Основне природне багатство Полісся — ліси. Хоча лісистість на Поліссі доволі висока і вища, ніж середня по Україні, проте вона значно поступається тій, що була у відносно недалекому минулому. Це спричинено збільшенням кількості місцевого населення, розвитком землеробства тощо. Ліс вирубували чи випалювали, а площі розчищали під пасовища, вирощування сільськогосподарських культур. Та з часом люди зрозуміли, що не всі землі придатні для землеробства. Тож значну частину сільськогосподарських площ нашої області у двадцятому столітті заліснили. Інтенсивно висаджували новий ліс на Поліссі в повоєнні роки — 1950—1970-ті — на площах, що були недоцільними в обороті сільського господарства.
У 1990-ті, після відновлення Україною незалежності, запроваджено земельну реформу. Селяни отримали можливість самостійно працювати на своїй землі. Проте далеко не всім це було до снаги. Значну частину бідних (за родючістю) поліських земель перестали використовувати в сільському господарстві. Ці площі перейшли в стадію перелогу. З часом природа (а вона в будь-якому разі розумніша за людину) почала самостійно регулювати процеси на покинутих землях. Ліс, як домінуючий вид на Поліссі, почав наступати на поле. Тисячі гектарів площ, що пустували, у 1990-ті роки засівалися насінням сосни, берези, вільхи, осики. Процес природного заліснення таких перелогових земель триває й досі.
Нині маємо ситуацію, коли десятки тисяч гектарів на Поліссі, що в юридичному статусі є землями сільськогосподарського призначення, фактично стали лісовими за всіма ознаками і цензами. На таких землях дерева, лісова флора та фауна взаємодіють між собою, впливають одне на одного і на довкілля. За різними оцінками, нині нараховується майже 500 тисяч гектарів самозалісненого лісу на розпайованих сільськогосподарських угіддях.
Але цілі великі ділянки лісу, як і деякі люди, не мають прописки. Ніби «сироти», за яких нікому заступитися. За них ніхто не відповідає і не переживає. Хтось вивіз сюди сміття — і всім байдуже, хтось через необережність, а можливо, і навпаки, підпалив його, хтось вирішив бензопилою чи сокирою пройтись, а спитати нікого, заступитися нікому.
Державні лісогосподарські підприємства не можуть здійснювати охорону саморозселеного лісу, оскільки цей ліс не рахується, а землі, на яких він росте, є розпайованими. Та й можуть звинуватити в нецільовому використанні коштів. Часто пересічні громадяни сприймають ліс «без прописки та із пропискою» як одне ціле і не бачать різниці, а всі негативні явища ярликом чіпляють на лісівників.
Україна, будучи однією з найменш лісистих країн Європи, має унікальну можливість узяти такі ліси під опіку і, змінивши законодавство, збільшити безплатно лісистість країни. Адже процес створення рукотворного лісу досить трудомісткий і фінансово затратний. До того ж природний ліс стійкіший, має міцніший імунітет порівняно з рукотворним. Загалом природний ліс — це «фінансовий кредит» від природи, який не потребує повернення і відсотків. Хочеться вірити, що нова влада візьме це до уваги.
Ми повинні навчитись рахувати і цінувати все те, що нам дає природа. Безглуздо розкорчовувати малородючі поліські поля, які природно заросли лісом, і засівати сільськогосподарськими культурами повторно. Для чого? Це ж не чорноземи! Тому їх і покинули люди, що там поганий урожай. Ми знову наступаємо на ті самі граблі.
Сарни.
