Віталій Ханко біля частини подарованого ним скарбу.
У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського врочисто відкрили виставку нових надходжень до його фонду під девізом «Щедрий дар мистецтвознавця Віталія Ханка». Вона багато в чому є унікальною. Адже 82-річний земляк, заслужений працівник культури України, член Міжнародної асоціації арткритиків, яка діє при ЮНЕСКО у Парижі, подарував згаданій скарбниці минувшини одразу 2576 одиниць зберігання. Йдеться про твори живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, світлини, документи, книжки, брошури, газети, афіші різних заходів, які дослідник збирав усе життя. Ті скарби, датовані періодом від початку ХХ століття до сьогодення, зайняли майже весь простір великої виставкової зали музею!
Неабияку історичну цінність становлять репрезентовані в експозиції матеріали про давній козацький рід Ханків, який прислужився захисту рідної землі, утвердженню її самобутності зі зброєю та пензлем і пером у руках. Були в ньому і хоробрі воїни, і талановиті митці. Та й сам пан Віталій у юнацькі роки, навчаючись у Миргородському керамічному технікумі, починав як вправний різьбяр, живописець, автор виробів зі скла та порцеляни (деякі з них також представлені на виставці).
Однак ще тоді, замолоду, коли, за його словами, побачив у розкішному альбомі якісні репродукції справжніх шедеврів живопису з колекції Дрезденської галереї, вирішив, так би мовити, не конкурувати з їхніми геніальними авторами, а присвятити своє життя вивченню, дослідженню й популяризації кращих зразків нашого національного мистецтва. Тож написав уже понад чотири з половиною тисячі(!) статей для енциклопедій, словників та інших книжок, а також газет і журналів.
Не втомлюється робити це й сьогодні. Наша газета вже розповідала про презентацію наприкінці 2015 року розлогої двотомної «Енциклопедії мистецтва Полтавщини» Віталія Ханка. Особливо цінні його пошуки, знахідки та публікації про творчість тих митців, які в радянські часи були забуті, замовчувані або й цілковито табуйовані тодішніми ідеологічними церберами.
Чого варте, скажімо, відкриття для широкого загалу імені земляка-полтавця, видатного українського скульптора Михайла Гаврилка, який започаткував монументальну Шевченкіану й у 1920 році був закатований більшовиками під час збройної боротьби з ними на чолі загону повстанців. До речі, й цього разу музейну скарбницю поповнили три чудові портрети митців-подвижників української справи — Михайла Гаврилка, Василя Кричевського й Опанаса Сластіона, написані відомим художником із Миргорода Віктором Брикульцем на замовлення Віталія Ханка.
Останній найяскравіші зразки творчості народних майстрів збирав та дбайливо зберігав і тоді, коли їхні картини, ікони, рушники, вишиті сорочки, вироби з глини вважалися «пережитками минулого» й викидалися на смітники чи просто спалювалися на обійстях... Тепер, звісно, вихоплене з мороку забуття й полум’я нищення коштує немалих грошей. А пан Віталій передав музею ті раритети, за його визначенням, «класичного» народного мистецтва, зокрема гончарства, малярства, вишивки, ткацтва, безоплатно. Як і решту свого скарбу.
Тож сьогодні всі відвідувачі музею можуть оцінити майстерність не відомого навіть багатьом дослідникам гончаря з Миргородщини Луки Федоренка, котрий свою величезну макітру виготовив на початку ХХ століття. А заодно побачити, яким уявляли собі Тараса Шевченка наші прадіди, споглядаючи на портрет Кобзаря майже столітньої «витримки». Поета-пророка у 1927 році зобразив самодіяльний художник Терешко Наливайко з села Милорадового, що в Котелевському районі.
У ті роки на звичайному дикті намалював свою «народну» картину — типовий сільський краєвид — із більш ніж промовистою назвою «Не забувай нашу рідну Україну!» та виразними кольорами синьо-жовтого прапора невідомий художник. Її придбала для своєї оселі на базарі у Миргороді тітка Віталія Ханка Олександра. Перед відходом у вічність тьотя Шура подарувала йому цю візитівку власного дому як своєрідний заповіт. А «Ще не вмерла України» вона заспівала племіннику, коли йому виповнилося п’ятнадцять років...
Як неоціненний спадок історичної пам’яті роду й народу такі картини та вироби талановитих умільців по праву сусідують в експозиції з довершеними роботами професійних митців. Картини відомих художників Андрія Сербутовського, Наталії Юзефович, Павла Волика, Сергія Гнойового, Миколи Підгорного та інших пан Віталій не збирав спеціально як колекціонер. Митці самі дарували йому власні роботи або виконували замовлення дослідника їхньої творчості. Тепер усе те стало нашим спільним надбанням.
За такий щедрий дар доброчинцю під час урочистостей із нагоди відкриття виставки подякували заступник голови обласної ради Анатолій Ханко, директор департаменту культури і туризму ОДА Валентина Вождаєнко, керівник краєзнавчого музею Олександр Супруненко, відомі полтавські митці, краєзнавці, представники громадськості. Дехто з них закликав колег брати приклад зі старійшини їхнього «цеху». Передовсім задля того, щоб справді вартісні мистецькі твори й історичні раритети не загубились у буревіях нашого всуціль комерціалізованого часу.
Водночас працівники музею повідомили про те, що на пошанування благодійника тут буде створено іменний фонд Віталія Ханка. Тож передані доброчинцем скарби не припадатимуть пилом. Із новими надходженнями працюватимуть інші дослідники — науковці, краєзнавці, студенти та учні. Зрештою, ті раритети стануть окрасою нових виставок і постійно діючих експозицій.
Фото автора.
