Головна проблема — значна частина парламентаріїв все далі й далі віддаляється від виборців

Парламент — дзеркало нашого суспільства в мініатюрі. Усі суспільні процеси, які розгорталися в Україні з вересня минулого року по середину січня, так чи інакше позначилися на роботі третьої сесії Верховної Ради. Можна сказати, що парламент «трусило» разом із країною. При цьому Верховна Рада, як один із найважливіших державних інститутів країни, та депутатський корпус, який представляє всі верстви населення, не виконали своєї функції політичного демпфера для того, щоб мінімізувати суспільні потрясіння в країні. Це — безумовний мінус у роботі третьої сесії сьомого скликання парламенту. Як керівник парламенту та політик зі стажем, визнаю це відверто та відкрито. У чому причини парламентської кризи на фініші третьої сесії протягом листопада 2013-го — січня 2014 року?

На мій погляд, головна проблема полягає насамперед у тому, що значна частина парламентаріїв, особливо тих, хто нині моделює власні високі політичні орбіти, все далі й далі віддаляється від виборців, від реальностей життя людей та країни. Наведу такий очевидний приклад. Чимало парламентських політиків із числа завзятих «проєвропейців» місяцями завищували суспільні очікування щодо майбутньої асоціації України з Європейським Союзом. Це робилося виключно з політичною метою показати населенню та своїм міжнародним партнерам, що, на відміну від реалістично налаштованих Президента та уряду, ця група політиків нібито є єдиним та справжнім «авангардом євроінтеграції». Замість того, щоб глибоко вивчити всі перспективи та загрози передчасної асоціації з ЄС для економічного та соціального розвитку країни, її наслідки для населення та економіки нашої держави, вони фактично «пришпорювали» суспільство до наступного витка загальної кризи. Після того, як завдяки політичній волі та реалізму Президента України вдалося уникнути неминучого економічного колапсу та подальших політичних струсів, ця група політиків фактично ініціювала та очолила масові вуличні протести, які розхитали країну до стану глибокої кризи.

По-друге, опозиційний парламентський табір паралельно з вуличною агітацією взяв курс на торпедування роботи Верховної Ради, ультимативну відмову від діалогу, в тому числі в рамках національного круглого столу з ініціативи Президента України. Вважаю, що ескалація нинішньої кризи набула такого розмаху значною мірою саме внаслідок дезорганізації та зупинки парламентського процесу. Верховна Рада фактично перестала бути центром політичної дис-кусії в країні наприкінці своєї третьої сесії.

Нарешті, третьою причиною кризового характеру третьої сесії Верховної Ради нинішнього скликання без сумніву є те, що я називаю нестерпний «президентський свербіж» політичних ватажків опозиції, яка на тлі листопадових та грудневих подій не приховувала своєї жаги до влади. Звідси заклики до негайних змін до Конституції, дочасних президентських виборів, відставки всієї верхівки легітимно обраної або призначеної влади країни та інші вимоги, які навіть на Заході, зокрема в Європейському Союзі, визнано невиправданими та безпідставно завищеними.

За таких умов протягом третьої сесії парламенту утримувати на плаву Верховну Раду було дуже непросто. При цьому треба було не лише дискутувати загальнополітичні проблеми часу, а приймати вкрай важливі для суспільства закони. Зокрема, внаслідок блокування парламенту опозицією під загрозою опинилися доля державного бюджету України на 2014 рік, пакет важливих законопроектів соціально-економічного спрямування, прийняття законів, що забезпечують створення нових робочих місць, збільшення соціальної допомоги населенню. Загалом на кінець сесії в комітетах Верховної Ради України перебуває на опрацюванні 2069 важливих для суспільства законопроектів, у тому числі 50 — з дорученням про їх підготовку до другого читання.

Замість їх розгляду та прийняття чимало членів парламенту натомість перебували на самочинних «кризових канікулах».

Проте конструктивна частина депутатського корпусу працювала на результат, в інтересах виборців та не дозволила виключити Верховну Раду з політичного життя країни та «обнулити» законодавчий доробок парламенту. Ось кілька фактів з перебігу сесії, що завершилася 16 січня.

Протягом третьої сесії Верховна Рада України працювала у пленарному режимі 33 календарні дні. Фактично за цей час відбулося 44 ранкових і вечірніх пленарних засідань. Обговорено з прийняттям рішень 241 питання. Крім того, проведено 4 парламентські слухання, відбулося 5 годин запитань до уряду.

Кілька слів про основні законодавчі віхи третьої сесії парламенту сьомого скликання.

На виконання своїх головних завдань парламент ухвалив пакет законопроектів у рамках підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, вніс зміни до Конституції України стосовно Рахункової палати, ухвалив державний бюджет України на 2014 рік. Із 8 розглянутих законопроектів, визначених Президентом України невідкладними, прийнято в цілому 5, з урахуванням висновку Конституційного Суду України попередньо схвалено зміни до Конституції України щодо гарантій незалежності суддів.

Загалом за час роботи сесії прийнято рішення щодо 322 законопроектів, у тому числі прийнято чи підтверджено 77 законів, схвалено в першому читанні 34 законопроекти, 211 — повернуто на доопрацювання, відхилено та знято з розгляду, з них 146 відкликано та повернуто суб’єктам права законодавчої ініціативи.

З початку сьомого скликання Верховної Ради загалом розглянуто 639 законопроектів, з яких прийнято в цілому 166.

Крім того, впродовж сесії оформлено понад 230 постанов з питань законодавчої процедури, організації роботи, установчих та контрольних повноважень парламенту.

Що стосується суб’єктів права законодавчої ініціативи, то за сесію розглянуто 14 законопроектів з числа поданих Президентом України, 74 — Кабінетом Міністрів України, 234 — народними депутатами України. За тематичною спрямованістю переважали питання галузевого розвитку (таких законопроектів було 112) та економічної політики (80 законопроектів).

Із прийнятих законів на кінець сесії підписано і введено в дію 63, з них 11 — з питань ратифікації міжнародних угод, 43 — про внесення змін до актів чинного законодавства. У новій редакції введено 7 законів. Ще 2 закони прийнято в рамках ухвалення рішень Президента України. Крім того, 12 прийнятих законів нині готується на підпис Президента України.

Достатньо активно працювали парламентські комітети. Найбільш ефективно працював Комітет з питань бюджету, ним підготовлено 11 прийнятих за сесію законів. Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності напрацював 9, а Комітет з питань податкової та митної політики — 8 законів. Більшість міждержавних угод (а їх було шість) ратифіковано за поданням Комітету у закордонних справах.

Ще однією особливістю третьої сесії Верховної Ради на тлі суспільно-політичної кризи була безпрецедентна кількість консультацій та складних переговорів лідерів парламентських фракцій за участю керівництва Верховної Ради. В останні два місяці у моєму кабінеті такі перемовини проходили мало не щодня і годинами тривали в гарячих дебатах. Їх зміст полягав у напруженому пошуку компромісу між різними політичним силами та шляхів виведення країни з тривалої кризи. Тематика цих консультацій диктувалася, по-перше, вимогами Майдану, а по-друге, доповнювалася політичними заявками опозиційних лідерів. Зокрема, обговорювалися питання, що стосувалися відомих жорстких сутичок на Майдані, — покарання співробітників міліцейських спецпідрозділів, винних у застосуванні надмірної сили проти демонстрантів, а також припинення переслідувань учасників протестних акцій. 

Гарячі дискусії точилися навколо вимоги політиків та Майдану щодо відставки уряду України. Велика група питань стосувалася потреби внесення змін до чинного законодавства, зокрема, опозиція вимагає прийняти нове виборче законодавство, внести зміни до законів щодо виборів Президента України, Верховної Ради України, рад усіх рівнів. Настійливо лунає вимога прийняти новий закон «Про всеукраїнський референдум», внести зміни до законодавства України щодо судоустрою, а також після змін виборчого законодавства сформувати новий склад Центральної виборчої комісії України та провести вибори рад усіх рівнів в тому числі міських голів п’яти обласних центрів і в Києві.

Щоб ліпше зрозуміти всю складність наших переговорів з опозиційними лідерами, наведу деякі приклади цих «політичних баталій». У минулі вівторок та середу опозиція формулювала свої вимоги до влади, серед яких були просто руйнівні для країни ультиматуми — наприклад, зупинити сплату податків, погодитися на проведення загальнонаціонального страйку, на відмову купувати продукцію, яку опозиціонери асоціюють з бізнесом членів Партії регіонів. Цілком абсурдні речі! Нарешті у середу на стіл переговорів було покладено 9 більш-менш тверезих пропозицій. Їх було передано Президенту України та відкрилась можливість для продовження діалогу. Утім, уже наступного дня, в четвер, опозиція висунула додаткові умови — створити ТСК для розслідування відомих подій на Майдані та змінити прийнятий закон про амністію щодо учасників вуличних протестів. Я особисто вніс пропозиції щодо вдосконалення цього закону, щоб перетворити його на дієвий правовий інструмент та негайно прискорити звільнення затриманих людей. Але — знову глухий кут: опозицію не влаштовують положення щодо дій правоохоронців.

Моя нова пропозиція — давайте створимо спільну групу, щоб разом розв’язати всі проблеми, але припинимо блокувати роботу парламенту. У відповідь — блокада президії та трибуни Верховної Ради опозиційними депутатами-жінками! Знову зрив пленарного засідання! З другого боку, 260 депутатів від більшості та мажоритарників вимагають терміново приступити до розгляду бюджету-2014 та прийняти його в інтересах країни та виборців. Крім усього іншого, більшість наполягає на припиненні блокування адміністративних будівель, категоричній відмові від облоги урядових установ, неприйнятності будь-яких проявів насильства або загрози насильства.

Негнучка та ультимативна поведінка опозиції, обструкція замість компромісу врешті-решт призвели до того, що більшість парламенту була змушена працювати в незвичному для законодавчого зібрання режимі. Додам, що я щодня інформував про перебіг наших консультацій Президента України, який виявляв політичну гнучкість та розуміння всієї складності парламентської ситуації. Після зустрічі з главою держави я дав доручення юридичним службам парламенту опрацювати всі пропозиції сторін, щоб вийти на прийняття легітимних рішень.

Мушу сказати, що, незважаючи на високе емоційне напруження цих переговорів в кабінеті Голови Верховної Ради, я б, однак, назвав їх достатньо конструктивними і корисними для підтримання діалогу. Усі аргументи опозиційних лідерів було почуто та доведено до відома вищого керівництва держави. Зі свого боку, опозиція мала б бути задоволена тим, що керівники держави та уряду підтверджують готовність до продовження діалогу та подальшого пошуку компромісу.

Підсумком цієї копіткої та напруженої роботи можу назвати спільне рішення створити робочу групу із представників опозиції та від влади для підготовки узгоджених пропозицій, в тому числі підготувати питання до опозиційних фракцій.

Нервовий та конфліктний характер третьої сесії Верховної Ради, що завершилася в атмосфері протистояння, ще раз засвідчив, що парламентські кризи неминуче стають додатковим дестабілізуючим чинником у суспільстві. Це підтвердив розвиток подій у листопаді-грудні минулого року, який був лише загострений дезорганізацією парламентського процесу. Депутатам усіх фракцій треба добре засвоїти цей сумний урок і нарешті зрозуміти, що люди обирають парламент та депутатів задля розв’язання своїх проблем, а не для їх загострення.

Повертаючись до природи грудневої кризи в Україні, ми маємо визнати, що її глибинною причиною є часто виправдане невдоволення громадян стандартами свого життя, соціально-економічними умовами у своєму регіоні, корупцією, низькою якістю послуг, незаслужено низьким рівнем оплати праці, пенсій та соціальної підтримки.

Щоб зробити Україну європейською, треба щодня і роками створювати Європу в Україні. Отже, час робити буденні справи для людей: будувати якісні дороги, поліпшувати матеріально-технічну базу шкіл та дитячих садків, дбати про стан лікарень та системи екстреної медичної допомоги, навести чистоту та порядок на вулицях наших міст і сіл, сприяти малому та середньому бізнесу, які є головним генератором робочих місць, захищати його від корупційних зазіхань.

Образно кажучи, прийшов час «генерального прибирання» в країні.

Четвертого лютого, коли Верховна Рада відновить свою діяльність після міжсесійних канікул, «генеральне прибирання» України має стати не просто красивим лозунгом, а свідомою програмою діяльності усього парламенту, кожного народного депутата незалежно від його фракційних та політичних поглядів.

Що швидше депутатський корпус та Верховна Рада повернуться до неухильного виконання своїх конституційних обов’язків, то швидше Україна ввійде в русло нормального, спокійного життя. То більше в неї шансів на подальший розвиток та європейське майбутнє.