Крім них на зустріч із читачами, реальними та потенційними передплатниками прийшли журналісти й видавці місцевих і всеукраїнських видань.
Оскільки під час нинішньої передплатної кампанії таке дійство відбувалося вперше, то до столиків перед будівлею Поштамту, де можна було оформити квитанції на отримання газет і журналів з початку наступного року (на знімку), шикувалося поки що небагато земляків. Адже чимало з них ще тільки, як то кажуть, приглядалися-прицінювалися до знайомих видань і новинок, брали безплатні екземпляри та рекламну продукцію.
Не минулося, звісно, й без традиційних нарікань на те, що «все дорожчає, навіть газети». Хоча при цьому з’ясовувалося, що порівняно з отим усім, насамперед харчовими продуктами й найнеобхіднішими речами домашнього вжитку, ціна періодики за останні місяці збільшилась якраз мінімально. І не тому, що її творці живуть у «безповітряному» просторі, зокрема й фінансовому, — просто вони усвідомлюють, що реальна вартість їхньої продукції може стати непідйомною для передплатників і читачів. Тому й «утискуються» в також більш ніж обмежені ресурси.
Щоб не розлучатися з улюбленими виданнями, шукають вихід із безгрошів’я й передплатники. Скажімо, полтавець, постійний читач «Голосу України» Олександр Саєнко вже передплатив парламентське видання на перший місяць 2019 року, далі за методою своєрідної скарбнички додаватиме наступні місяці передплати.
Та біля інформаційного стенда нашої газети полтавці у День передплатника говорили не лише про ціни й фінансову скруту. Чимало з них покладають неабиякі сподівання на нову владу, вірять у те, що її докорінне «перезавантаження» допоможе подолати бідність, збороти гідру корупції. Водночас твердження окремих її представників про те, що при спілкуванні зі співвітчизниками вони можуть узагалі обходитися без журналістів і, власне, традиційних ЗМІ, оскільки, мовляв, сьогодні є соцмережі та інші віртуальні майданчики для комунікацій, співрозмовники автора цих рядків називали непереконливими.
Хоча б тому, що струмочки справді об’єктивної інформації, зокрема й від влади, в інтернет-океані найчастіше розчиняються, губляться у потоках фейків, перекручень, напівправди або й відвертої брехні. Надто за умов ініційованої путінською Росією гібридної агресії проти нашої держави, однією з найважливіших складових якої була і залишається інформаційна війна. Тож сьогодні значущість журналістської роботи, яка базується на етичних стандартах професії, не знижується, а навпаки, зростає.
Тим паче, що її неможливо уявити без звернень за фаховими коментарями до тих же таки представників влади, управлінців, експертів, постійного спілкування зі звичайними громадянами. Саме такі публікації, зокрема й у «Голосі України», стають своєрідними маяками, що не дають заблукати в тумані того бурхливого, наповненого інформаційним сміттям віртуального океану.
Фото автора.
