Сьогодні — День Соборності та Свободи
95 років тому в Києві проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Слова, що пролунали тоді на Софійській площі, хвилюють нас і сьогодні. Може, саме сьогодні — особливо. Це звучить як молитва: «Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення української держави, на добро і щастя українського народу». Одним із символів наших нинішніх тривог є оця дров’яна стіна з назвами населених пунктів, що стоїть на столичному Майдані Незалежності. Тут немає «офіційних осіб», звичних для державних свят, жодних титулованих імен. Є лише географія нашої батьківщини, лише назви великих і малих міст і сіл — Лівобережжя й Правобережжя, Півдня й Півночі. Все це складено як дитячі кубики — з відчуттям свободи і віри в чудо. І водночас із відчуттям суворої ніжності. І з усвідомленням того, настільки крихкі підвалини нашого спільного дому, над яким гуляє зимовий вітер.
