Сперечатися про те, потрібна шкільна форма чи ні, можна безкінечно довго, та правда в тому, що корені цієї дискусії лежать не так у різних смаках і певних ментальних цінностях, як, усе ж таки, у площині економіки. Насамперед, у фінансових можливостях кожної молодої сім’ї, що має дітей шкільного віку. Щоб переконатися в цьому, достатньо пригадати історію «форменого» питання.

Сотворіння ринку

Шкільну форму в пострадянські часи впровадили з 1 вересня 1997 року, після відповідного указу Президента України Леоніда Кучми та Постанови Кабінету Міністрів «Про запровадження шкільної форми для учнів середніх шкіл» від 22 серпня 1996 року.

Нині цей указ безапеляційно називають дискримінаційним. Та чи так це?

Наскільки він був страшним і чи порушував права людини — цю частину полеміки залишимо для правників. Звернемо увагу на соціально-економічний бік питання.

Часи стояли важкі. Багато підприємств «лягли», вал імпорту переважав обсяги наших експортних поставок, Нацбанк ніяк не міг упоратися з інфляцією, все дорожчало... Постанова уряду зобов’язала Міністерство промислової політики розрахувати потреби у шкільній формі, визначити підприємства, на яких мають виготовляти форму. Ціну на неї регулювала держава, а дітям-сиротам та учням із малозабезпечених сімей форму видавали безплатно. Ще один важливий момент — одяг для школярів мали шити виключно із тканини вітчизняного виробництва.

Цікава й передісторія указу. Її розповіла Людмила Демихова, директор фірми «Мілана», одного з найвідоміших швейних підприємств країни, що шиє якісну шкільну форму:

— Був 1992 рік, вітрини магазинів напівпорожні, напередодні 1 вересня раптом збагнула, що одягти дітей немає у що. Довелося шити самій. Після цього й виникла ідея — створити підприємство, яке б виготовляло одяг для школярів...

Людмила Іллівна на той час уже викладала у Київському технологічному інституті легкої промисловості. Тож перші зразки сучасної шкільної форми народилися саме в інституті. Розробки вченої побачили її колеги.

— Не згадаю, чи вигукнув хтось: «Еврика!», але відібрали на різних підприємствах іще кілька зразків дитячого одягу і... Презентація майбутньої шкільної форми пройшла на засідання уряду! Пропозицію вчених — завантажити підприємства виробництвом форми — всі міністри підтримали одноголосно, — розповідає пані Людмила.

Таким був «шлях до форми» й до критикованого нині указу Президента. Як бачимо, те рішення обумовили серйозні економічні й соціальні чинники. З одного боку, запровадження шкільної форми давало роботу багатьом нашим швейним фабрикам та підприємствам-суміжникам. З другого, указ і постанова вирішували соціальні питання. Більшість сімей жила тоді бідно, й шкільна форма давала змогу одягати дітей у школу за невеликі гроші. Та й будь-яке виробництво має свою соціальну складову, адже це — збережені робочі місця, зарплати, податки у державний і місцеві бюджети, наповнення Пенсійного фонду.

Зрештою, не сталося нічого надзвичайного. У країнах Євросоюзу пошиття форменого одягу для працівників різних сфер діяльності, заводів, фабрик і для середніх шкіл становить 20—30% від загального обсягу одягу, який продукують національні підприємства швейної галузі. Там ідеться про мільярди євро, отож, уряди країн ЄС ведуть сприятливу для цих виробників регуляторну політику. Податки з багатомільярдного обігу втрачати ніхто не хоче.

Інша річ, що рішення мало свої недоліки, які заявили про себе майже одразу.

— Постанову Кабміну й додаток до неї читала на ходу, йдучи коридором інституту, — розповідає Людмила Демихова. — У перелік підприємств, яким уряд доручав шити форму, «Мілану» не... внесли. Спочатку від образи аж сльози на очах виступили. Та раптом збагнула: й добре, що не внесли. Постанова не гарантує, що зроблене куплять. Головне — якість! Краще шити менше, але — якісніше, з дорогої тканини.

Ставка на якість спрацювала: «Мілана» стала одним із лідерів ринку вітчизняного дитячого одягу.

— Що ж до тих підприємств, які потрапили в перелік... — веде далі Людмила Іллівна. — Через пару років велику кількість нерозпроданої форми звезли на одну київську фабрику й завалили нею величезну актову залу підприємства. Його директор запропонував мені викупити весь той одяг або хоча б частину — по долару за костюм (за тодішнім курсом — по 5 грн. — Ред.). Зрозуміло, я відмовилася.

Словом, треба було не окремим підприємствам протегувати, а стимулювати розвиток ринку шкільної форми. Та, зрештою, саме життя внесло потрібні корективи. Досить швидко більшість старих підприємств збанкрутіла, зате на ринок вийшли нові, мобільні швейні фірми, що пропонують сучасні й досить оригінальні моделі шкільної форми. Словом, указ і у нас створив новий, досить ємний, сегмент ринку дитячого одягу.

— Для свого часу указ мав позитивне значення і дав значний економічний і соціальний ефект, — упевнений директор ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Велма» Михайло Акопов.

Проти... Проти? 

Проти!

Зрозуміло, указ, якому вже більше 20 років, не міг не застаріти.

Давно немає тих фабрик, яким доручали шити форму. Сам одяг для школярів, який виготовляють наші швейні фірми, дуже змінився. Нині наші виробники пропонують різноманітні блузки, спідниці, жилети й навіть брючні костюми для дівчат, стильні костюми й сорочки для хлопців, светри й пуловери для холодної пори й шорти, майки та теніски — для теплої. Сучасна шкільна форма вітчизняного виробництва — це одяг нового покоління, стильний і цілком європейський!

Далеко не обов’язковою стала й сама форма.  Особливо ж охоче експериментують у приватних навчальних закладах. В одних узагалі відмовилися від форми, в інших є свій дрес-код, ще десь учні носять або звичайну форму, або «фірмову», притаманну тільки їхній школі.

Словом, коли Президент Володимир Зеленський серед шести десятків різних рішень і кількох президентських указів, які застаріли, відмінив і указ про шкільну форму, це стало логічним і цілком виправданим кроком.

Судячи з усього, до рішення про «необов’язковість» ішли давно. В усякому разі очільниця Міністерства освіти і науки Лілія Гриневич про те, що час уже скасувати указ «про форму», говорила ще два роки тому. У квітні ж, виступаючи на ТБ, заявила:

— Немає закону, який би зобов’язував носити шкільну форму. Певний дрес-код має бути, але який саме, — про це нехай домовляються адміністрація школи, батьки й діти, — а свою позицію аргументувала тим, що форма стала «надто дорогою»: — А треба, щоб у батьків не було великих видатків.

Тоді ж, у квітні, на сайті Президента України громадська організація «Батьки SOS» розмістила петицію з проханням скасувати указ «про форму», бо він «дискримінаційний» і «порушує права дітей і батьків». Активісти пояснювали: «Шкільна форма стала настільки дорогою, що суттєво позначається на бюджеті родин, які мають дітей шкільного віку», а тим часом «окремі авторитарні керівники шкіл» вимагають, щоб «батьки купували форму певного зразка, нерідко — за завищеними цінами».

Тут, бачимо, є аргументи. Більше того, коментуючи для ЗМІ скасування указу «про форму», Лілія Гриневич пояснила, що старий указ уже давно не діяв, а новий — не відміняє шкільну форму взагалі, а лише скасовує норму про її обов’язковість.

Почалося незрозуміле

Але ініціативу тут же перехопили активні прихильники повної відміни форми. Й вони вже про аргументи не дбали і слів особливо не добирали. Шкільну форму оголосили «ганебною відрижкою тоталітаризму». Доводили, що вона дуже небезпечна річ, бо «перешкоджає розвитку демократії». Усіх директорів шкіл назвали корупціонерами, які діють у «злочинній змові» з українськими виробниками форми.

Але найбільше дісталося вітчизняним швейникам. Одяг, який вони шиють, назвали вкрай неякісним. І парким влітку. І «совдепівським», бо весь він — «морально застарілих фасонів». І не тих кольорів... А всіх керівників українських швейних фірм звинуватили в тому, що вони переслідують «свої шкурні інтереси», а тому «втюхують» батькам шкільну форму за «космічними цінами»!

Такими «аргументами» нині переповнені контенти багатьох сайтів, нерідко звучать вони й на деяких телеканалах. Критики форми інтерпретують липневий указ Президента й заяви очільниці Міносвіти як однозначну заборону шкільної форми!

До цих аргументів «проти» ми ще повернемося. Нині ж розглянемо ідею повної заборони форми з точки зору економіки.

Що натомість?

Отже, замість шкільної форми діти мають носити повсякденний одяг. Який вибір матимуть їхні батьки? На це запитання відповідає президент Української асоціації підприємств легкої промисловості (Укрлегпром), кандидат економічних наук Тетяна Ізовіт:

— Вітчизняні підприємства нині шиють дуже якісний одяг. Це підтверджує вже хоча б той факт, що половина виготовленого йде на експорт (переважно — в країни ЄС), й рекламацій від партнерів не надходить. На вітчизняному ж ринку все складається не на нашу користь. Українським виробникам належить лише від 10 до 30% збуту (залежно від групи товарів). У структурі ж імпорту частка нового, якісного, одягу не перевищує 8—9%. Все решта — дуже дешевий і неякісний імпорт. Так, 54% ринку одягу належить секонд-хенду. Інше — дешевий товар, переважно з азійських країн.

За офіційними даними, понад 75% трикотажного одягу ввозять — із Туреччини (майже 26%), Китаю (25%), Бангладеш, Камбоджі, В’єтнаму, Індії та Пакистану. Майже 78% текстильного одягу — з Китаю (понад 30%), Туреччини (20%), Бангладеш (14%) і вже названих країн. Понад 77% обсягу взуття — це імпорт із Китаю (55%), В’єтнаму (11%), Індонезії, Туреччини, Бангладеш.

Окрім того, розповідають на підприємствах, багато одягу (зокрема дитячого та шкільної форми) виробляють підпільно — з дуже дешевої тканини і не надто дбаючи про якість та дизайн.

У чім небезпека?

— Норма про шкільну форму гарантувала, що всі виробники одягу для дітей і підлітків мусять мати, по-перше, сертифікати відповідності встановленим вимогам і технологічним зразкам. По-друге, — гігієнічні сертифікати про безпеку продукції, — пояснює Тетяна Ізовіт. — Це передбачало контроль безпечності виробництва продукції на всіх етапах — від закупівлі сировини й матеріалів та розробки конструкції одягу — до контролю виробничого процесу та умов зберігання, транспортування й реалізації готової продукції.

— Що ми бачимо тепер? — веде далі Тетяна Леонідівна. — Напередодні нового навчального року громадські активісти, що захищають права споживачів, здійснили контрольні закупівлі імпортного дитячого одягу й шкільної форми і з’ясували, що в цьому одязі є шкідливі хімічні сполуки, використані синтетичні або неякісні матеріали, які «не дихають» і роблять одяг парким. У багатьох зразках склад сировини не відповідає заявленим екостандартам. Одяг часто не відповідає санітарним, технічним та іншим нормам. Зате коли активісти хочуть встановити виробника одягу, виготовленого з порушенням санітарно-гігієнічних норм, виявляється, зробити це неможливо, бо відсутнє маркування. Словом, наші магазини та шкільні базари завалені секонд-хендом, який частенько продають під виглядом нового (з пришитими новими ярликами), і контрабандним товаром невідомого походження. Але імпорт фактично ніхто не контролює!

Особливо небезпечним може стати вживаний одяг, застерігають фахівці. По-перше, нам везуть найдешевший, несортований секонд-хенд, тобто одяг, який не обробляють на спецфабриках. По-друге, при перетині кордону він має пройти санекспертизу.

Відповідальні органи про це щоразу рапортують, але насправді вміст вакуумованих мішків із секонд-хендом вагою до 100 кілограмів ніяких експертиз не проходить. По-третє, вживаний одяг дезінфікують хімпрепаратами, зокрема формальдегідом — безбарвним газом, який внесений до переліку канцерогенних (токсичних) речовин. Після хімобробки мають проводити нейтралізацію формальдегіду. Та, як свідчить практика, роблять це нечасто (одяг зберігає специфічний запах).

— Узагалі секонд-хенд — потенційно небезпечний для здоров’я людей, — каже президент Ліги «Укршкірвзуттяпром» Олександр Бородиня. — На вживаному одязі та взутті можуть зберігатися збудники різноманітних захворювань — від найпростіших паразитарних, наприклад, короста чи грибки, до досить небезпечних інфекцій. Скажімо, збудники туберкульозу, які залишаються активними досить довго. Треба виконувати закон про санітарно-епідемічне благополуччя населення, який зобов’язує санітарні органи не допускати реалізацію товарів, «що можуть створювати небезпеку для життя і здоров’я населення». Але чомусь наші поборники санітарного благополуччя народу нове взуття і матеріали (навіть металеві супінатори і шнурки) вважають небезпечними й контролюють «хімічні та фізичні чинники». А імпортерам ношеного взуття достатньо довідки, що воно нібито пройшло дезінфекцію. Але грибок із взуття можна видалити, лише спаливши його! Крім того, жодна хімчистка не прибере токсичні барвники та клеї.

— Натомість на платній основі видають документи, на підставі яких ввозиться секонд-хенд, — продовжує Олександр Григорович. — Причому дозволи видаються навіть на... майбутнє ввезення секонд-хенду (на 5 років) на партії по 5 тис. тонн, по 25 тис. тонн і навіть по 45 тис. тонн. В Інтернеті — купа реклами: «Швидкi висновки МОЗ на будь-які групи товарiв у строк до 7 днів». Дивно! Адже проведення державної санепідекспертизи безпеки продукції передбачає здійснення лабораторних досліджень. Тут же за один-два дні «досліджують» і видають офіційні документи про безпечність десятків мільйонів пар невідомо якого взуття!

Можуть бути небезпечними й одяг та взуття, завезені за схемами сірої контрабанди.

— Приміром, є мережа магазинів, що продає взуття за супернизькими цінами, нібито як конфісковане, — розповідає Олександр Бородиня. — Насправді його на замовлення наших трейдерів шиють у Китаї з токсичних, а тому дуже дешевих матеріалів. Ми зверталися в Антимонопольний комітет, просили перевірити це взуття, зокрема й на токсичність. Але АМКУ висунув стільки зустрічних вимог на кшталт «а ви доведіть», що зникло будь-яке бажання вести цю справу далі... А люди ж часто купують це взуття, у тому числі й для дітей.

Отже, що ми отримаємо в разі повної заборони шкільної форми?

Трішки дорогого імпорту з країн ЄС. Трохи більше (до 20%) — якісного одягу від вітчизняного виробника. І — дев’ятий вал секонд-хенду та зовсім дешевого й геть неякісного китайського та в’єтнамського мотлоху, дуже часто — зі шкідливими хімічними речовинами у складі тканини та матеріалів. І цей мотлох «для дітей», судячи з усього, й далі продаватимуть без будь-якого обліку та санітарно-гігієнічного контролю! Хто від цього виграє?

Чому продукція не дешевшає

Наші виробники шкільної форми й дитячого одягу від початку були змушені конкурувати на ринку з імпортом із Туреччини й Китаю або з одягом і взуттям, які завозили до нас за схемами сірої та чорної контрабанди. Весь цей мотлох був дуже дешевий.

Нашим фірмам, що завжди працювали у полі «білої бухгалтерії», сплачували всі податки й платежі у фонди соцстрахування та Пенсійний фонд, а тому мали вищі видатки, ніж імпортери, конкурувати з усім тим ганчір’ям було просто нереально. Відтак усі вони зробили ставку на якість.

За оцінками експертів, форма нині коштує від тисячі до двох тисяч грн, інколи називають цифри від двох до чотирьох тисяч грн. Але дорожнеча вітчизняного шкільного одягу — річ умовна.

Скажімо, директор київської фірми Viani ТМ Наталія Бойко погоджується: «Так, наші шкільні блузки коштують 400—500 грн, а китайські — 200—300. Але ж наші можна носити весь рік, а китайськими після першого ж прання — вже тільки підлогу мити».

Але тут же зазначає, що ціни на фірмі — різні: є дуже якісний одяг, але за цінами вище середніх, але ж є і простіший, що йде за середньою ціновою шкалою.

Те саме говорять і всі інші директори.

— Усе залежить не так від ціни кожної окремої речі, як від кількості куплених, — пояснює директор фірми Zironka (Дніпро) Ірина Литвиненко. — Набір повсякденного одягу, в якому дитина ходитиме в школу, виявиться аж ніяк не дешевшим, ніж форма.

Потім — можна купити блузку за 700 гривень, а можна — за 300. Батьки з невеликими доходами можуть купити мінімум з усього зимово-весняного набору шкільної форми, скажімо, для доньки — дві блузки й сарафан. Згодом щось докупити ще. Це точно дасть змогу зекономити.

Але розмову про «надто дорого» треба починати все ж таки не з цін, а з наших економічних реалій.

— Зважте, що в ціні кожного комплекту шкільної формі «сидить» 20% ПДВ, — зауважує Михайло Акопов. — Тим часом у деяких сусідніх країнах ПДВ для форми й дитячого одягу становить 10%. Чому б і нам не зменшити ПДВ?

Резонно! Це могло б стати приводом нової петиції ГО «Батьки SOS» — про зменшення ПДВ для виробників дитячого одягу.

Швейні та взуттєві фірми потребують постійного оновлення технологічних ліній. У нас обладнання для легпрому не випускають, отже, його треба імпортувати. Але за його ввезення доведеться сплатити все ті ж 20% ПДВ. Уряд сто разів просили зняти цю норму. Але єдине, чого досягли, — дозволу сплачувати податок у розстрочку. 

Або така проблема.

— Ера невеликих магазинів закінчилася, — каже Михайло Акопов. — Прийшла ера великих торговельних центрів. Але вартість оренди там — зашкалює! Дозволити це собі можуть лише європейські мережеві бренди та китайські оптовики. Спроби моїх колег увійти на ці майданчики закінчувалися однаково — не витримали тиску орендної плати...

Отож, кілька років тому, коли в Києві саме вводили в дію величезний ТРЦ як точку оптової реалізації товарів і одягу з Китаю, Михайло Андроникович на засіданні Кабміну запропонував ухвалити рішення про виділення на таких рітейлерських майданчиках «квот» для вітчизняних виробників. Скажімо, 30% торговельних площ. Тодішній прем’єр Азаров скривився, як середа на п’ятницю. Промовчали й міністри економічного блоку.  Таке враження, що всі боялися хоч пальцем зачепити інтереси імпортерів.

— Тим часом українському виробнику прийти зі своїми товарами до нашого ж споживача — дедалі важче, — стверджує директор.

Здорожчує вітчизняний дитячий одяг і те, що в той час, коли імпортерів нічого не печалить, наш виробник змушений платити дедалі більші гроші за газ, світло та інші комунальні послуги, вартість яких тільки зростає. Додала головного болю й шалена трудова міграція, яка в рази посилила конкуренцію на ринку праці.

— Тепер вантажника не знайдеш за десять тисяч, — розповідає Ірина Литвиненко. — А кравчиням платимо по 15 тисяч на місяць. Підвищення зарплати теж лягає на собівартість.

Але головне — це ситуація на ринку збуту. Споживач скрізь орієнтується на ціни. Оскільки ж рівень доходів українців серед країн Європи вищий тільки за доходи албанців і молдаван, то наші люди змушені купувати ношений одяг із ЄС або зовсім дешевий із азійських країн. І нехай спеціалісти скільки завгодно разів називають шкільну форму й дитячий одяг із Китаю та В’єтнаму не інакше як мотлохом, ганчір’ям і навіть лайном, нинішнє покоління батьків вибирає дешевше. Отже, наш легальний виробник змушений працювати в умовах некоректної конкуренції.

— Відомо, що ціна багато в чому залежить від обсягів реалізації, — пояснює Михайло Акопов. — Що більше ти продаєш, то менша собівартість. Але ж в умовах некоректної конкуренції нашим виробникам дуже важко нарощувати обсяги виробництва.

— Давно вже просимо наші уряди — приберіть із ринку контрафактників і контрабандистів! Але все як було, так і лишилося, — обурюється Людмила Демихова.

Провалив боротьбу з контрабандою і уряд Володимира Гройсмана. Це визнав новий очільник Держмитслужби Максим Нефьодов. Виступаючи в ефірі на ТБ, він зазначив, що «всі заходи по боротьбі з контрабандою виявилася дуже неефективними».

Що ж у підсумку? Регуляторне сприяння збільшенню обсягів виробництва та здешевленню товарів для дітей — це завдання, які постійно вирішують усі уряди всіх європейських країн. Наш уряд це завдання повністю провалив! А винною призначив... шкільну форму!

Зрозуміло, коли на дорожнечу скаржаться активісти з ГО «Батьки SOS». Вони не зобов’язані розбиратися в економіці, вони просто констатують факт.

Але за всієї поваги до Лілії Гриневич, можливо, тепер уже колишній очільниці Міносвіти треба було  спочатку запитати у своїх колег-міністрів з економічного блоку: хлопці, як ви за три роки дохазяйнувалися до того, що для більшості батьків купити дитині форму за дві-три тисячі гривень, — це занадто дорого!?.

Кому вона муляє?

Одну з причин шаленої атаки на шкільну форму розкриває Михайло Акопов:

— Порахуємо разом, — пропонує він. — У Києві десь 400 середніх шкіл. Тільки в перші класи в кожну йде не менше 60 малюків. Це 24 тисячі першачків. Якщо батькам кожного з них форма стане у дві тисячі, — це 48 млн грн. Така «вартість» ринку форми тільки в Києві й лише для перших класів. А якщо взяти всі класи та по всій країні...

Отже, знову — економіка! Якщо шкільну форму таки вдасться вижити зі школи, як про це дехто мріє, що вийде? Батьки купуватимуть дітям щось повсякденне, й у семи-восьми випадках із десяти це буде китайський або в’єтнамський одяг. Іншими словами, 60-мільярдний ринок збуту ми за так подаруємо китайським і в’єтнамським виробникам, а з реалізації всі вершки знімуть усі ці хитро зроблені імпортери.

Звичайно, багато з тих, хто закликає зовсім відмінити форму, пишуть про це щиро. Вони так думають і мають на це повне право. Але, мабуть, найгучніше в тому хорі противників звучать голоси грантожерів і проплачених «козачків», що відпрацьовують гонорари імпортерів.

Отож, з економічної точки зору ситуація — надзвичайна. Адже розмови про повну відміну форми — це, власне, мова про ліквідацію великого сегменту ринку вітчизняного дитячого одягу та, у підсумку, цілої підгалузі легкої промисловості. Це цілком можливе банкрутство багатьох швейних фірм або суттєве скорочення обсягів виробництва на цих підприємствах. Це, зрештою, — втрата кількох тисяч робочих місць, зменшення податків і відрахувань у Пенсійний фонд...

— Усі ці розмови про повну відміну шкільної форми на підприємстві сприйняли з тривогою, — зізнається Наталія Бойко. — До цього обсяги реалізації форми у нас із року в рік зростали. Як буде надалі — невідомо... Зрозуміло, ми шиємо не тільки форму, а й інший одяг для дітей. Однак частка форми в обсягах виробництва суттєва. 

Такої само думки і на інших підприємствах. У деяких областях тривога виявилася передчасною — ніхто із рітейлерів свої оптові замовлення, на щастя, не скасував. У інших — тимчасово припинили виробництво, бо ж над пошиттям форми починають працювати за 11 місяців до 1 вересня (закупівля тканини й матеріалів, розробка нових моделей), у збитки ж влазити ніхто не хоче. А на деяких фірмах уже оголосили про фінальний розпродаж пошитого...

— Нині Укрлегпром від імені всіх виробників шкільної форми звернувся до Міносвіти з проханням надати суспільству публічні роз’яснення щодо збереження навчальними закладами стилю й формату шкільного одягу, — розповідає Наталія Бойко. — Такі роз’яснення — це надзвичайно важливо і для батьків, і для торговельних мереж, і для нас, виробників.

А що каже світ?

Світова практика доводить: шкільна форма — потрібна! І коли Лілія Гриневич каже, що форма — це «педагогічна методика», до цього можна додати лише уточнення — ефективна педагогічна методика.

Оцінимо ситуацію з точки зору економіки.

Тут усе однозначно. Демократія — це не формальні чинники, й відміна шкільної форми не наблизить нас до свята демократії ні на крок. Демократія — це коли потужно працює економіка.  Якщо виробництво шкільної форми — це робочі місця, зарплати, зростання ВВП, відрахування у держбюджет і Пенсійний фонд, — значить, вона потрібна!