Іван Мудрак. У Ніни Лазаренко діжка для вина на 600 літрів.
Фото зі сторінки Мирослави Марченко у Фейсбуці.
Громада закликає підприємців звернути увагу на Дністрові схили, де понад двісті років тому висадили лозу, привезену з Португалії. Нині про колишні виноградники нагадують старі покручені корчі. Пагорби чекають нових господарів.
— Можливо, коли поїдуть туристи, про наше село більше знатимуть підприємці, — розповів «Голосу України» сільський голова Михайлівки Микола Мельник. — Можливо, їх зацікавить справа вирощування винограду. Діло у всі часи прибуткове.
За словами співрозмовника, на колишніх виноградниках дотепер де-не-де пробиваються зелені пагони лози. Раніше виноградарство давало зиск і місцевому господарству, і односельцям, які плекали лозу на присадибних ділянках. Частина михайлівчан роблять це дотепер. Тільки на менших плантаціях. Для власного споживання. Покупці вже не приїздять, як було колись. Навіть з Росії гнали машини по михайлівське вино.
Громада має землю під виноградники. Тут гарні природні умови для дозрівання грон. У селі налічується майже тисяча жителів, тобто охочі працювати також знайдуться. Потрібен інвестор.
Справа п’ятьох поколінь
Галина Хібовська, якій уже 80, показує фотографію (на знімку вгорі). На ній вона разом з ще двома колегами з виноградної ланки. Каже, у колгоспі було виноградних ланок більше, ніж буряківничих. Щоосені на збирання виноградних грон залучали учнів місцевої школи. Знімок не таких уже далеких літ. На звороті значиться 1979 рік.
— Якщо підніметеся на Мудраківку — так у нас називають місцевість за селом, то побачите залишки старих-престарих виноградників, — розповідає односелець Хібовської Іван Мудрак. — Мабуть, це мої предки мали відношення до них. Інакше, звідки така назва? Та я й сам пам’ятаю ті виноградники.
Моєму співрозмовнику 73 роки. Він дотепер вирощує виноград.
— Змалечку знаю роботу на виноградниках, — каже чоловік. — Батькові допомагав. Коли навчився, сам почав це робити. Тепер і син мій має виноградник. Його вже я навчив доглядати за лозою. Тато розповідав, що і дід наш, і прадід теж мали виноградники. От я вам уже нарахував п’ять поколінь Мудраків-виноградарів...
Пригадує, як вирощували виноград на Мудраківці. Це місце на найвищій точці села. Внизу виблискує гладінь Дністра. Як на долоні, правий молдовський берег. Там теж видніються виноградники. Місцевість в ярах, яругах та крутосхилах. Землі не придатні для традиційних сільськогосподарських культур. Зате виноград там ріс на славу!
Виноградні грона переробляли переважно на вино. Робили це як у господарстві, так і місцеві жителі. Діжки майстрували. Найліпше для таких ємностей підходила деревина з акації. В Івана Мудрака дотепер зберігаються вони у погребі.
За сезон продавали дві-три тонни благородного трунку
Найпопулярнішими у Михайлівці були старі сорти, які Іван Мудрак називає португальськими. Це виноград темно-синього кольору.
— У дні збирання і переробки ягід село пахло виноградом, — згадує ті дні виноградар. — Згодом заїжджали машини з цистернами. Дехто самотужки винаймав їх у районній «Сільгосптехніці». Найбільше вина продавали в Росію. Знаю, що багато везли в Орловську область. Було, що й далі...
Про якість того напою чоловік говорить з усмішкою. Каже, покупцям була важлива виноградна основа. Вони її здавали на виноробні заводи, а там на основі виноградної сировини виготовляли вина.
По дві-три тонни вина в середньому за сезон продавали михайлівські виноградарі. Декому вдавалося більше.
— Середній заробіток за сезон становив дві-три тисячі радянських рублів, — згадує чоловік. — Це була річна зарплата з гарним посадовим окладом. Новий автомобіль «Жигулі» коштував на той час п’ять тисяч рублів. Потім збуту не стало, а слідом грянув горбачовський антиалкогольний закон і виноградники почали чахнути. На Мудраківці лоза здичавіла. Тепер михайлівчани плекають грона на своїх садибах біля будинків.
Нині в Івана Мудрака п’ять сортів винограду. Вирощує грона на невеликій ділянці, площею десять соток. Каже, у сина ще менше лози. Є в селі господарства, де повністю обновили виноградники на нові сорти.
Готують свято лози
Голова районної громадської організації «Туристична Ямпільщина» Мирослава Марченко нині працює над відродженням традицій виноградарства у Михайлівці шляхом популяризації колишньої виноградної слави цього села.
— В архівах збереглися записи про те, що у 1826 році в сусідньому з Михайлівкою селі Яруга Могилів-Подільського району заклали плантацію винограду, — каже пані Мирослава. — Лозу в Яругу завезли євреї з Португалії. Михайлівчани позичили її у сусідів. Нова справа прижилася і поширилася.
За словами співрозмовниці, є згадки в архіві про те, що у Наддністрянські села навідувалися французькі виноградарі. Вони пропонували місцевим саджанці на умовах отримання частини урожаю. Чимало інших цікавинок про розвиток виноградарства зберігають архіви.
— Ось і ми хочемо бодай привернути увагу до таких фактів минулого з тим, щоб зацікавити підприємців, — каже Мирослава Марченко. — Нагадати їм, що тут славно родять виноградні грона.
За інформацією співрозмовниці, ГО «Туристична Ямпільщина» разом з місцевими мешканцями готує свято виноградної лози. Відбудеться воно наприкінці жовтня. Покажуть один з найбільших приватних виноградників Валентини Прушинської. Тут вирощують нові врожайні сорти. Анатолій Джуромський продемонструє, як готує вино. Обоє господарів запросять на дегустацію вина. Альона Уманець пригостить виготовленими з виноградних ягід мармеладом, пастилою, варенням, джемом. Запросять сусідів з правого берега Дністра. Вони також не приїдуть з порожніми руками.
— І це ще не всі наші задумки, — додає співрозмовниця. — Свято буде з музикою, піснями, короваями, гостинами у виноградарів.
У Михайлівці дуже чистий Дністер. І берег тут пристосований для відпочинку та купання в річці. Неспроста за Союзу сюди приїздили на відпочинок навіть з тодішнього Ленінграда, інших далеких міст. Чиста вода, затишна місцевість, село лежить в улоговині, закритій високими горами з української і молдовської сторони, вдосталь овочів і фруктів, село ще славиться вирощуванням помідорів, баклажанів, перцю. Все це, за словами співрозмовниці, козирі для розвитку зеленого туризму. Безперечною родзинкою має стати виноградна слава села.
