Питання можливих екологічних, продовольчих і соціальних ризиків, а водночас і обнадійливих очікувань від переходу на поки що не визначену для України модель повномасштабного функціонування ринку земель, викликає велике занепокоєння всього українського суспільства і, передусім, сільських громад та науковців-аграріїв.

Громадська організація «Українське товариство ґрунтознавців та агрохіміків» (ГО «УТҐА»), яка об’єднує чимало фахівців аграрної сфери діяльності, студентів, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів, наукових співробітників на вітчизняних і міжнародних форумах, на своїх з’їздах, нарадах, під час круглих столів постійно доповідає про загрози і екологічні ризики, які привносить сучасний бізнесово-споживацький режим землекористування, про наявну деградацію ґрунтів і ґрунтового покриву України (ерозію, забруднення, ущільнення, дегуміфікацію тощо), і передусім нашого безцінного українського скарбу — чорноземів. На всіх зібраннях звучать заклики до зосередження зусиль над вирішенням архіважливої проблеми: як припинити розвиток деградаційних процесів у сучасному ґрунтоутворенні й отримання надприбутків за рахунок псування землі та виснаження найціннішої її функції — родючості. Як очікувані та узаконені земельно-ринкові відносини реально вирішуватимуть проблему охорони ґрунтів і відтворення їхньої родючості — залишається найболючішим невирішеним питанням, яке викликає велику тривогу в трударів-фермерів, усіх жителів села та свідомих громадян України, які шанують і обожнюють землю як нашу вічну і незамінну годувальницю, надійне джерело різноманітних благ, просторовий базис життєзабезпечення людини та її господарської діяльності.

Мета авторів цієї статті — довести до свідомості вищих інстанцій нашої держави необхідність суворого державного контролю за обігом земель і режимом землекористування заради збереження ґрунтового ресурсу, відтворення його родючості та продовольчої безпеки. Екологічно і соціально надто ризиковано і безперспективно сподіватися, що бізнесово-споживацька експлуатація ґрунтового ресурсу спроможна вирішити цю ключову, екологічно і соціально надзвичайно важливу проблему.

Обмеженість придатного для землеробства ґрунтового ресурсу в світовому просторі заставляє всіх нас задуматися над проблемами його охорони, передусім в умовах сучасних ринкових земельних відносин. Власник землі, хоча б ким він був, не має права безвідновно виснажувати родючість ґрунтів заради швидкого і ненаситного збагачення. Історія людства знає чимало прикладів бездумних земельних реформ, хижацької експлуатації та понівечення земельних угідь, що призводило до великих потрясінь, лихоліття, війн, голодоморів і зубожіння цілих цивілізацій.

Сільськогосподарська земля, її багатство полягає у ґрунтовому покриві, його верхній благодатній оболонці, в якій зосереджені елементи мінерального живлення рослин, а також сформований у процесі тисячолітнього ґрунтоутворення активний біо-органо-мінеральний комплекс. Нині цей комплекс, який наділений універсальною функцією — буферної здатності, тобто здатністю протидіяти зовнішнім навантаженням і зберігати свій природний статус, неухильно деградує і руйнується. А саме буферні властивості ґрунту визначають його функціональну стійкість і мобільність ґрунтового розчину — безпосереднього джерела водно-мінерального живлення рослин. Це джерело в процесі надходження біогенних елементів у рослину постійно поповнюється новими порціями тих елементів, що акумульовані чи входять безпосередньо в структурні блоки названого комплексу. Збереження, а в багатьох випадках і удосконалення еколого-адаптованої «конструкції» біо-органо-мінерального ґрунтового комплексу — важливе цільове завдання землероба.

Отже, завдяки високоємному біо-органо-мінеральному комплексу ґрунтам чорноземної групи, порівняно з іншими різновидами, притаманний достатньо високий запас потенційної родючості та екологічної стійкості. Однак біологічна і органічна складові цього комплексу нині відчутно біднішають через дефіцит внесення органічних добрив, недотримання сівозмін, порушення регламентів обробітку ґрунту і застосування мінеральних добрив, пестицидів тощо. Існує великий ризик того, що подальше грубе порушення усталених і науково-вивірених агротехнологічних вимог і регламентів на земельних масивах неминуче призведе в осяжній перспективі до опустелення і збіднення біорозмаїття. Деградаційний вектор еволюції придатних для землеробства ґрунтів, який нині домінує і охопив значні земельні масиви, вкрай небезпечний і згубний для України. Цей вектор необхідно змінити на урівноважений і сталий градаційний розвиток. Саме ця проблема вельми хвилює ґрунтознавчу і всю свідому громадськість України. Нехтування можливими екологічними ризиками і перевіреними світовою практикою цивілізованими моделями ринку земель з їхньою відповідною модифікацією до українських реалій — неприпустимо і злочинно. Недооцінювання ролі ґрунтового ресурсу, його родючості у формуванні та функціонуванні цивілізованих ринкових земельних відносин створює великі екологічні та соціальні ризики. У цій статті ми не порушуємо питання реально можливих продовольчих ризиків, для яких надійні застороги не менш важливі за екологічні. Виходячи з вочевидь наявних ризиків, виникає гостра необхідність суворого державного контролю за агроекологічним станом ґрунтів і земельних угідь.

Ґрунтовий покрив України з високим потенціалом родючості є основним базисом цивілізованого і якісного життя суспільства та здоров’я нації. Саме таку землю — землю з особливо цінним ґрунтовим покривом — ми зобов’язані передусім берегти, захищати і ефективно використовувати, залучаючи для цього всі необхідні та ефективні важелі державної регуляторно-правової політики. Оскільки Україна володіє потужним потенціалом ґрунтових ресурсів, то не тільки з метою збереження, а й примноження цього потенціалу, вельми важливо узаконити надійні застороги в землекористуванні та обігу земель, не створюючи реальних ризиків виникнення екологічного, продовольчого і соціального лиха. Турботу за долю наших чорноземів і чорноземовидних ґрунтів слід підняти на найвищий правовий рівень, який гарантував би продовольчу, екологічну та соціальну безпеку нашої держави в умовах функціонування ринку земель. Слід зазначити, що отримана на наших чорноземних ґрунтах рослинницька продукція є незрівнянною за своїми смаковими, поживними та іншими показниками якості, з продукцією, яка вирощена на ґрунтах інших типів. Вона збалансована за вмістом поживних речовин, сповна насичена необхідними вітамінами і мікроелементами. Поза сумнівом, що за своєю якістю наша вітчизняна сільськогосподарська продукція, вирощена на українських чорноземних ґрунтах, є висококонкурентоспроможною на світових і європейських ринках.

У розпорядження землекористувачів аграрна наука передала і продовжує пропонувати низку екологічно надійних агротехнологічних прийомів з підвищення продуктивності та охорони земель. Залежно від культури землеробства і впровадження інноваційних розробок відбувається зміна родючості, а відповідно і земельної ренти — основного атрибуту цивілізованого функціонування ринку земель. Тому в ринкових умовах землекористування (оренди, купівлі-продажу землі) та обігу земель (окрім ринку — дарування, успадкування тощо) і з метою завчасного усунення процесів деградації ґрунтів, процесів виснаження їхнього родючого потенціалу постійний і ефективний моніторинг за агроекологічним станом ґрунтів на центральному і місцевому рівнях суворо необхідний. За прикладом США, доцільно на базі розрізнених державних служб створити єдину Державну службу з охорони ґрунтів та управління їхньою родючістю. Цей захід ГО «УТҐА» вважає одним з актуальних та невідкладних складових земельної реформи.

Зазначимо, що моноліти українських і кубанських чорноземів, виставлені в багатьох природознавчих музеях Європи і світу, зачаровують відвідувачів своїм глибоко профільним гумусовим забарвленням. Відомості про їхню родючу силу широко відомі й не має сумніву, що охочих дешево і масово скупити українські чорноземні земельні масиви з’явиться незлічимо багато і від них не так просто буде відбитися. Вартість одного гектара орної землі в країнах об’єднаної Європи коливається в широких межах (від 5—10 до 20 і більше тисяч доларів США). У Нідерландах — країні з потужним розвитком аграрного сектору — вона в середньому становить 19710 доларів, Німеччині — 21700 доларів. У Канаді та в Сполучених Штатах ціна землі нижча і коливається в межах 6—10 тисяч доларів, але до покупця там законодавчо передбачені виправдано високі еколого-правові вимоги. Основні позови в судові інстанції США пов’язані саме з порушенням агроекологічних норм у процесі землекористування, за що накладаються високі штрафні санкції. Система ринкових земельних відносин у всьому світі все більш жорстко стає спеціальним об’єктом державного управління, особливо в частині збереження ґрунтових ресурсів і потенціалу їхньої родючості.

Цивілізований ринок земель як особливо специфічної нерухомості передбачає гармонійне поєднання прав і свобод власника землі з екологічно обґрунтованими обмеженнями і вимогами, які виставляє держава, використовуючи нормативно-правове поле.

Світовий досвід показує, що за надто високих цін домінує ринок оренди землі, а за низьких — ринок купівлі-продажу. Тому, враховуючи високу якість ґрунтових ресурсів України, на початку функціонування вітчизняного ринку купівлі-продажу землі варто ринкову ціну українського еталонного чорнозему установити на достатньо високому рівні. У багатьох цивілізованих країнах окремі категорії малопродуктивних земель передаються громадянам безоплатно на конкурсній основі за результатами детального експертного вибору найперспективніших бізнес-проектів. У структурі ґрунтового покриву України в межах сільськогосподарських угідь малопродуктивних земель з деградованим ґрунтовим покривом налічується до 8 млн га. Вони потребують дороговартісної меліорації, рекультивації і/або ренатуралізації. Саме такі землі варто оцінити дешево — орієнтовно у 200—800 доларів за гектар і виставити на аукціони із залученням не тільки вітчизняних, а й іноземних зацікавлених покупців-інвесторів.

У загальному доступ іноземних покупців на вітчизняний земельний ринок у більшості країн обмежений і в їхнє володіння відводиться, як правило, не більш як 1% загальної площі сільгоспугідь. Переважна більшість розсудливих і досвідчених політиків, урядовців, державних службовців знають, що найбільш дбайливе і небайдуже ставлення до землі, до долі наших чорноземів притаманне місцевим сільським громадам, особистим селянським господарствам і фермерам, які живуть і працюють безпосередньо в цих громадах. Тому саме цим категоріям наших громадян держава повинна надати домінуюче право оренди і володіння землею. Вчені економісти-аграрники у своїх численних наукових працях довели, що аграрний розвиток України і її майбутнє за фермерськими господарствами, а в недалекій перспективі — за великими кооперативними аграрно-промисловими фермерськими об’єднаннями, які спроможні раціонально поєднати подальший розвиток рослинницької галузі з обов’язковим відродженням вітчизняного тваринництва та з промисловим виробництвом якісної товарної продукції з прибавочною (доданою) вартістю. Такий напрям і є найоптимальнішим соціально заспокійливим і виваженим шляхом сталого аграрного розвитку. За його вибору біологічний обіг речовин і енергії в агросфері стає менш розірваним, надійно забезпеченим необхідними ресурсами і зорієнтованим на збалансований режим відтворення родючості ґрунтів, їхніх екологічних і продуктивних функцій з розрахунку на необмежено тривалу перспективу.

У ринкових умовах важливо також не ототожнювати поняття «земля» з поняттям «ґрунти», хоча ці поняття і тісно пов’язані між собою. Гумусово-акумулятивний (родючий) шар ґрунту може бути знятим і переміщеним в інше місце, а «оскальпована» у такий спосіб безплідна земельна ділянка, з якої знято цей шар, залишається на місці. Зусилля аграріїв спрямовані передусім на обов’язкове збереження і відтворення гумусово-акумулятивного горизонту (родючого шару) ґрунту. Вирішити ці питання з високим еколого-економічним ефектом можна тільки на базі даних детального обстеження та моніторингу ґрунтів. Земельна ділянка, як єдине сільськогосподарське угіддя (рілля, сінокіс, пасовище та ін.), за структурою ґрунтового покриву може бути диференційованою на декілька агротехнологічних ділянок, що є основою точного (прецесійного) землеробства.

Незважаючи на велике розмаїття різновидів ґрунтів, найпоширенішими в Україні, як відомо, є чорноземи, які займають більше половини всієї території. Їх віднесено до особливого правового статусу — агрономічно та екологічно цінних ґрунтів. За площею чорноземних і чорноземовидних ґрунтів, що припадає на 100 жителів, Україна посідає одне з перших місць, поступаючись за цим природним ресурсом лише Російській Федерації. На жаль, дефіцит вологи, передусім у степовій зоні, та деякі інші чинники (еродованість, забруднення агрохімікатами, пестицидами, важкими металами, обезструктурення тощо) істотно обмежують можливості ефективного використання наявного в Україні потенціалу ґрунтових ресурсів.

Водночас слід звернути увагу і на землі сільськогосподарського призначення з низькородючим ґрунтовим покривом, частка яких — до 30% загальної площі сільськогосподарських угідь України. Ґрунти в процесі сільськогосподарського використання змінюють свою морфологію, склад, властивості та режими. Ці зміни мають протилежний характер — вони є наслідком домінування деградаційних чи прогресивних градаційних процесів у сучасній еволюції ґрунтів. Вчасно виявляти, передбачати та нейтралізувати розвиток деградаційних процесів, спрямовувати ґрунтотворний процес у бік градаційного розвитку — святий обов’язок кожного землевласника і землекористувача.

Розвиток деградаційних процесів може бути обумовлений як природними, так і антропогенними чинниками. Ґрунтовому потенціалу України найбільшої шкоди завдають такі види деградації, як ерозія ґрунтів (водна, вітрова, механічна), дегуміфікація і ущільнення ґрунту, забруднення ґрунтів пестицидами, залишками агрохімікатів, важкими металами, кислотами і лугами та іншими техногенними викидами, засмічення ґрунтів і земельних ділянок побутовими відходами, патогенними мікроорганізмами, осолонцювання, ущільнення, засолення на зрошуваних землях, спрацювання торфовищ і торфові пожежі тощо. Значної шкоди завдає порушення ґрунтового покриву в результаті видобутку корисних копалин відкритим способом, відведення орних земельних ділянок, передусім покритих особливо цінними ґрунтами, під різного роду будівництва, проведення шляхів сполучень і в інші категорії земель несільськогосподарського використання.

Правовий режим ґрунтів спрямований на суворе дотримання землевласниками та землекористувачами науково-обґрунтованих технологічних регламентів, високої культури поведінки в їхній діяльності щодо своєчасного запобігання і/або усунення явищ деградації ґрунтів та можливих еколого-економічних ризиків, пов’язаних з неправомірним, екологічно небезпечним землекористуванням.

У процесі використання всі категорії родючості ґрунту змінюються під впливом неповного, простого та розширеного відтворення родючості. Якщо потенціал родючості знижується порівняно з генетично притаманним (еталонним) рівнем — мова йде про неповне відтворення родючості; повернення потенціалу родючості до еталонного стану — просте відтворення і до вищого від еталонного — розширене відтворення. Збалансоване землекористування не допускає режиму неповного відтворення родючості ґрунтів. Воно спрямоване на просте і/або розширене відтворення.

Землекористувачі, що порушують цей принцип, обов’язково повинні нести юридичну відповідальність за нанесені ними екологічні збитки.

В умовах інтенсивного землеробства потенціал ефективної родючості розраховують на повне забезпечення потреб культурних рослин елементами мінерального живлення та водою. Відтворення родючості в цих умовах відбувається шляхом застосування раціональної системи удобрення та обробітку ґрунту, науково-обґрунтованих сівозмін, поповнення ґрунту свіжою органікою за рахунок післяжнивних решток, сидератів, за необхідності — на фоні хімічної, структурної та інших видів меліорацій. Якщо орендатор чи власник землі, виключно заради ненаситного споживацького бізнесового інтересу і отримання тимчасового надприбутку, допускає хижацький режим землекористування, зловживає природним потенціалом буферної ємності та родючості ґрунтів, то невдовзі така позиція обов’язково повернеться бумерангом по їхньому же нібито «успішному» агробізнесу.

Сучасне товарне виробництво конкурентоспроможної рослинницької продукції потребує впровадження технологій точного (керованого) землеробства. Ця обставина передбачає отримання інформації про структуру ґрунтового покриву робочої земельної ділянки (поля), про неоднорідність ґрунтів за агрономічними та еколого-буферними параметрами, що є основою для диференціації агротехнологічних і меліоративних заходів з відтворення ефективної родючості ґрунтів на робочому полі. На жаль, такі роботи зведено до мінімуму, а окремі «знавці» вважають, що взагалі така інформація не потрібна і експлуатують нашу землю «всліпу», поводяться з нею так, як їм заманеться. Важко навіть уявити ті катастрофічні соціальні бурі, в які потрапить сільська громада за умов допустимого привласнення яким-небудь земельним магнатом-пройдисвітом 200—210 тис. га нашої рідної української землі. Когорта українських вчених — економістів, землевпорядників, ґрунтознавців та інших фахівців довела, що в залежності від напряму агровиробництва, оптимальні розміри фермерського господарства можуть коливатися від 60 до 450 га і не більше! За умов їхнього кооперативного об’єднання з диференціацією спеціалізації доцільність всякого обмеження відпадає.

Поряд з продуктивною функцією, ґрунти і ґрунтовий покрив у взаємодії з рослинним виконують у навколишньому природному середовищі важливі екологічні (біосферні) функції, такі як газорегуляторні (очищення або забруднення атмосфери парниковими газами), гідрологічні (регулюють гідрологічний режим територій), геохімічні (стартують малий біологічний і великий геологічний кругообіг речовин та енергії), санітарні (знезаражують токсичні речовини різної природи). Отже, ґрунтовий покрив — це важливий чинник не тільки продовольчої, а й екологічної безпеки держави.

У підсумку ще раз наголошуємо про наступне.

Ґрунтам і ґрунтовому покриву належить неоціненне значення у всіх сферах суспільного життя людини та у функціонуванні біосфери. Висока соціоекологічна роль ґрунтових ресурсів України вимагає, щоб ґрунти та їх родючість, як важливі об’єкти правових відносин на ринку земель та земельного обігу, були захищені в законодавчому порядку. Поняття «ґрунт» і «земля» — це різні за смисловим навантаженням і тлумаченням терміни. Нехтування цим фактом може бути причиною виникнення різного роду непорозумінь, необґрунтованих правових та управлінських рішень.

Основною функцією ґрунтів є родючість, яка реалізується в системі ґрунт—рослина. Відтворення родючості може бути неповним, простим та розширеним. Неповне відтворення призводить до виснаження ґрунтів, просте — доведення потенціалу родючості до еталонного рівня, а розширене — до підвищення цього потенціалу порівняно з еталоном. Відповідно до еволюції родючості змінюється і земельна рента, згідно з якою здійснюється компенсація збитків від втрат родючого потенціалу чи винагорода за зростання цього потенціалу в процесі землекористування та обігу земель.

За потенціалом родючості ґрунтового покриву Україна займає вагому частку в світовому фонді грунтово-земельних ресурсів, передусім за наявністю чорноземів і чорноземовидних ґрунтів. Ця обставина потребує найвиваженішого підходу до формування та функціонування вітчизняних земельно-ринкових відносин, дбайливого ставлення до ґрунтових ресурсів нашої держави, як до особливо цінних об’єктів аграрного виробництва, правових відносин та незамінного джерела життєзабезпеченості української нації.

Святослав БАЛЮК, академік НААН;

Роман ТРУСКАВЕЦЬКИЙ, член-кореспондент НААН.

Тим часом

Засідання Комітету з питань аграрної та земельної політики відбудеться сьогодні у Києві. Серед питань порядку денного — законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення (друге читання).