У Старобешівському районі важко знайти знаменитішу особистість, ніж Паша Ангеліна
Із популярністю знаної трактористки в народі може зрівнятися хіба що наш сучасник, не менш відомий силач Дмитро Халаджі. Легендарна жінка, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії, депутат Верховної Ради СРСР у пам’яті селян залишилася простою, чуйною людиною, порадницею і наставником. На жаль, ідуть із життя ті, хто колись працював із героїнею перших п’ятирічок. Та цікавість до особистості землячки не згасає. У розповідях людей, які знали трактористку чи чули про неї від старших родичів, постають реалії минулої епохи — епохи, коли жінка за кермом трактора була звичним явищем.
Дівчатам хотілося бути схожими на неї
Для тисяч сільських дівчат району Паша Ангеліна була прикладом та ідеалом, розповіла Софія Дурбой із Роздольного, яка пропрацювала на тракторі 23 роки.
— Мріяла з дитинства, що стану або шофером, або трактористкою. Дівчачих мрій у мене не було, — зізналася співрозмовниця. — Із Пашею Ангеліною особисто знайома не була, але бачила її на нашій машинно-тракторній станції, ще як до школи ходила. Вона мала саме такий вигляд, як на фото. Як же мені хотілося бути схожою на неї!
У сільській школі, де навчалася Софія Харлампіївна, проводили експеримент — старшокласників навчали роботи на тракторі. Ветеран праці пригадує, що єдиною з дівчат у десятому класі склала іспит на права. А після випускного прийшла працювати до рідного радгоспу. Згодом закінчила ПТУ за фахом «тракторист-машиніст широкого профілю». Обидва її сини, а також двоє онуків — теж механізатори.
— Першим моїм трактором став МТЗ-2 — відкритий, без кабіни, на якому працювали і взимку, і влітку. Господарство наше було відгодівельне, ми возили корми, обробляли посіви, збирали... Пам’ятаю, взимку аж до Ростовської області за соломою їздила. Звичайно, не сама, а з напарницями. І в дощ, і в сніг, і в спеку... Все було.
Запам’ятався селянці 100-річний ювілей Леніна — тоді ударниці праці та ще двом працівницям дали ювілейні трактори ЮМЗ-6 із кабінами. «Перевага в тому, що на цьому тракторі стояв компресор — можна було самій скати підкачати, якщо щось трапиться, чи товаришам допомогти». Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора та ордена Слави ІІІ ступеня, багаторічний депутат районної ради, Софія Дурбой пригадує роки роботи у тракторній бригаді з гордістю. «У господарстві утримували 11 тисяч голів великої рогатої худоби, 5 тисяч овець, поголів’я свиноматок, птицю... І нічого не залишилося, ферми зрівняли з землею. Роботи в селі немає», — бідкається жінка.
На танці бігали взимку, бо влітку — жнива
Торік у Старобешівському районі урочисто відзначили 100-річчя з дня народження Параски Ангеліної та 80-річчя створення першої тракторної бригади в СРСР. Підготували низку заходів: тематичні виставки в музеї, урочисте гасіння спеціальним поштовим штемпелем ювілейного художнього конверта, показ кінофільму «Повтори мою долю», семінар для вчителів історії, конкурс малюнка для школярів, міжнародний фестиваль грецької культури «Мега-йорти» та інші. Кульмінацією ювілейних святкувань стала зустріч жінок-трактористок різних поколінь у районному Будинку культури. За накритими столами зібралися ветерани-механізатори, які пішли шляхом Паші Ангеліної.
Земляки відзначали, що легендарна трактористка кинула виклик традиційному сімейному укладу греків Приазов’я. Зазвичай жінка в грецьких селах сиділа вдома з дітьми і поралася по господарству. Єдиним годувальником був чоловік. Прагнення Паші Ангеліної працювати на тракторі різко засудила її патріархальна родина: батько і брат намагалися не пустити дівчину, яка, на їхню думку, ганьбила честь сім’ї, навчаючись «нежіночої» справи.
І хоча в ті часи в селі не знали поняття «гендерна рівність», своїм прикладом Ангеліна визволила з-під домашнього гніту й інших землячок. Принаймні у сільських дівчат з’явився вибір.
«Наше покоління не шукало собі ні легкого хліба, ні легких доріг, адже найдорожче, найпрекрасніше в житті — самовіддана праця на благо нашої улюбленої Батьківщини», — ці слова Параски Ангеліної характеризують ціле покоління сільських жінок-трудівниць.
Ветерани-трактористки зі Стили Тамара, Лариса і Ніна Лоскутови, Марія Трандафілова та Світлана Бутиріна із Роздольного у відповідь на запитання, як же вдавалося в молодості встигати всюди, лише знизують плечима: мовляв, були молоді, здорові, заповзятливі. А ось на танці могли бігати лише взимку, адже влітку, у жнива — ніяк. Найбільший стаж роботи за кермом трактора — у Тамари Лоскутової, яка пропрацювала аж сорок років. «Рідний» трактор отримала згодом в особисте користування від підприємця в день 55-річчя. «Сталевий кінь» досі на ходу: ветеран возить на ньому корми для худоби, яку тримає у власному господарстві. А Ніна Лоскутова пригадала, як у 1979 році три сестри отримали вітальну телеграму від Валентини Терешкової, в якій перша жінка-космонавт захоплювалася роботою механізованої ланки і надсилала найкращі побажання.
Мастило із трактора крапає досі
Перед меморіальним музеєм Ангеліної у Старобешевому встановлено трактор «Універсал». За кермом такої машини колись працювала сама Параска Микитівна. За словами директора музею Євгена Котенка, техніку післявоєнного зразка вдалося відшукати в одному з господарств. «Трактор полагодили, і до райцентру він приїхав власним ходом. І нині у гарному стані, хоча деяких деталей не вистачає. Досі із двигуна крапає мастило», — розповів керівник музею.
Заклад, де зібрано матеріали про життя, трудову і депутатську діяльність землячки, де зберігаються її особисті речі, є унікальним. Хоча би тому, що повністю присвячений людині праці. До 100-річного ювілею тут підготували кілька виставок, у тому числі — про родину Паші Ангеліної. За словами директора, якщо в радянські часи постійно приїздили організовані групи — музей значився складовою виховної роботи, то сьогодні здебільшого відвідують індивідуально. У величезному захваті від побаченого залишаються іноземці: зокрема, торік побували гості із США та Польщі, а також представники земляцтв донбасівців із Москви та Санкт-Петербурга.
Але незвичайний музей потребує оновлення та елементарного ремонту. Розташований заклад у пристосованому приміщенні, яке колись належало колгоспу «Заветы Ильича». Із 50-х років минулого століття будівля не знала капітального ремонту.
— План реекспозиції музею було складено ще п’ять-шість років тому. Але за відсутності коштів не вдалося його реалізувати. Та перш ніж провести реекспозицію — зробити нове освітлення, внести елементи електроніки, застосувати фоторамки, проектори тощо, потрібно відремонтувати приміщення. Потрібно приводити до ладу все абсолютно: стіни, стелю, — перераховує директор музею.
Виділити такі значні кошти із районного бюджету — нереально. Тому народний депутат України Андрій Пономарьов, який представляє в тому числі інтереси виборців Старобешівського району, пропонує передбачити необхідну суму в державному бюджеті. Про це йтиметься сьогодні у Києві під час засідання круглого столу. Захід приурочено до річниці з дня народження Паші Ангеліної й відбудеться в рамках реалізації постанови Верховної Ради України «Про відзначення 100-річчя від дня народження двічі Героя Соціалістичної Праці Парасковії Микитівни Ангеліної». Серед учасників — представники Міністерства аграрної політики та продовольства, Донецької обласної державної адміністрації, Старобешівської районної державної адміністрації, парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, народні депутати, вчені, громадські діячі.
«Тьотя Паша» обнімала всіх дітей — і своїх, і чужих
Бригадир першої жіночої тракторної бригади була людиною вимогливою і навіть жорсткою в роботі. Зате завдяки чудовим організаторським здібностям у бригаді Ангеліної панували ідеальний порядок і чистота. До речі, й інших колежанок Ангеліної відзначали наполегливість та сумлінність. Голова Старобешівської районної державної адміністрації Василь Панько пригадав, як у 1990-х працював бригадиром тракторної бригади в господарстві, де багато років трудилася трактористкою Тамара Лоскутова. «Вона була такою відповідальною людиною, що коли Тамара Федорівна виїздила в поле — роботу її можна було не перевіряти».
А вдома героїні праці ставали берегинями домашнього вогнища. Паша Ангеліна виховувала трьох рідних дітей та прийомного сина, якого взяла до себе після загибелі брата. Виховувала насамперед особистим прикладом, адже часу на особисте життя їй, яка проводила на роботі цілі дні, та ще й була депутатом, — хронічно не вистачало. Сім’я не купалася в розкошах, незважаючи на славу трактористки: жінка постійно допомагала односельцям і навіть малознайомим людям. Надія Заходенко із Роздольного пригадала, як опинилася в піонерському таборі із дітьми Ангеліної — донькою Сталіною (дівчата жили в одній кімнаті) та сином Валерієм.
— Табір був за сім кілометрів від села, і Параска Микитівна приїздила до дітей щовечора на «Побєді», сама за кермом. Я навіть номер автомобіля досі пам’ятаю — 4907. Привозила багато фруктів і овочів. Для всіх, а не лише для своїх дітей. Запам’яталася високою, красивою, мужньою жінкою. Як ми на неї чекали! Бігли назустріч тьоті Паші, кожен хотів, щоб вона обняла. І обнімала... Навіть своїх дітей так не голубила. Її діти були дуже скромними. Від Сталіни жодного разу не почула, щоб хвалилася, що вона з такої знаменитої родини. Шкода, дівчина рано померла...
Через кілька десятиліть Надія Заходенко стане засновницею історико-краєзнавчого музею села Старобешівського аграрного ліцею імені П. Ангеліної. Почесне місце в експозиції посядуть фотографії легендарної трактористки та рація, що її вдалося забрати з машинно-тракторної станції, де працювала героїня. А перед входом до ліцею поставлять бюст Ангеліної і трактор «Універсал» — аналог того, на якому працювала бригадир першої жіночої тракторної бригади.
Співрозмовниця добре запам’ятала, як до училища прийшла вчитися на трактористку Паша Ангеліна-молодша — онучка героїні, донька сина Геннадія. Нині вона мешкає в Артемівському районі й часто буває на батьківщині. Так склалося, що свою бабусю вона особисто не знала, але з дитинства прийняла рішення: бути трактористкою. «Прийшла за покликанням, професію обирала сама. Дуже скромна дівчина: якось із Москви приїхали кіно знімати про Пашу Ангеліну-старшу. Група працювала цілий місяць. Довго умовляли онуку, щоб зняти її для фільму. А та — нізащо. Каже: мовляв, не треба мене, я ще не заробила нічого», — згадує Надія Заходенко.
Захистила земляків від репресій
І ще одна заслуга знаменитої трактористки, про яку земляки не забули, — в тому, що героїня праці врятувала від репресій приазовських греків. У Старобешівському районі кажуть, що саме Паша Ангеліна заступилася за свій народ перед Сталіним, коли той був готовий видати указ про примусове переселення. У багатьох родинах героїню праці пам’ятають як заступницю.
— Моя тьотя — рідна сестра мами — працювала фельдшером у селі. Забрали її і 20-річного сина. А в того дружина чекала на дитину, — розповіла Надія Заходенко. — Ось Ніла, його дружина, і поїхала до тьоті Паші. Та попросила, і мого двоюрідного брата відпустили. А тьотю — ні, у неї стаття була дуже сувора: чоловік перейшов до «білих» у війну.
І все-таки, жінка за кермом трактора — це вимушена необхідність, подвиг чи досягнення емансипації?
Земляки Ангеліної просять не порівнювати тодішню техніку із теперішньою. Мовляв, трактором із кабіною, з кондиціонером та автоматикою керувати без зайвих зусиль зможе і представниця прекрасної статі. Тоді як машини, на яких підкорювали гектари в 30—40-х роках минулого століття, нагадували, за висловлюванням однієї колишньої трактористки, величезний неповороткий танк. «Кожному свій час. Жінка-трактористка — тоді це було прийнятно. А сьогодні цих героїнь ніхто не визнає, на жаль. Це була найважча робота, і вони впоралися. Так, сьогодні дівчатам, мабуть, не варто іти в механізатори. Але прочитати про Пашу — треба обов’язково», — переконана Надія Заходенко.
Донецька область.
Біографічна довідка
Параска Микитівна Ангеліна народилася 12 січня 1913 року в селі Старобешеве Маріупольського повіту Катеринославської губернії (нині — селище Старобешеве Донецької області). Вона була п’ятою дитиною в багатодітній родині й змалку звикла багато працювати.
Поворотним моментом життя стала поява в селі в 1929 році чотирьох тракторів зразка «Фордзон — Путіловець». Паша буквально «захворіла» тракторами і попросилася причепницею на машину брата Івана. У 1933 році після закінчення тримісячних курсів трактористів-бригадирів виступила із пропозицією організувати жіночу тракторну бригаду. Того ж року старобешівські трактористки вийшли переможцями в районному змаганні. А незабаром жіноча бригада вже працювала на полях семи колгоспів.
У 1937 році, у віці 25 років, Паша Ангеліна була обрана депутатом Верховної Ради Радянського Союзу. За трудові досягнення нагороджена двома зірками Героя Соціалістичної Праці. Із 1941-го по 1943 рік її тракторна бригада працювала у Казахстані.
У 1959 році планувала зібрати рекордний врожай, але побачити результати своєї праці так і не вдалося. 21 січня Параски Ангеліної не стало.
Дослівно
Василь Панько, голова Старобешівської районної державної адміністрації:
— Весь минулий рік у нашому районі минув під знаком 100-річчя від дня народження Параски Ангеліної. Пишаємося тим, що її ювілей відзначають на найвищому рівні. Варто підкреслити, що ініціатором прийняття постанови Верховної Ради України став народний депутат від нашого району Андрій Пономарьов. Частина депутатів спочатку не сприйняли документ. І тоді, аби переконати колег, Андрій Вікторович виступив із трибуни з емоційною промовою. А розпочав її... грецькою мовою — мовою, якою споконвіку спілкувалися греки Приазов’я, до яких належала і Паша Ангеліна. Ця мова вперше лунала в сесійній залі Верховної Ради. Наша землячка стала символом цілої епохи. Епохи, коли жінки замінили чоловіків, витягнули на собі народне господарство країни. Параска Ангеліна — «бренд» району. Її поважають, знають, люблять і пам’ятають. Незважаючи ні на що, її трудовий подвиг неможливо затьмарити. Чимала заслуга цієї великої людини і в тому, що вона врятувала свій народ, греків Приазов’я, від сталінського терору.
Дослівно
Андрій Пономарьов, народний депутат України:
— Паша Ангеліна стала легендою вже за життя. У 1933 році організувала першу в країні жіночу тракторну бригаду і стала ініціатором стаханівського руху в сільському господарстві. Однією із значних заслуг нашої землячки був її заклик «100 тисяч подруг — на трактор», на який відгукнулося понад 20 тисяч жінок по всій країні. І коли в часи воєнного лихоліття тисячі чоловіків пересіли з тракторів на танки, їхнє місце зайняли учасники знаменитих жіночих тракторних бригад 30—40-х років. У роки війни Паша Ангеліна зі своєю бригадою досить успішно працювала на посушливих землях Казахстану, збираючи небачений для того краю врожай. Однією з великих заслуг стало її заступництво за греків Приазов’я від запланованих репресій та виселення в післявоєнний період. До цього часу десятки тисяч греків Приазов’я безмежно вдячні їй за це. Сьогодні ми повинні докласти максимум зусиль для увічнення на державному рівні пам’яті про цю видатну постать, відому далеко за межами України. Це — наша історія, яку важливо донести до наступних поколінь.
Із дітьми Валерієм, Сталіною та Світланою і особистим секретарем Асею Кириловою. 1945 рік.
Фото надані меморіальним музеєм Паші Ангеліної.
Паша Ангеліна.
Фото з архіву Укрінформу.
Паша Ангеліна-молодша (ліворуч) і Герой Соціалістичної Праці, овочівник Марія Юр’єва (колгосп «Заветы Ильича») під час зустрічі в районному Будинку культури.
Фото Ніни РЕШЕТНЯК.
