Він загинув у травні 1942 року в бою з нацистськими окупантами на Донеччині.
Там його й поховали. Однак ані дружина героя, ані старший син так і не дочекалися з війни не лише чоловіка та батька, а й навіть звістки про місце його поховання — вони також уже відійшли у вічність... Увесь цей час Михайла Сезька вважали безвісно зниклим. Зрештою, представники Союзу пошукових загонів України ідентифікували тимчасову могилу полеглого бійця і привезли його прах та деякі вцілілі особисті речі (на знімку) до Степанівки.
Тож, як і належить, в останню путь герой-захисник вирушив із рідної оселі... А проводжали його звідти молодший син Василь Михайлович та інші нащадки, керівники місцевої влади, пошуковці, небайдужі односельці. Поховали звитяжця на місцевому цвинтарі поруч із могилою дружини. Була глибока символіка в тому, що сталося це за лічені дні після відзначення пам’ятної для всіх дати — 75-річчя вигнання нацистських окупантів з України.
Фото із сайту Семенівської ОТГ.
