В Україні тривають солодкі жнива. Буряки вже зібрали з 75 відсотків площ. Накопано їх, повідомляє прес-служба Мінагрополітики, понад сім мільйонів тонн. Більше всього — на Вінниччині, Хмельниччині та Полтавщині. З початку переробного сезону, що стартував 1 вересня і в якому беруть участь 31 підприємство, вже зварено 810 тисяч тонн цукру — менше, ніж на цей час торік. Очікується, що й у підсумку буде 1,2 мільйона тонн, що на третину програє минулому сезону.

Спад у галузевій асоціації «Укрцукор» пояснюють зниженням цьогоріч посівних площ під буряками майже на 60 тис. га. Ще один стримуючий чинник — погодний. На польових процесах негативно позначилися і волога та холодна весна, яка спровокувала поширення хвороб коренеплодів, і спекотне літо, що висушило ґрунт. У підсумку, буряки не набрали достатньої цукристості, а середня врожайність, порівняно з минулим роком, впала мало не на 60 центнерів з гектара — до 417,4 ц/га. Найпомітніший недобір на Вінниччині, де торік копали по 563 ц/га, а нині пересічний гектар недодає 150 центнерів. Тож менше коренеплодів — менше й звареного цукру.

Але якщо продовжити тему віддачі посівних площ, то в Україні ситуація — строката. Приміром, у Сокальському районі на Львівщині — у підрозділі «Скоморохи» агропідприємства «Західний Буг» з гектара зібрали по 659,6 центнера буряків. Хоча і там поля потерпали від ранньої весни і посушливого літа. А в країнах Євросоюзу цьогоріч, за прогнозами, у середньому отримають 713 ц/га. Тож нашим аграріям є на кого рівнятися й над чим працювати.   

Що ж до спаду виробництва по Україні в цілому, то навряд чи він спровокує дефіцит вітчизняного солодкого піску на базарах та у супермаркетах (чи підскочать на нього ціни — окрема розмова, все залежить від спекулятивних апетитів торговців). Кількості звареного цілком вистачить для внутрішнього споживання до нового врожаю, якщо зважати на перехідні запаси з минулих років. Більше того, наші підприємства мають намір і надалі реалізувати білі кристали на зовнішньому ринку. У планах — відправити з цьогорічного врожаю за межі держави до 300 тисяч тонн цукру. Треба сказати, що експортні можливості України, з огляду на спад виробництва, також тануть. Адже минулого сезону за кордон продали 410 тис. тонн солодкого піску, а позаминулого — 564 тис.

Але нині втілення у життя міжнародних намірів вітчизняних виробників, найвірогідніше, ускладниться пошуком нових ринків збуту. Річ у тому, що попередні кілька років левову частку цукру ми продавали до країн Середньої Азії. Так, за кількістю реалізованого першим у списку стояв Узбекистан. У вересні 2018-го — серпні 2019-го до цієї держави було поставлено 96 тисяч тонн солодкого продукту. На другому місці значився Азербайджан з 74 тис. тонн, третім йшов Таджикистан з 36 тисячами. Зараз у торговий розподіл, очевидно, втрутиться Росія, яка до цих країн ближче географічно і логістично. У РФ очікується рекордне виробництво бурякового цукру — понад сім мільйонів тонн. Звісно, що «зайвий» солодкий пісок північні сусіди максимально намагатимуться втиснути до Середньої Азії. Тож Україні навіть з незначним експортним потенціалом доведеться шукати дальні ринки збуту, активніше торгувати з країнами, які стоять у середині експортного списку, такими як Лівія чи Ізраїль.