Рогатин. Напевно, ця назва на слуху в багатьох завдяки його уродженці — знаменитій Роксолані. Містечко невелике, але надзвичайно гармонійне. Цим і приваблює. Тут є на що подивитися, над чим замислитися, про що посперечатися.
Шанувальники подорожей Україною, переконана, погодяться з моїм відчуттям: буває, потрапляєш у якусь місцину — начебто нічого особливого: ані тобі високих мальовничих гір, ані моря, ані величних замків чи фортець, а все ж серце тулиться до неї аж до щему. І душа теплішає від якогось незримого замилування цією скромною, непоказною провінційною чарівністю. Саме такою чарівною місциною видалося мені містечко Рогатин, що на Івано-Франківщині, попри його доволі грубувату назву. До речі, про назву.
Олень-рятівник
Історія виникнення назви міста досить романтична й цікава. За легендою, галицький князь Ярослав Осмомисл якось, вирушаючи на полювання, взяв із собою молоду дружину. Як уже так сталося — невідомо, але під час полювання молода жінка загубилася. Кінь вивіз її на лісову галявину, де вона побачила розкішного оленя з вогняною шкірою і блискучими рогами. Побачивши чужинців, олень щодуху кинувся тікати, княгиня — навздогін. Так, зрештою, цей чарівний олень вивів її до князя.
Розчулений князь на місці дивовижного порятунку княгині звів будівлю, біля якої невдовзі виникло поселення, котре на честь оленя (рогача) назвали Рогатин. Хто знає, чи так воно було, адже легенда є легендою. Хоча історичні факти свідчать про те, що в цих місцях, на берегах річки з прозаїчною назвою Гнила Липа, люди жили задовго до подій з оленем, про які йдеться в легенді.
Дещо з історії
Неподалік Рогатина археологи знайшли кілька городищ Х—ХІІІ століть, виявили залишки валів, фундамент укріпленого дитинця із старовинною церквою. В Х ст. слов’янські племена Прикарпаття ввійшли до складу Київської Русі, а в ХІІ ст. — до Галицького князівства.
Із 1349 року ці землі були під польським королем, а згодом надовго ввійшли до складу Речі Посполитої. У ті часи місто Рогатин було досить розвинуте й чимале. Та ще більшого імпульсу надало йому Магдебурзьке право. Почали стрімко розвиватися торгівля і різного роду ремесла. Наступні століття місто часто переходило, як то кажуть, із рук в руки, до різних володарів. Воно ширилося, зростало, адже неухильний розвиток торгівлі, постійні ярмарки, не гірші за львівські, приваблювали дедалі нових мешканців. Особливо славилися на той час місцеві суконні майстерні і розмаїття ремесел. Торгівля процвітала тут аж до кінця ХІХ століття.
Прогулянка містом
Нині Рогатин теж доволі жвавий. Тут немає того сумного запустіння, притаманного багатьом провінційним містечкам. Дуже мила його центральна площа, колишня Ринкова, а нині імені Роксолани — доглянута, прибрана, оточена різнокольоровими, часом досить старовинними будинками й будиночками.
Мирно співіснують по різні боки площі древні католицький костел Святого Миколая (освячений як Святої Анни) і греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці. Архітектурне обличчя костелу формують риси готики й ренесансу. А бійниці на вежі дзвіниці свідчать про колишнє його оборонне значення під час нападів турків і татарів. В архітектурі ж церкви помічаємо дивовижне сплетіння прийомів давньоруського зодчества, готичні елементи й українські традиції. Час зведення церкви невідомий, а от костел датується ХVІ—ХVІІ ст.
Посеред площі в затишному сквері привертає до себе увагу пам’ятник Роксолані — Насті Лісовській, яку часто називають українською Попелюшкою. А чом би й ні? Адже вона справді відому казку перетворила на життя. Та ще й з яким розмахом! Не будемо знову і знову переповідати подробиці доволі відомого (з книг і фільмів) життєвого шляху простої, але вольової і мудрої дівчини з Рогатина, яка в неволі здійснила практично неможливе — зробила свій шлюб із мусульманином моногамним, зійшла на трон, не прикриваючи обличчя, спілкувалася з поетами, художниками, філософами.
Рогатинці пишаються своєю землячкою. Тож 1999 року на центральній площі міста їй було зведено пам’ятник. Звісно, гості Рогатина ніколи не оминають його, хоча тут є пам’ятки набагато яскравіші.
Предметом особливої гордості міста є дерев’яний храм Святого Духа, розташований у західній частині Рогатина. На вигляд він старий як світ. Хіба що йому трохи менше літ — майже 420! Зведена церква на пагорбі із масивних дубових брусів. А всередині — унікальний іконостас, створений 1650 року на кошти рогатинського братства. Час тут завмирає. Влітку навколо церкви безліч квітів, тиша і благодать… Справді, цей архітектурний шедевр викликає і захоплення, і здивування. Здивування розмірами, бездоганністю пропорцій і, безперечно, майстерністю творців.
У Рогатині варто відвідати ще одну дерев’яну церкву — Святого Миколая. Зведено її було 1729 року на доволі високому пагорбі, ще вищому за Святодухівський. А поруч, як зазвичай, — маленьке старовинне кладовище. З висоти пагорба відкривається милий оку краєвид міста. Міста, яке знає свою історію і пишається нею.
Збереглася в Рогатині також будівля синагоги (кін. ХІХ ст. — поч. ХХ ст.), що розташована на вулиці Валовій.
Що й казати, храмів у Рогатині чимало. Мешканці міста завжди були вельми набожні. Вочевидь тому, за переказами, сюди боялася показувати носа всіляка нечисть. Подейкують, що селилася вона переважно на околицях, де з’явилося одразу дві Лисі гори. Однак усім добре відомо, що Світло завжди перемагає Пітьму, а місто Рогатин надзвичайно світле, і люди тут добрі, щирі, гостинні й також світлі.
