Як розповідає журналіст Іван Агатій, який є відомим експертом з аграрних питань упродовж десятиліть, апокаліптичне видовище випалених спекою полів області нагадало селянам картини голодного 1946-го.
«Там, де соняшник з року в рік видає по 20, а то й 30 центнерів з гектара, його цьогорічні намолоти дорівнюватимуть нулю. Збитки колосальні, враховуючи затрати техніки, пального, добрив, а головне — людської праці. Днями з неймовірним для себе болем дивився на поля, що прилягають до села Іванівці Кельменецького району. Двоє селян, яких зустрів, і собі посумували: «Таке ми на своїх нивках навиділися голодного 1946-го, коли й будячча випалила спека. Голод, добре пам’ятаємо, був таким, що в селах та на хутірцях забрав життя майже усього люду. Мерли дорослі, дітвора. Не дай, Боже, більше такого», — розповідає Іван Агатій.
У полях та перелісках зникають потічки, геть пересихають копанки, пощезали навіть болітця. Бо комусь все мало і мало. А щоби більше було, то геть осушили те, що не варто було робити. І через оцю людську підлоту природа й карає нас.
«Це — результат невігластва персон від АПК, зокрема монстрів в особі так званих агрохолдингів, власне, тих, хто брутально ігнорує дотримання сівозміни культури, хто, щоб взяти з поля по максимуму, дає, приміром, соняшник по соняшнику, ріпак по ріпаку, сою по сої, аби взяти якомога більше та ще й з меншими затратами. І так з року в рік. От і досіялися та дозбиралися», — каже він.
Ми з року в рік дедалі більше сповзаємо у зону субтропіків. Колись станеться, що і чорноземи не врятують. Тому АПК вже слід вивчати досвід країн, які застосовують масовий полив сільськогосподарських угідь, і впритул зайнятися порятунком власних водних артерій, котрі міліють, у тому числі через масові вирубки лісів. Україна нині дуже нагадує зубожілого, готового продати свої легені на органи «чорним хірургам».
