Урок у Федорівській школі.

Порції учнів стали меншими

Село Федорівка, що в Сарненському районі Рівненщини, входить до складу Вирівської сільської ради. Завітали в школу, поспілкувалися із заступником директора з навчально-методичної роботи Тетяною Павлушко, зокрема про реформу Нової української школи:

— Дуже багато наочності, розвивальних ігор потрапило в школу завдяки реформі. Для вчителя — це велика підтримка й допомога в навчанні дітей. Серед нового обладнання також мультимедійна дошка, парти, де кожен школяр має своє окреме робоче місце.

У першому класі навчаються 13 учнів, у другому — 16. В Олексіївці (філії) торік було 7, а нині 8 школярів. У другому інклюзивному класі є одна дитина з особливими потребами. Учителю на уроці допомагає вчителька-асистентка. З одного боку, добре, звісно, що така дитина перебуває в колективі, але поведінка хлопчика непередбачувана. Він може спокійно сидіти або побігти десь заховатися на вулиці, когось штовхнути. На мою думку, краще було б індивідуально з ним вивчати основні предмети, а, приміром, на фізкультурі бути разом з іншими, — каже педагог.

А серед «приємного» — внутрішні вбиральні. Їх облаштували в школі ще три роки тому. А от їдальня — через дорогу. У цьому самому старенькому приміщенні навчається ще один клас. Поцікавилася в Тетяни Іванівни, чи задоволені школярі та їхні батьки харчуванням:

— Продукти, що завозять, якісніші, але порції стали меншими, бо чомусь зменшили суму коштів. Попри це, їжа подобається: у меню з’явилися оладки, ліниві вареники. А от фруктів дітям бракує.

Жителі заробляють удома

ТОВ «Лісотехнолог України» розташовано за межами Федорівки. Найнятий директор Володимир Комар показав виробництво:

— Підприємство переробляє деревину. Виготовляє дошки різного розміру за специфікаціями та пелетні заготовки як відходи. Також пелетні гранули для опалення приміщень, котелень. А в майбутньому плануємо робити лінію зрощування і склеювання щитів для меблів. На виробництві працюють в одну-дві зміни. Заробітну плату виплачуємо стабільно. У середньому вона становить 10 тисяч гривень. Для сільської місцевості це дуже хороший варіант.

Уся продукція йде за межі України. Співпрацюємо на сьогодні з п’ятьма країнами — валюта приходить в Україну. Важко, але намагаємося підняти підприємство на той рівень, який повинен бути в Європі, де мені довелося часто бувати. Бачив, які там вимоги та підприємства. Триває оснащення та переоснащення. Так поступово й рухаємося.

До розмови долучилася й бухгалтер Наталія Мартинюк:

— Співпрацюємо з Державними підприємствами «Клесівський лісгосп», «Сарненський лісгосп», а також лісгоспами з Дубно, Зарічного й Володимирця. У всіх тепер немає ринків збуту. До речі, коли експортуємо продукцію, дуже важливо надати всю необхідну документацію — сертифікат, у тому числі й скільки спиляли лісу. А щодо побоювання населення, то маємо дозвільний документ про екологічну безпеку виробництва.

25 літ на трасі

Ще дорогою у Федорівку вгледіла жіночок з барикадами з банок з усілякою смакотою, зібраною в лісових просторах. Поцікавилися, чим торгують молодиці та що почім на лісовому ринку? Оскільки цьогоріч не густо з грибами, тож відразу впали в око білоголові красені у відерці 82-річної Марії Тимощук із Чабеля. Жінка ось уже впродовж 25 років збирає чорниці, журавлину, маринує та сушить гриби, аби вторгувати яку гривню. І так чи не щоранку з важкими торбами маршруткою добирається до придорожнього базару. Мусить, бо на нинішню копійчану пенсію прожити важко. Тож, продавши в день хоч літру журавлини чи баночку маринованих грибів, зможе придбати щось із продуктів.

— Але бувають такі дні, що геть нічого не купують, — ділиться пані Оксана з Клесова, яка з односельчанкою добирається сюди з продукцією велосипедами.

Біля ягід із грибами продають ще віники: деркачі без листя — для підмітання, з листям березові та дубові — для лазні. Молодиці повідали, що це продукція федорівського дядька. Він інколи лишає свій товар продавчиням, якщо має вдома якусь роботу.

Так було й нині.

Ось такий нелегкий хліб на трасі. Тут люди виживають за рахунок лісу. Роботи не мають, тож в’яжуть віники, збирають гриби та ягоди.

А коли збудують школу?

У телефонній розмові із секретарем Вирівської сільської ради Людмилою Фурман говорили про створення Вирівської ОТГ, що передбачена в Перспективному плані формування територій громад області. До неї мають бажання увійти Вирівська, Кам’яне-Случанська, Селищенська та Чудельська сільради, а проживатимуть майже 13 тисяч осіб.

Обсяг власних доходів громади може сягати 24 мільйонів гривень — на одну особу припадатиме майже 2,5 тисячі гривень. У середньому по Україні, за словами директора департаменту економічного розвитку і торгівлі Рівненської ОДА Костянтина

Мокляка, цей показник становить 2,3 тисячі гривень. Дочекалася громада й рішення ЦВК про призначення перших місцевих виборів, що відбудуться наприкінці грудня.

Вирівська ОТГ може стати потужною громадою. Але серед населення — скільки людей, стільки й думок. Попри все, переважають позитивні. Бо лише одиниці працюють у Сарнах, інші мають роботу на території, де проживають. 

А ще Людмила Фурман переконана, що діти у Вирах повинні мати гідні умови для навчання:

— Вирівська ЗОШ І—ІІІ ступенів розрахована на 260 учнів, тоді як у школі навчаються понад 600 у дві зміни. Школярі без їдальні, спортивного й актового залів. По два класи розмістили в клубі та переобладнаному приміщенні шкільного музею. Це поки що найбільша проблема. Сподіваємося, що з утворенням об’єднаної територіальної громади її можна буде розв’язати.

Сарни.

Фото Едуарда КОЛЯДИЧА.