформи.

— Усі доленосні рішення в українському парламенті приймалися непросто. Саму незалежність ухвалювали одразу після путчу в Росії, перед тим гаряче дебатували з приводу Декларації про державний суверенітет, пізніше була славнозвісна Конституційна ніч... Як вважаєте, чи доведеться нинішнім парламентаріям ухвалювати рішення такої ваги?

— Для нашої політичної сили у Верховній Раді тепер існує можливість провести зміни, про які ми говорили ще під час президентської кампанії. Без отих торгів, як відбуваються зазвичай у парламенті. Є багато речей, які турбують нас і весь український народ, — недоторканність, численні проблеми в секторах освіти та медицини, міжнародних відносин. Остання сфера дуже близька для мене особисто, бо під час співпраці з Комітетом у закордонних справах на громадських засадах я надивився на ці проблеми надто близько. Тільки цей досвід дає мені розуміння того, що роботи вистачає на всіх фронтах. Саме тому важливо, що маємо таку кількість депутатів-однодумців, які можуть, працюючи разом, змінювати всі ці сектори водночас.

Головним викликом є той факт, що ситуації, яка виникла в парламенті нині, в минулому очікувати не доводилося. Ми розуміємо: ціна, яку доведеться заплатити за те, що якісь зміни не будуть втілені, стане величезною. Тому що запит, який є до влади, не порівняний ні з чим. І це потребує незрівнянних зусиль для того, щоб його втілити. Ми ще з часів президентської кампанії напрацьовували проекти різних реформ, що торкаються життя суспільства і питань, які турбують українців. Тепер у нас буде змога разом із професіоналами працювати спільно для втілення цих змін. Для мене зрозуміло, що мусимо реалізувати все те, про що казали, писали і планували ще з президентської кампанії. І тепер маємо можливість це робити.

— Який День Незалежності вам запам’ятався найбільше?

— Пам’ятаю, як відзначали День Незалежності 2014-го. Саме тому, що він був доволі тяжким. На той час, коли в Києві відбувався парад, в Іловайську тисяча найкращих перебували в оточенні. А через декілька днів їх розстріляли. І для мене той рік і те святкування були максимально показовими. Я усвідомив відстань між тими, хто приймає рішення, і тим, що турбує український народ. У такий момент, у таку мить, коли біля адміністрації Президента стоять матері й дружини тих, хто перебуває в гарячій точці, й просять послати техніку, яка йде на парад, туди, де вона більше потрібна... Це дуже показово. Звісно, в моєму житті було багато веселих і позитивних моментів, пов’язаних із 24 серпня, адже родом я зі Львова, а там це свято дуже люблять. Але найбільше в пам’ять урізався саме цей рік.

— Що можете побажати нашим читачам напередодні цього свята?

— Бажаю нам усім бачити на сторінках часописів фундаментальні зміни. Закликаю працювати з нами, щоб реалізувати їх по всій Україні. Ми розуміємо, який момент отримали завдяки нашим співвітчизникам. І будемо працювати для того, щоб на сторінках «Голосу України» ви бачили відображення тих реформ і кроків, які дадуть змогу нарешті втілити наш потенціал, накопичений протягом усіх цих років.