Кількість мешканців у регіоні скоротилася на 400 тисяч(!): у 1991 році проживало 1,9 мільйона людей, нині — 1,5 мільйона.
Невдовзі з обліку знімуть ще одне село. На сесії облради депутати ухвалили рішення про вилучення з облікових даних населеного пункту Тельмана Липовецького району. Документ направлять до парламенту для його опублікування у Відомостях Верховної Ради України.
— Уже десять років у цьому селі ніхто не проживає, — йдеться у повідомленні, оприлюдненому під час сесії. — Упродовж тривалого часу там залишалася єдина жінка. Зрештою, діти умовили її переїхати до них у місто. Після того в селі ніхто не оселявся.
Згідно з даними перепису населення 2001 року, в Тельмана нараховувалося 12 мешканців. Колись там був радгосп. Фахівці займалися селекційною роботою. Мабуть, тому в документах населений пункт значиться у статусі селища. На фермі працювали тваринники, в школі навчалися діти. В гуртожитку мешкали студенти, які приїжджали на сільськогосподарські роботи.
З обліку вже знято села Вікторівка Козятинського району, Матеївка Могилів-Подільського. Жодного жителя — у селі Дубівка Тростянецького району.
Така само доля чекає на ще один населений пункт краю — село Мельники Барського району. Там залишилася єдина жінка, якій уже за 70 — до речі, у неї таке само прізвище, як і назва села. На пальцях однієї руки можна порахувати мешканців ще в низці невеликих сіл.
За інформацією колишнього голови Вінницької облдержадміністрації Валерія Коровія, одна з причин зникнення сільських населених пунктів — скорочення населення. Із 400 тисяч жителів, яких не стало за роки незалежності, більшість проживала в сільській місцевості. Зменшилася також кількість дітей шкільного віку: в 1991-му їх нараховувалося 240 тисяч, нині — 160 тисяч. Негативна тенденція триває: показник смертності перевищує народжуваність.
Водночас сільське населення в регіоні все одно становить більшість. Хоча значна частина молоді працює у містах. Додому в село приїздять на свята або в гості.
— Роботу в людей відібрали холдинги, — каже один з фермерів (просить не називати його прізвище). — Фермерські господарства забезпечують людей роботою. На жаль, цього не скажеш про великі агропідприємства. Вони не тільки привозять свою техніку на поля, а й механізаторів. Навесні приїхали — посіяли — поїхали. Восени так само: приїхали — зібрали — поїхали.
В агрофірмі «Ольгопіль», яку очолює депутат облради Павло Каленич, землю обробляють місцеві. Люди мають роботу, зарплату. Створено умови для молоді — стадіон, спортивний зал, Будинок культури, асфальтовані дороги.
— Мої діти працюють у селі, — каже Павло Каленич. — Спершу також рвалися у місто, але зрозуміли, що в селі теж можна займатися бізнесом. І з села видно світ не гірше, ніж з міста. Я, наприклад, об’їздив півсвіту. Але села, як бачите, не залишаю.
Якби для людей, особливо молодих, була робота й бодай мінімальні умови для відпочинку, повірте, з таких сіл не виїжджали б. На жаль, загальна ситуація має діаметрально протилежний вигляд.
