Разом із сином, своїм заступником, Олексієм Васильченком.

Коли їхатимете з Києва до Черкас Лівобережжям, очевидно, звернете увагу на тихоплинну річечку Супій та старовинне мальовниче село Піщане. Та неодмінно — на рівні «еталонні» поля. Влітку вони ваблять око золотом пшениць. Восени — неозорою густою стіною добірної кукурудзи. Ці доглянуті плантації належать одному з найкращих агропідприємств України — СТОВ «Агрофірма «Маяк». Господарство високої культури землеробства і тваринництва вже сорок перший рік очолює унікальна людина, невтомний новатор, аграрій від Бога Микола Васильченко.

Із досьє «Голосу України»:

* Микола Семенович Васильченко народився 1946 року на Черкащині. Закінчив Українську сільгоспакадемію.
* З 1979 року — голова правління колгоспу «Маяк».
* Після реорганізації — директор агрофірми. За видатні досягнення у галузі АПК у 2003 році йому присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена Держави. Повний кавалер ордена «За заслуги».
* Почесний академік НААН, заслужений працівник сільського господарства України.
* Разом з дружиною Любов’ю Василівною, також спеціалістом агровиробництва, заслуженим працівником сільського господарства України, виростили двох доньок і сина. Мають п’ятьох онуків.

Справа всього життя

Якщо сказати, що Микола Васильченко понад усе вболіває за долю українського села і сільського господарства, — це не сказати нічого. Хлібороб з діда-прадіда, він усе своє свідоме життя, кипучу енергію і волю поклав на те, щоб довести: Україна може стати передовою аграрною державою. Україна може годувати півсвіту, якщо господарювати на землі по-розумному, наполегливо і чесно.

— Більш як чверть століття, — розмірковує Микола Семенович, — нам безперестанку торочать про те, що потрібно йти до Європи. Там, мовляв, цивілізація, високі урожаї та стандарти. Я ж не стомлююся на ці заклики твердити своє: «Хочете побачити європейські поля? Приїжджайте в агрофірму «Маяк»! Бажаєте вивчити культуру виробництва і села? Також дорога сюди, у наше Піщане...» Ми, українці, у цьому я глибоко переконаний, можемо створити Європу у себе. Можемо досягти найвищих результатів. Що це доступно, реально — довів колектив нашого агропідприємства. 

Знайомитись із виробництвом агрофірми «Маяк» та селом Піщаним можна не один день і навіть тиждень. Не випадково тут, на сучасному високотехнологічному підприємстві, організовано еко- та агротури для дорослих і дітей. Аби подивитися, як під музику Бетховена дояться на молочному комплексі «лиски», як утримуються у своїх міні-будиночках на свіжому повітрі новонароджені телята, як поводяться бички-третячки, рожеві поросята чи поважні павичі, білосніжні голуби на екодворику, приїжджають на екскурсії цілими класами. Особливе захоплення викликають у дітвори квести-пошуки у солом’яних та кукурудзяних лабіринтах, катання на квадроциклах, власноручне приготування піци у кафе «Старий маяк».

— Це Олексієва ідея — показувати дітям, де береться молоко і м’ясо, — говорить про сина Васильченко-старший. — Щоб зі школи пробудити у них цікавість до сільського господарства. Дорослим гостям ми показуємо машинно-тракторний парк, завод, елеватори, екструдери — там є на що подивитися...

Розраховують тільки на себе

Справді, матеріально-технічне забезпечення агрофірми — це аграрна фантастика, котра з мрії перетворилася на реальність. Тільки за останні 14 років «Маяк» інвестував у своє власне виробництво понад 800 мільйонів гривень! Причому без жодної копійки державних дотацій, банківських кредитів чи партнерських вливань. Й так усі сорок років. Микола Васильченко та його колектив спеціалістів-однодумців упродовж десятиріч розраховували тільки на себе, покладалися лише на свою працю, знання, вміння, наполегливість. Усі заморські комбайни «джон діри», «челенджери», європейські «тукани», «лексіони» та інша надпотужна техніка купувалась за свої, кровно зароблені кошти.

— Ось зерносушильний комплекс «Рієла» з двома сушарками на 50 тисяч тонн, — Микола Семенович показує своє агропромислове диво-містечко. — До речі, це перший комплекс такого класу, завезений з Німеччини в Україну. Поруч — семиповерховий комбікормовий завод голландського виробництва. Завод виробляє за рік 70 тисяч тонн продукції. Два сучасні екструдери переробляють сою на олію. Гранульовані комбікорми продаємо споживачам. Макуху залишаємо у господарстві годувати тварин. Ця вся переробка й становить додаткову вартість товару, а значить, солідні надходження у касу підприємства, своєчасну, достойну зарплату працюючим та орендну плату власникам паїв.

Уміле, на науковій основі, господарювання агрофірми забезпечило сучасний розвиток інфраструктури села. У Піщаному відремонтовані дороги, стабільно працюють соціально-культурні та спортивні об’єкти. Увечері по-європейськи впорядкований і затишний центр «сяє вогнями, як Лас-Вегас». У сільському Будинку культури функціонує більш як двадцять художніх гуртків, а чотири аматорські колективи носять звання народних. Незабаром завершаться опоряджувальні роботи величного храму, будівництво якого профінансувала агрофірма «Маяк» (на знімку).

Над річкою Супій

Їдемо з Миколою Семеновичем уздовж русла річки Супій. Бере вона свій початок на Київщині, тече через Черкащину і впадає у Дніпро.

— Ми навели порядок на меліорованих землях, — ділиться директор агрофірми. — Боляче було дивитися, як замулюється, заростає хащами колись каналізоване меліораторами русло річки. Цим повинна займатися держава, а ми вклали свої кошти й чималі...

Задля цієї справи господарство навіть придбало спеціального комбайна, який зрізає очерети та іншу болотяну рослинність. Тепер Супій спокійно несе свої води до Дніпра-Славути.

Утім, така ідилія лише на відрізку, де має свої площі агрофірма. Далі річка пропадає у густих непролазних нетрях і болотах. Там, виявляється, землі сусідських агропідприємств, у тому числі із іноземними інвестиціями. Очевидно, їм, зарубіжним виробникам, байдуже, що спустошується земля, гине Супій.

— Оце і є яскравий приклад того, як іноземний інвестор «піклується» про українське довкілля, — зауважує Микола Семенович і продовжує: — Знаю не одного такого. Для них наша земля — засіб отримання надприбутку. За будь-яку ціну. Вони витискують із землі останні соки, а потім, знекровлену, кидають і їдуть з країни геть...

Щемлять, не дають спокою Герою України думки про майбутнє землі-годувальниці. Тривожиться, що включений «турборежим» із проведення земельної реформи обернеться для держави новими проблемами. Він, Микола Васильченко, не проти функціонування у майбутньому обігу землі. Але продуманого, вивіреного, цивілізованого. А до цього ще дуже далеко. Бо спочатку потрібно провести інвентаризацію ланів, виявити, хто не господарює, а збиткується, знущається над землею. Написати закони, які б позбавляли ділків та шахраїв права перепродувати, спекулювати, наживатися на землі. Необхідно обов’язково врахувати інтереси тих, хто вклав у сільське господарство десятки років самовідданої праці, зберіг родючість і урожайність землі, зберіг село.

Підтримує батька у його роздумах про долю землі й син. Васильченко-молодший — представник нової еліти українського агробізнесу. Він кандидат економічних наук, добре володіє англійською мовою, бере активну участь у міжнародних науково-практичних симпозіумах, виставках, аукціонах, звідки привозить ефективні новації, досягнення та ідеї.

— Передові аграрні країни, — висловлює свою позицію Олексій Миколайович, — мають великі банки державної землі. В оренду її передають лише високопрофесійним, відповідальним товаровиробникам. Невеликі Нідерланди, наприклад, отримують мільярдні надходження до бюджету від суперефективних агрокомпаній. Австрійський агробізнес, який обробляє трохи більше одного мільйона гектарів ріллі, рівно стільки, до слова, скільки й Черкащина, забезпечує на високому рівні продовольчу безпеку своєї країни. Ці факти повинні допомогти нашим реформаторам зрозуміти просту істину: державна казна щедро наповнюється не від продажу чи перепродажу землі, а завдяки умілому, високотехнологічному господарюванню на ній. Іншої формули наповнення бюджету від агропромислового сектору економіки не існує у світі.

Що ж, можливо, дослухаються до слушних порад Васильченків-аграріїв ініціатори негайного «турбозапуску» продажу землі. Дослухаються і включать гальма. Бо, як кажуть у народі, поспішати потрібно повільно, сім раз відмірявши. Інакше, як влучно висловився Микола Семенович, «дореформуються — доторгуються до того, що не буде на кого й вишиту сорочку одягнути...»

Візитівка СТОВ «Агрофірма «Маяк»:

* В обробітку — понад 7 тис. га ріллі.
* Валове виробництво зерна — 50 тис. тонн.
* Урожайність озимої пшениці — 64 ц з га, кукурудзи — 134, соняшнику — 34 ц з га.
* На утриманні 4 тисячі голів ВРХ,  1 тисяча — дійних корів.
* Річна продуктивність — 10 тис. літрів молока екстра-ґатунку від однієї корови.
* Є свиновідгодівельний комплекс на 10 тис. голів.
* Працює ковбасний цех на німецькому обладнанні, де виробляється 17 видів ковбас найвищої якості.

Фото Олександра ТИТАРЕНКА.