1 грудня 1991. На всеукраїнському референдумі голосує Левко Лук’яненко — автор Акта про Незалежність України.
Фото ЦДКФФА імені Г. Пшеничного.
24 серпня 1991. Позачергова сесія Верховної Ради, на якій було прийнято Акт про Незалежність України.
Фото з архіву Укрінформу.
1 грудня — річниця всеукраїнського референдуму 1991 року
Відтоді розпочалась нова сторінка в історії вже незалежної України. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення Незалежності України?».
Його ухвалено Верховною Радою 24 серпня 1991 року 346 народними депутатами. 90,92 відсотка громадян, які взяли участь у референдумі, сказали своє «так» незалежності держави.
Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниці для голосування, до списків громадян, які мали право голосувати, було внесено 37 885 555 осіб. Взяли участь у голосуванні 31 891 742 особи, або 84,18 відсотка.
«Завтра переважна більшість проголосує на підтримку незалежності»
У кожному регіоні України і навіть у кожному населеному пункті ідея незалежності України знайшла підтримку більшості громадян. Акт проголошення Незалежності України на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року підтвердили в усіх 27 адміністративних одиницях України — 24 областях, в тодішній Кримській АРСР, у містах зі спеціальним статусом — Києві та Севастополі. У Донецькій та Луганській областях волю до власної держави виявили понад 83 відсотки мешканців, в Одеській та Харківській областях — понад 80. А в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській і Вінницькій областях за незалежність України проголосували більш як 95 відсотків громадян.
У Криму сказали «так» незалежності 54,19 відсотка громадян, у Севастополі — 57,07.
Рішення референдуму 1 грудня 1991 року дало змогу Україні утвердитися на міжнародній арені як незалежній державі. Упродовж лише одного місяця — грудня 1991 року — Україну визнали як незалежну державу понад 40 держав світу. Вже наступного дня, 2 грудня 1991-го, незалежність України визнали Польща і Канада, 4 грудня, коли ЦВК підбила підсумки референдуму, — Литва і Латвія. А 5 грудня — Російська Федерація (!) та інші країни.
Великий вплив на результати референдуму 1 грудня мала небайдужа патріотична позиція української інтелігенції. Зокрема, видатна поетеса Ліна Костенко звернулася до громадськості: «Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!». Референдуму передувала і широка дискусія у вітчизняних ЗМІ.
Водночас із постановою про проведення референдуму Верховна Рада прийняла звернення до співвітчизників: «Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її — тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо, останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками «власної хати», де панують «своя правда, і сила, і воля», — йшлося у зверненні.
Факт
1 грудня 1991 року 90,92 відсотка громадян України дали ствердну відповідь на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення Незалежності України?».
Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року пройшов в один день з першими виборами Президента України, на яких переміг Леонід Кравчук. І саме Кравчук, як тодішній Голова Верховної Ради, запропонував об’єднати референдум із президентськими виборами.
Напередодні проведення референдуму, 30 листопада 1991 року, тодішній Президент США Джордж Буш (старший) у телефонній розмові з Михайлом Горбачовим заявив: «США будуть вимушені визнати Україну, позаяк є всі ознаки, що завтра переважна більшість проголосує на підтримку незалежності».
5 грудня 1991 року Верховна Рада України проголосила в «Посланні до парламентів і народів усіх країн»: «Договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим».
8 грудня лідери України, Росії і Білорусі підписали так звану Біловезьку угоду, в якій сторони проголосили, що на території Білорусі, Росії та України чинними є лише закони цих республік, а закони колишнього СРСР втрачають силу, діяльність союзних органів влади зупиняється. А 25 грудня перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов оголосив про свою відставку. Радянський Союз як суб’єкт міжнародного права перестав існувати де-юре і де-факто.
«Можете поставити хоч горщик, тільки порадьтеся спочатку з народом»
«Референдум можна було відмінити тільки рішенням референдуму, щоб не посилалися на той референдум як закон збереження Радянського Союзу, — пригадував перший Президент України Леонід Кравчук на прес-конференції в Укрінформі у 2014 році.
— І змінилася думка людей, тому що в той час події дуже швидко змінювалися одна за одною — в тому числі і ДКНС, і дуже складна економічна ситуація, кругом черги, навіть за горілкою. І настільки все змінилося швидко, що українці проголосували за незалежність України... Такої активності ми не пам’ятаємо в історії України. Бо навіть опитування, які раніше проводилися, не показували таких високих результатів... Українці проголосували за державну незалежність, за свою власну державу. Були різні позиції: Чорновіл — Кравчук, Юхновський — Табурянський, було шість претендентів на крісло Президента. Але коли ми виступали на телебаченні, то всі говорили в один голос, що нам потрібна незалежність України як держави. Тому люди й побачили: люди різні, позиції різні, а за основне, визначальне — незалежність — виступають спільно».
Ось як згадував про референдум 1 грудня 1991 року тодішній представник України в ООН Геннадій Удовенко: «Навіть найоптимістичніші оптимісти не думали про те, що така величезна кількість людей проголосує «за» на референдумі. Це було несподівано для всіх. Я пригадую, як В’ячеслав Чорновіл казав: «Ну хоч би ми отримали 50 відсотків плюс один голос «за».
«Настрій в українському суспільстві був такий, що відіграти назад уже ніхто не зміг. Бо переважна більшість українців була за незалежність України, за створення своєї національної держави», — так охарактеризував тодішню ситуацію народний депутат України багатьох скликань, член Проводу «Народного руху» Іван Заєць.
В інтерв’ю «Голосу України» у 2016 році Леонід Крав-чук, пригадуючи події грудня 1991-го, наголошував, що без всеукраїнського референдуму не було б і Біловезької угоди. А відтак розпаду радянської імперії. «Радянський Союз розпався не тому, що, наприклад, Єльцин цього захотів, — зауважив Л. Кравчук. — Нині багато хто намагається так трактувати ті події. Володимир Путін якось зауважив: «Біловезька угода — це трагедія кінця ХХ століття». Він скрізь розповідає, що цю угоду підписали кілька осіб під випивку і закуску, мало не під кущами. Начебто ми нав’язали цю ідею народові. Але всеукраїнський референдум спростовує такі твердження. Його було проведено дуже вчасно. Одразу після підписання Біловезької угоди комуністи двічі ставили на голосування у Верховній Раді питання про її денонсацію. У відповідь на це з парламентської трибуни я заявляв: «Можете поставити хоч горщик, тільки порадьтеся спочатку з народом, бо за незалежність проголосував народ».
Перший Президент України в одному з інтерв’ю пригадував і такий випадок: напередодні референдуму в Ленінграді відбувся величезний мітинг людей, які стояли в черзі за хлібом. І серед них був плакат, на якому було написано, що потрібно... вбити Кравчука, який позбавив їх хліба. «У такий спосіб вони фактично підтвердили, що хліб їм поставляє Україна, а це був один з аргументів серед українців, що вистачить усіх годувати, ми самі можемо жити заможно», — за-
уважив перший Президент України Л. Кравчук.
До речі, референдум 1991 року ніхто не скасовував. Він діє досі на всій території України, і в Криму також. «Проведений 2014-го так званий референдум на багнетах і під проводом Кремля не може відмінити результат демократичного всеукраїнського референдуму 1991 року», — наголошує Леонід Кравчук.