Сьогодні — День Соборності та Свободи
Сьогодні в Україні відзначають День Соборності та Свободи, що заснований з нагоди проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. «...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка», — лунало 95 років тому над київською Софійською площею. Саме цей день — 22 січня 1919 року — для такої вікопомної події було вибрано не випадково, адже рівно за рік до того було ухвалено ІV Універсал, яким проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки.
А підготовка Акта Злуки розпочалася ще наприкінці 1918 року — ще 1 грудня Українська Національна Рада ЗУНР та Директорія УНР уклали передвступний договір, в якому йшлося про наміри об’єднати території обох утворень в одну державу. 3 січня 1919 року в Станіславі (теперішній Івано-Франківськ) рішення про з’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою «в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку» ухвалила Українська Національна Рада, а вже 22 січня у Києві було підписано та проголошено Універсал Директорії УНР, або як ще цей документ часто називають — Акт Злуки.
Саме 22 січня мало стати днем незалежності та соборності, однак на той час віковічним мріям українців про нероздільну та самостійну державу збутися так і не судилося. Вже через кілька місяців після проголошення Акта Злуки Київ захопили більшовицькі війська, Східну Галичину окупувала Польща, Буковину — Румунія, а Закарпаття — Чехословаччина. Не в останню чергу це сталося через самопоборювання та розкол серед самих українців, наслідком чого стала втрата новопосталою державою незалежності. Так знову збулися слова написаної ще гетьманом Іваном Мазепою думи: «През незгоду всі пропали, самі себе звоювали!». Однак ця мазепина дума завершується й закликом до нового виборювання вольностей українського народу: «Гей, панове-єнерали/ Чому ж єсте так оспали?/ І ви, панство-полковники/Без жадної політики/ Озметеся всі за руки/ Не допустіть гіркой муки/Матці своїй більш терпіти/ Нуте врагів, нуте бити/ Самопали набивайте!/Острих шабель добувайте/ А за віру хоч умріте/ І вольностей бороніте/Нехай вічна буде слава/ Же през шаблю маєм права».
Новий етап боротьби за соборність та свободу розпочався у 90-х роках, зокрема, саме 22 січня 1990 року було організовано «живий ланцюг» від Києва до Львова, який став однією з ланок, що наближали час до нового проголошення незалежності України. І сьогодні, як ніколи за останні роки, маємо пам’ятати уроки історії та зробити все, щоб знову «самим себе не звоювати».
