У останні літні дні в сільських мешканців було багато клопотів. Так і в Дубках, що Сарненському районі на Рівненщині, на полях працювали цілими родинами. Тож поспілкуватися з селянами можна було, лише спіймавши дорогою на поле та з нього.

Попри те, що Дубки близько до райцентру, проблеми зі сполученням тут є. Ні до Сарн, ні до Люхчі, де розташована сільська рада, не курсує громадський транспорт. Тож ідуть у місто до зупинок чи добираються власним транспортом. Причиною тому, вважають місцеві, є погані дороги. В дощову погоду до Люхчі напряму взагалі не дістатись. Тому замість майже п’яти кілометрів доводиться долати більше п’ятнадцяти. Таким само маршрутом їде шкільний автобус.

У селі, якому в 2020-му виповниться 300 років, проживає майже 500 осіб. Серед них багато молодих сімей, юні та діток. Селян турбує, що підростаючому поколінню нічим зайнятись. Тут немає клубу, тож секції чи гуртки не функціонують. На дискотеку молодь їде в Сарни чи Люхчу. Пригадують, як декілька років тому їм обіцяли обладнати спортивно-ігровий майданчик. Уже вибрали місце, зачистили, завезли пісок, але на тому все й закінчилося.

Донедавна жителі потерпали від частих перебоїв електропостачання, адже в селі була лише одна трансформаторна підстанція. Нині проблему вирішили. А також провели Інтернет і не втрачають надії на газифікацію.

Директор Дубківської ЗОШ І ступеня Віктор Калюхов (на знімку)

працює там понад 24 роки, тож як ніхто знає про здобутки та труднощі початкової освіти в селі. Каже, що школа в них гарна, а завдяки реформі НУШ забезпечена новими меблями, технікою та яскраво розфарбована. У ній працюють п’ять педагогів, 30 учнів. Оскільки Дубки — передміське село, то частина діток відвідують міські навчальні заклади. «Школі потрібні пластикові вікна. Одне вдалося встановити. Проблема серйозна, бо ж літо минуло, незабаром почнуться холоди. Нам ще в 2015 році обіцяли, що їх зроблять. Але чекаємо й досі», — розповідає Віктор Оксентійович. Крім того, Дубківська ЗОШ досі на пічному опаленні, тож є необхідність його замінити на електричне.

Миколу Михаліцького (на знімку)

зустріли біля місцевого магазину. 60-річний чоловік проживає в Дубках усе життя, каже, село змінилося, розрослося. Колись ніхто не мав таких помешкань, як нині будують. Утім, на його думку, від цього життя в селі не змінилося на краще.

Раніше Микола Германович займався шевською справою, працював у побуткомбінаті. Завжди любив коней, але своїх не мав, тож залюбки доглядав за чужими. Потім отримав травму — втратив ногу. Але на долю чоловік не скаржиться: «Життя — не мед, але помаленьку справляюся, навчився вже. Спочатку не вмів, а тепер не проблема біля хати, що треба, зробити, водички набрати». Мешкає сам, тому часто приходить у магазин, де можна побачитись і побалакати з односельцями, пожартувати й відвести душу.

У Дубках є міні-зоопарк: подружжя В’ячеслав і Віра Купчишини мають різних птахів, навіть екзотичних. Тож до них приходить дітвора — фотографувати, дорослі — подивитись, молодята — за голубами на весілля. А назад птахи повертаються самі. Видно, їм тут і справді добре живеться. Пані Віра розповідає, що її чоловік полюбляє пернатих із дитинства, тож доводиться миритись із його захопленням уже років 30. Є на обійсті Купчишиних голуби, індокачки, карликові декоративні кури, павич (на знімку).

А ось на подвір’ї та в будинку Сергійчуків завжди пахне свіжим деревом. Саме тут мешкає 28-річний столяр Василь. Фахової обробки деревини він навчався в Сарненському ВПУ-22, хоча справу з нею мав ще з дитинства, адже його батько Володимир теж свого часу виготовляв меблі. Галина Григорівна, мама Василя, з гордістю демонструє зроблені сином вироби: столи, табуретки, ліжка, полички, тумбочки, комоди. Виготовляє їх у власній майстерні.

…Молода сім’я Василь і Ольга Копищики працюють над завершенням будівництва нового магазину в селі. Василь переконаний, що ще один магазин у Дубках точно не буде зайвим, й аргументує: «От не вистачило мені цвяха. Зайшов в один магазин — немає, в інший — теж. І так аж у Сарни мандруєш через одного цвяшка». Тому в майбутній крамниці планує продавати не лише продукти, а й широкий асортимент господарських товарів, щоб у місцевих не виникало таких ситуацій. Дружина Ольга додає:

«У нас мало пенсіонерів у селі, більше молоді. Тож хочеться, щоб було місце, де кави можна випити, купити щось смачненьке. Тому й вирішили відкрити ще один магазин». Нову будівлю зводять уже понад два роки. Василь будував її своїми руками, адже здобув професію маляра-штукатура в Сарненському ВПУ-22. На рахунку професіонала не одна хатина в Сарнах і за кордоном, тож досвіду вистачає. Тату на будівництві допомагає 4-річний Дмитрик (на знімку). Вправно повторює все, що робить батько.

Фото Василя СОСЮКА.