Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Корея в Україні Кі-чан Квон ділиться своїми спостереженнями щодо аналогій у культурі й історії, причинами корейського економічного дива, висновками, які зробили корейці щодо навколишнього середовища, та запрошує українців відвідати фестиваль «Перші дні корейської культури в Україні» 10—12 листопада 2019 року.
— Пане Посол, уперше в Україні ви здивували усіх своїм незвичним виступом на прийнятті посольства з нагоди Національного дня Кореї, коли виконали пісню Боба Ділана.
— Так, 1 жовтня ми проводили офіційне прийняття з нагоди Дня заснування нації Республіки Корея. У промові я використав слова Боба Ділана з його відомої пісні «Blowin’ In The Wind» («Витає між вітрів»). У пісні йдеться про війну і мир, про те, як змусити гармати мовчати — і встановити мир у світі. Це було його послання. І от у 2017 році Боб Ділан отримує Нобелівську премію з літератури. Тож, використовуючи його слова, я зробив послання до українців.
— Чи було ваше призначення в нашу країну очікуваним?
— Я корейський дипломат і служу в корейській дипломатії вже понад 30 років. Наші посади призначаються двічі на рік. І коли минулої весни було відкрито вакансію на посаду посла до України, я одразу подав заяву на її заміщення. Утім це не було автоматичною гарантією мого призначення. Я дуже щасливий, що можу служити тут, в Україні, як Посол Республіки Корея. Моя сім’я також задоволена з цього призначення.
— Чому ви вирішили обрати Україну? Ви багато знали про нашу країну?
— Насправді, я мало знав про Україну. Тому що моя робота в міністерстві була більше пов’язана зі США, країнами Європейського Союзу, питаннями торгівлі з цими країнами й таке інше. Але мою увагу дедалі більше починали привертати країни Східної Європи, країни на кордоні з Росією. І от у 2013 році, коли інформація про Євромайдан з’явилася в пресі, у мене почав зростати інтерес до України. Я не очікував, що з’явиться вакансія в посольстві, тому дуже швидко подав заяву на це місце. Також додам, що Україна не достатньо відома в Південній Кореї. Робота дипломата дає мені змогу дізнатися більше про Україну. Адже Україна є дуже важливою стратегічно й дипломатично. Радник Президента США Джиммі Картера з питань національної безпеки Збіґнєв Бжезінський, який мав польське походження, у своїй книзі «Велика шахівниця» написав: «Росія може знову стати імперією, якщо матиме Україну. Та без України Росія ніколи не повернеться як імперіалістична країна». Ця коротка заувага наголошує, наскільки важливою є Україна і не лише для Росії, а й усього регіону Східної Європи. Що мене вразило ще більше, це документальний фільм «Зима у вогні», який випадково трапився мені на Netflix. Ця півторагодинна історія про три місяці зими 2013—2014 рр., яка показує майже всю Революцію Гідності, була настільки цікавою до перегляду, так детально фільмувала і показувала події на Майдані, що я захотів дізнатися більше про таких цікавих людей. Кадри цього фільму — з повстанцями й екіпірованими поліцейськими — дуже нагадали мені боротьбу за демократію в Південній Кореї, що тривала наприкінці 1980-х. Країною тоді також прокотилася хвиля повстань і демонстрацій. Я був студентом, і цей фільм повністю повернув мене в ті часи. Мене неймовірно вразили і зворушили обличчя людей, слогани на плакатах і які лунали з уст людей, заклики до свободи й таке інше. Це відчуття пристрасті й енергії, з якою ви вимагали свободи й боролися за демократію і возз’єднання з Європою, щиро вразили мене.
— Щиро дякуємо за вашу емпатію. Що більше знайомишся з історією та культурою Кореї, то більше знаходиш аналогій з українським спадком. Нам відомо, що ви знайомі з працями Михайла Грушевського з історії України. Як це сталося?
— Я прочитав кілька історичних книжок про Україну, написаних корейськими вченими. Та нещодавно отримав у подарунок книгу, перекладену й укладену колишнім Послом Республіки Корея в Україні Хо Сун Чьол, який служив тут у 2006—2008 рр. Він також є професором російської літератури корейського Університету Корьо. Саме пан Хо зробив переклад книги Михайла Грушевського «Ілюстрована історія України». Я знаю, що найвідомішою працею Грушевського є 10-томна монографія «Історія України-Руси». Та поки що читаю саме перекладене корейською видання пана Хо і маю зауважити, що ця книга містить в собі дуже цікаві факти й неочікувані сторінки, особливо з давньої історії України та часів раннього християнства, перших християнських князів — Володимира Великого, Ярослава Мудрого.
— От відкривається ще одна паралель. Ті, хто знайомий з історією Кореї та України, часто порівнюють українського князя Ярослава Мудрого та корейського правителя Седжона Великого. Чи вважаєте ви таке порівняння справедливим?
— Я почну із сьогодення. Зараз майже 400 студентів вивчають корейську мову в Освітньому центрі Кореї в Києві. У трьох університетах України є відділення корейської мови. Зокрема, у Національному лінгвістичному університеті в Києві є кафедри китайської, японської, корейської мов. Там китайську мову вивчає майже 130 студентів, а на другому місці — неочікувано для мене — опинилася корейська мова, яку вивчає близько 80 студентів, і приблизно 50 студентів японської кафедри. Це свідчить про те, що популярність корейської мови стрімко зростає — і це відбувається не лише в Україні, а й в усьому світі. Сучасна молодь захоплюється музикою K-поп, як і корейським кіно, косметикою тощо. Отже, кількість прихильників Кореї стрімко зросла — ми це називаємо «корейською хвилею». І якщо повернутися на кілька століть назад, стає зрозуміло, що корейський алфавіт лежить в основі цього феномену. Корейський алфавіт «ханґиль» є великим надбанням корейської культури, яким ми справді пишаємося.
У давні часи Корея складалася з так званих Трьох корейських держав, цей період проіснував приблизно сім віків. Тоді в Корею потрапили китайські ієрогліфи. Це дуже складна система писемності, недоступна більшості населення, що залишалося неосвіченим. І от у XV столітті починається правління короля Седжона, який є одним із двох найважливіших героїв корейської історії. Король Седжон — це корейська версія Ярослава Мудрого.
Князь Ярослав поширював християнство, яке приніс Україні Володимир Великий, побудував Софію й всіляко промотував візантійську традицію. Король Седжон робив подібне. Він дбав про життя звичайних людей. Він опікувався розвитком культури і поширенням інформації про давні традиції та історію Кореї — до чого залучав найкращих учених і винахідників. А як багато правильних, хороших речей він зробив для внутрішнього управління країною! Володимир Великий також дбав про націотворення України, у тому числі він воював, щоб захистити українські землі від нападників і зміцнити їх об’єднанням. А Ярослав Мудрий, як я дізнався із книг, зосереджував свої зусилля на тому, щоб зробити населення освіченим, та об’єднував народ спільною культурою. Тож до певної міри король Седжон займався подібним.
Та одним із його найвагоміших досягнень було створення корейської абетки. Причому він не просто дав указівку корейським ученим зробити це, він особисто глибоко занурювався в процес і брав у ньому безпосередню участь. До того ж він був змушений робити це до певної міри таємно. Адже тогочасна корейська еліта була настільки прокитайською, що переважна більшість міністрів противилися створенню корейської абетки. Вони дуже цінували Китай, бо справді багато чого прийшло в Корею саме звідти. Зокрема, буддизм, який був панівною релігією того часу, книги, знання. Згодом багато з них ми передали Японії.
Отже, король Седжон був дійсно сильним і мудрим, адже він не лише створив абетку, а й вистояв проти дуже міцної опозиції майже всієї еліти.
— Хоча минуло п’ять століть після цього винаходу, корейці продовжують усіляко популяризувати й підтримувати розвиток своєї мови. Це видно неозброєним оком, починаючи з аеропорту, підземки, продовжуючи в музеях. Чому це так важливо для вас?
— Річ у тім, що винахід Седжона був унікальним і дуже розумним. Якби не так, то в нас дотепер було б чимало незручностей з мовою. Натомість корейська мова є однією з найлегших для вивчення і найзручніших у вжитку. Вона складається з базових голосних і приголосних, які, об’єднуючись в уніфіковані знаки, формують просту систему письма — усього 24 символи. Тепер, коли в нас є клавіатури, ханґиль також виявився дуже зручним. Як, наприклад, умістити в клавіатуру майже 30 тисяч китайських ієрогліфів? Чи навіть 5 тисяч найуживаніших? Звісно, вони знайшли спосіб — але він є значно складнішим, аніж розкладка, скажімо, європейських мов. Отже, велика кількість учених від давніх часів і до сучасності були в захваті від того, наскільки продуманою і практичною є писемність корейської мови. Така доступність мови робить корейців однією з найосвіченіших країн світу з найвищим рівнем писемності. Корейці насправді дуже вдячні королю Седжону за його безмірно щедрий подарунок своєму народу — мову. Саме тому на головній вулиці Сеула — на сеульському Хрещатику — встановлено всього дві статуї, і одна з них — статуя короля Седжона Великого.
— Які ще надбання корейської культурної спадщини ви хотіли б назвати? Адже існує Список нематеріальної спадщини Кореї, який захищається і підтримується державою, аби найцінніші культурні надбання Кореї було збережено.
— Приблизно 6 тисяч років тому у вас була Трипільська цивілізація. У нас же найдавнішим протодержавним утворенням було королівство Кочосон, що зародилося близько 5 тисяч років тому на Корейському півострові. Жителі Кочосон дуже любили пісні, танці і носили виключно білий одяг, а також були миролюбивими. Білий колір став однією з рис традиційного корейського костюма тих часів. Мені здається, що це дуже подібно зі стародавніми племенами, які жили на території України, адже книги вказують, що ті люди були дуже привітними, гостинними, любили танці й спів, а також багато пили — як і корейці. Це теж традиція, яка збереглася, до речі. Адже Корея входить до ТОП-5 країн у світі за кількістю імпорту віскі, незважаючи на те, що населення країни всього 50 мільйонів.
Однією з виразних особливостей Кореї було те, що півострів і південь Маньчжурії з давніх часів населяли переважно однорідні племена, які завжди були об’єднані однією мовою і звичаями. І ця цілісність та об’єднаність однією мовою була і залишається досить унікальною рисою корейців. Адже навіть після війни в 1950-х, коли Корея була розділена, мешканці Північної та Південної Кореї все ще спілкуються однією мовою, вважаючи і називаючи себе корейцями. Корея, яка зазнавала численних нападів з боку Китаю, Маньчжурії та навіть Японії, завжди залишалася гомогенною, і корейці ніколи по-справжньому не асимілювалися з жодною з цих могутніх країн, тому що в нас завжди була своя мова, яка вирізняла й об’єднувала нас.
— У Києві проходять Перші дні корейської культури в Україні, присвячені традиційному паперу ханджі та традиційному костюму ханбок. Кажуть, що ханджі зберігається 1000 років у природних умовах. Розкажіть детальніше про цей унікальний винахід і надбання корейського народу.
— Я візьму безпосередню участь у фестивалі, і це буде першою подібною подією для мене тут. Справді, ханджі є великою гордістю Кореї. Для його виготовлення використовують спеціальне дерево й технологію. Також унікальним є мистецтво каліграфії на папері ханджі. У великих буддистських храмах, на офіційних чи важливих установах ви можете побачити вивіски з написами, які вивішують над воротами. Вони великого розміру і зазвичай містять якесь послання або настанову.
Ханджі був завжди великою цінністю, адже в нашій країні з давніх часів величезне значення надавалося освіті. Це не сучасний феномен для корейців, освіта — це основа для корейського народу протягом віків. Корейці обожнюють книги, освіту, з давніх часів чиновники проходили тести й здавали іспити, перш ніж отримати призначення, навіть королі свого часу здавали освітні іспити. Я думаю, що це — основа й економічного розвитку в сучасні часи. Корейці завжди прагнуть дізнатися більше й розвиватися.
Щодо ханбок — це дуже красивий традиційний костюм чоловіків і жінок. Показати українцям красу корейського костюма — це важливо. Тому я думаю, що експозиція ханджі та ханбок є унікальною і змістовною для роботи нашого посольства.
— Настанови на ханджі розповідають нам історії і передають послання тисячолітньої давнини. Про що вони говорять?
— Ще однією цікавою особливістю Кореї є те, що наше суспільство з давніх часів живе за принципами конфуціанства. Конфуціанство досі є домінуючою рисою нашої ментальності, а відтак — способу життя. Конфуцій, стародавній китайський мудрець, вчений і вчитель, залишив настанови, які поширилися всім світом. Звісно, є певні дискусії навколо цієї теми, а саме: позитивно чи негативно вплинуло конфуціанство на корейців? Зокрема, під час подолання азійської економічної кризи 1997—1998 років. Конфуціанство ставить суспільство над індивідом: спочатку ти маєш дбати про свою країну, свою компанію, а не про власне збагачення чи інтереси своєї сім’ї. Це означає, що перш ніж прийняти рішення, ти маєш подумати й обрати: так буде добре для країни або компанії, а так буде добре для мене і моєї сім’є — часто у такому виборі виникає конфлікт. Корейське конфуціанство говорить тобі, що ти маєш обирати інтереси спільноти — країни, компанії — і ставити їх вище своїх особистих. Така ментальність переважає в нашому суспільстві. Тож під час азійської економічної кризи багато людей у світі сказали, що Кореї буде складно, майже неможливо відновитися після обвалу економіки. На противагу цій думці, Корея першою подолала наслідки кризи і зробила це всього за кілька років.
Одним із прикладів корейського конфуціанства був той факт, що багато жінок пішли до державних установ і почали здавати дорогоцінні прикраси, хто ж їх не мав, власні обручки, адже вони були золотими. Таким чином жінки хотіли підтримати країну і зробити свій внесок. Це дуже незвичний епізод історії, який яскраво ілюструє ментальність корейців, засновану на конфуціанстві. З другого боку, конфуціанство сприяє надто тісним, неформальним стосункам держави й великого бізнесу — що не може бути добре, зокрема, у сенсі прозорості дій влади та бізнесу. І це стало однією з причин економічної кризи.
Багато вчених вважає, що корейська культура й ментальність стали основою економічного дива. Адже конфуціанство, зокрема, вчить людей віддано й важко працювати, підпорядковуватися й таке інше. Але існують інші суспільства, неконфуціанські, які також демонструють зростання економіки й добробуту населення. Отже, конфуціанство не може повністю пояснити розвитку Кореї.
— Подорожуючи Кореєю, мимохіть звертаєш увагу на те, яку турботу ви виявляєте до природи — чи це не культ дерев і рослин. Яка природа такого явища?
— Турбота про природу — садіння дерев зокрема — є наслідком поганого досвіду з минулого, я вважаю. Наприклад, після Корейської війни в 1950-х усе довкруж було зруйновано. Міста, гори, дерева, поля — усе. Жахливі бомбардування буквально зруйнували Південну Корею. Також, починаючи з 1960-х, коли ми взялися активно розбудовувати економіку, ані влада, ані звичайні люди не дбали і не думали про природу чи довкілля. Уся увага приділялася тому, як стати сильними і заможними. В моєму дитинстві і юності — 1960—1970-ті — наша країна була дуже-дуже бідною. Усі сили віддавалися на створення якісних товарів для експорту, щоб країна почала заробляти і вийшла на міжнародний ринок. Тому ми навіть не думали про захист довкілля чи садіння дерев — нам потрібно було будувати заводи й робити їх дуже ефективними. Захист довкілля тоді був надто дорогою розкішшю. Коли ж ми здобули певні результати і посіли вагоміше місце у світі, десь від 1990—2000-х рр., ми почали усвідомлювати й інші наслідки — негативні, яких завдали своїм річкам, горам, морям тощо. Тоді почала втілюватися політика захисту природи, зокрема було засновано день, коли корейці садять дерева в горах. Ця державна програма повністю змінила і почала відновлювати наші гори. Тепер, їдучи країною, ви бачите прекрасні краєвиди гір з міцними молодими деревами. Те ж саме відбувається з містами й селищами, які почали активно засаджувати деревами.
Якщо нині подивитися на Корею, особливо на великі міста, ви звернете увагу, що архітектура в нас дуже сучасна, важко знайти красиві історичні будівлі, як, наприклад, у Києві. Тут, у Києві, кожен дім, кожна будівля має красивий вигляд і дизайн, а також художнє вираження. Коли ми, корейці, приїжджаємо сюди, нам хочеться все фотографувати — бо де б ти не став, усе красиво! Коли корейці приїжджають до Києва, і я зокрема, він видається нам неймовірно гарним!
Можливо, у Кореї справді багато зручностей — як, наприклад, метро. Але це не робить міста такими самими красивими. Дійсно, дерева багато в чому виправляють сучасний ландшафт міста (сміється).
— Щоб ви хотіли побажати для подальшого розвитку відносин між Україною та Кореєю?
— Насамперед я хотів би сприяти програмам обміну викладачами, спеціалістами, студентським обмінам, міжкультурним зв’язкам, сприяти заохоченню інвестицій, розширенню сфер співпраці тощо. Серед іншого, наприклад, багато сучасних українців знають про тхеквондо — майже 20 тисяч українців займаються цим видом бойового мистецтва. Дедалі більше українців цікавляться і починають вивчати корейську мову. А молодь дедалі більше поширює музику К-поп. Мені б дуже хотілося, щоб Південна Корея дізналася більше про Україну. Хоча моя основна місія полягає в тому, щоб більше українців дізнавалося про Корею, я щиро переслідую цю місію і в зворотному напрямку.
Як розповісти корейцям про українців? Я знаю, що це робота мого українського колеги в Кореї пана Горіна, з яким ми зустрічалися. Та я гадаю, що наразі корейці знають недостатньо про Україну. Тому за кожної нагоди я переслідую цю мету також.
Візьмемо, до прикладу, Хорватію. Ще кілька років тому корейці навіть не знали про цю країну. Та одна телепрограма показала фільм корейською про Хорватію — це спричинило справжній туристичний бум корейців. Ми друзі з послом Кореї в Хорватії зі студентських часів, і він розповів мені, що приблизно 400 тисяч корейців щорічно відвідують цю країну як туристи. Щороку майже 12—13 тисяч українців подорожує в Корею. Та всього 7—8 тисяч корейців приїздить до України. Це дуже мало! Особливо зважаючи на те, що сучасні корейські туристи так багато подорожують до європейських країн.
Коли я був у відпустці в Кореї, зустрічаючись із різними людьми, розповідав їм про достоїнства України. Про неймовірно високий рівень людей. Наприклад, коли, повернувшись до Києва, я відвідав головний офіс Samsung в Україні, то запитав: як ви оцінюєте роботу українських співробітників? Директор сказав: вони досконалі. Як розробники, дослідники, працівники і люди.
Також я з великим інтересом дізнався, які потужні в Україні компанії оборонного сектору. Зокрема, «Мотор Січ», «Південмаш» тощо. Я чув, що вони співпрацюють із певними корейськими компаніями. У цьому сенсі корейці навчаються в українців їхніх технологій.
Підсумовуючи, я вважаю, що корейцям варто знати більше про сильні сторони України. У своїй промові в Парижі Президент Володимир Зеленський сказав: «Багато людей у світі мало знає про Україну. Втім, Україна багата не лише давньою культурою і красивими людьми, Україна також має досконалих ІТ-спеціалістів». Це те, на чому наголосив пан президент. І в цьому я з ним повністю згоден.
Фото Серія КОВАЛЬЧУКА.
