Головний лікар Херсонського кардіодиспансеру Олег Мазуряк.
 


Херсонець Олександр Кулик після імплантації електрокардіостимулятора.

 


Такий вигляд має хронічно дефіцитний ЕКС.

Фото автора.

Життя десятків важкохворих мешканців Херсонщини зависло на волосинці. Оскільки вони потерпають від серцевої аритмії, єдиний спосіб врятувати людей — це операція із вшивання електрокардіостимуляторів. Однак їх запас в обласному кардіодиспансері повністю вичерпався і коли надійдуть нові — невідомо.

Порятунок у дефіциті

Херсонець Олександр Кулик  тримається за краєчок лікарняного ліжка, ніби моряк за борт судна у шторм. Хоча Олександр Захарович справді все життя пропрацював корабелом, ця звичка в нього недавня.

— «Штормити» почало десь вісім місяців тому. Спочатку турбували головні болі, стало важко дихати й ходити — хитало в усі боки. Далі ще гірше: почав непритомніти на ходу. У кардіодиспансері сказали, що то все через порушення серцевого ритму, й рекомендували встановити кардіостимулятор. У чергу за цим безплатним приладом від держави мене записали ще з початку нинішнього року, але я там був уже сороковий, і на мене централізовано отриманих кардіостимуляторів не вистачило. Зрештою, зрозумів, що так і помру в черзі. Тож почали збирати гроші самі. Необхідно було аж 60 тисяч гривень, бо кардіостимулятор потрібен був не дешевший однокамерний, а двокамерний. Тому віддав усі свої заощадження, родичі та друзі скинулися скільки змогли. А дружина навіть золотого ланцюжка продала, — розповідає 69-річний інвалід першої групи по зору Олександр Кулик. — Та як би там не було, стимулятор мені вживили, і тепер я наче вдруге на світ народився: завжди при свідомості, головні болі вже не турбують. А тим державним мужам, котрі зекономили на закупівлі кардіостимуляторів, та їхнім дітям щиро бажаю одного — не хворіти. В Україні це дуже дорого. На власному досвіді переконався.

Головний лікар кардіодиспансеру Олег Мазуряк каже, що потреба регіону в електрокардіостимуляторах становить від 230—250 штук на рік, а фактично отримують не більш як 160. Цьогоріч, приміром, обсяг їх централізованих поставок у Херсон по лінії Міністерства охорони здоров’я України становив 44 прилади, або менш як п’ята частина від реальної потреби. Купувати ж їх за свої кошти можуть далеко не всі пацієнти. Адже однокамерний електрокардіостимулятор німецького, американського чи сінгапурського виробництва коштує від 22 до 25 тисяч гривень. Незаможним доводиться очікувати в черзі, коли лікарі отримають апарат. І сподіватися, що до цього доживуть. Проте щастить не всім: чи не щороку в області помирають кілька хворих на аритмію, котрі не дочекалися порятунку.

Причому така криза повторюється з року в рік — «Голос України» про це розповідав. Хоча права пацієнтів, котрі потребують встановлення ЕКС, нібито захищені законом. Адже Закон України «Про імплантацію електрокардіостимуляторів» ухвалили ще 2000 року, і його положення однозначні. Зокрема, у статті 4 згаданого закону зазначено: «Держава забезпечує цільове фінансування, імплантацію та заміну електрокардіостимуляторів за рахунок коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів...

Операції з імплантації та заміни електрокардіостимуляторів за невідкладними медичними показаннями фінансуються в першочерговому порядку».

А своє було б дешевше

Той же закон передбачає і розвиток виробництва власних електрокардіостимуляторів, і справу налагодити начебто можливо. Адже, попри всю свою складність, електрокардіостимулятор не є «продуктом космічних технологій».

За часів СРСР електрокардіостимулятори почали виробляти на заводі у Підмосков’ї. Вони були дешевші від імпортних, але вдвічі більші за габаритами і потребували частішої заміни елементів живлення. Тепер там нібито знову налагоджують їх виробництво — вже за ліцензією німецької фірми. А от українських електрокардіостимуляторів на ринку немає — чи то бракує інвестицій, чи то охочих підключитися до реалізації проекту. І коли вони з’являться — невідомо, хоча кілька підприємств у Харкові та Дніпрі цілком могли б цей процес «потягнути».

Але поки що ситуація стандартна: Міністерство охорони здоров’я хронічно закуповує за кордоном приладів менше, ніж потрібно. У червні—серпні їх запас зазвичай вичерпується, і лікарі б’ють на сполох, адже їхні пацієнти будь-якої миті можуть померти.

Тут втручаються місцеві ради і також «підкидають» трохи грошей зі своїх бюджетів. Але їх також вистачає на місяць-півтора, після чого все повторюється. І додаткових надходжень з місць стає дедалі менше: приміром, за дев’ять місяців минулого року коштом Херсонської міськради придбали для потреб хворих городян сім електрокардіостимуляторів, а за аналогічний період цього року — тільки два. Хоча хворих аж ніяк не поменшало.

Факт

Перший ЕКС імплантували хворому у Королівській лікарні Стокгольма ще 8 жовтня 1958 року. Після кількох операцій він прожив до 86 років.