«Щоб твої оченята добре бачили, щоб твоє личенько було гарним та гожим, щоб твої вушка ніколи не боліли, а твої вустонька вимовляли тільки чемні слова», — так і досі примовляють галицькі матері, вмиваючи своїх діточок свяченою водою, повернувшись із ранкової служби в церкві напередодні Водохреща.
Етнограф Івано-Франківського обласного науково-методичного центру культури і туризму Стефанія Капустинська (на знімку) вже 20 років живе в місті, але й досі дотримується всіх Йорданських традицій, що їх запам’ятала ще з дитинства, і робить усе так, як навчили мама Ганна та бабуся, коли ще всі разом жили в селі Лани Галицького району.
Таїнство надвечір’я
Насправді всі приготування до третього (друге — святого Василія 14 січня) великого свята Різдвяного циклу розпочинались удосвіта 18 січня. Якщо в сім’ї є дівчата, то мама готувала до вмивання миску, куди кидала копійки, ягоди калини та доливала свяченої води. У такий спосіб прикликаючи до своєї дитини здоров’я, вроду, багатство та щасливу долю. Потім усі дівчата та молодиці йшли до церкви, щоб принести до Святої вечері посвяченої водиці. І хоча ці повір’я не мають нічого спільного з ворожбою, вважалося добрим знаком для неодружених дівчат, начерпнути води першими, а ще легенько доторкнутися до фелона (фрагмент одягу) священика, що було вірною ознакою швидкого весілля. Далі дорогою додому придивлялися до першого зустрічного парубка: на якій вулиці той живе, з тієї ж буде й наречений.
Удома розпочинались приготування до Святвечора. На столі, як і на перший, мають бути 12 пісних страв. Незважаючи на те, що піст уже закінчився, цю вечерю подекуди ще називають голодною кутею. Кажуть, що відсутністю м’яса, господарі хотіли надурити злидні та біду, щоб «не чіпалися хати». Та перед тим, як родина збереться разом, господиня, замісивши ріденько борошно на святій воді, малювала хрестик над дверима, щоб цим оберегом також захистити дім від усього поганого та злого.
Після цього естафету традицій перебирає чоловік. Із кропилком (маленький дідушок) обходив усю оселю та кропив від порога всі кімнати свяченою водою. Цей ритуал і досі зберігся навіть у великих містах, а по селах господарі освячують також і стайні з усією живністю. Вважається, що на великі християнські свята «відкриваються небеса», а на другий Святвечір уся худібка починає говорити; і щоб та не поскаржилася Богу, що її погано доглядають, ґазда задобрює її або спеціально спеченою паляницею, або пампушками. Далі тато або дідусь, окрім традиційного дідуха в кутку, заносив до хати сіно або солому, кидав під стіл та пригорщами розсипав туди металеві гроші та горіхи. Маленькі діти «квохтали» в тому, вишукуючи свої скарби. Проте бавитися в такий спосіб можна лише до вечері, бо інакше кури будуть «дертися» цілий рік. Із цієї причини від Різдва і аж до Водохреща не слід було замітати хату. Завершувалось 18 січня «калатанням» ложками. Дівчата збирали немите кухонне начиння, виходили надвір і починали ним калатати. З якого боку на брязкання загавкає пес, звідти і буде наречений.
Цілюща сила Йорданської водиці
Пані Стефанія каже, що кожна порядна ґаздиня повинна мати вдома свячену Йорданську воду. Тому основним дійством Водохреща якраз і є освячення води. Цілющу, із запашним васильком її використовують не тільки на свято. Тримають цілий рік і дають пити діточкам, коли хворіють, скроплюють колисочки, коли не сплять, додають до купелі. Тричі дають пригубити школярам та студентам, коли ті йдуть на іспити, хрестять кропилком весільні машини та дорогу перед нареченими. Додають і до святкової куті. Саме через це на Різдво та другий Святий вечір усе таке смачне: що вареники з різноманітними начинками, що голубці з тертої картоплі. На переконання оповідачки, кутя приготовлена в якийсь інший день, ніколи не буде такою доброю, як на свята.
Фото Миколи МАЦЮКА.
