Автор статті під час відрядження до Національного природного парку «Тузлівські лимани».

Серед наявних нині майже 120 територій та об’єктів природно-заповідного фонду Одеської області (включно з найвищою категорією заповідності) особливе місце посів Національний природний парк «Тузловські лимани», водно-болотні угіддя якого є унікальними екологічними системами, що зберігають генофонд рослинного і тваринного світу та відіграють важливу роль у підтриманні екологічного балансу.

Численні озера та лимани — це затоплені у далекому минулому (голоцені) унаслідок занурення прибережної зони (підняття вод Чорного моря) гирла річок і балок, прибережні ділянки терас. Потім утворені морські затоки відокремлювалися від основної акваторії косами та пересипами.

У межах регіону розміщені три великі лимани Тузловської групи, що займають пониззя річкових долин (Бурнас, Алібей, Шагани). У місцях впадіння в лимани річок та джерел формуються «вторинні» лимани (озера): навколо Шагани — Магалевське, Мартаза і Будури, навколо Алібею — Карачаус і Хаджидер, між Алібеєм і Бурнасом — Курудіол, на півночі Бурнасу — Солоне. Основні річки регіону розміщення НПП «Тузловські лимани» — це Хаджидер та Алкалія. Влітку річки пересихають. Заплави річкових долин широкі, переходять у плоскі дельти.

Заповідник як прихисток для фауни

Варто зазначити, що найбільшим багатством Тузловських лиманів є фауна птахів. Тут зустрічається 243 види птахів, з них 28 — внесено до Червоної книги України. Частина птахів гніздиться чи зимує на Тузлах, більшість мігрує. Деякі види, що були масовими, на сьогодні є досить рідкісними. Наприклад, дрохва, дерихвіст степовий, лежень.

Нині група лиманів має надзвичайно велике значення, передусім як місце зимівлі та зупинки під час сезонних міграцій водно-болотних птахів.

Регулярні, протягом багатьох років, зимові обліки показали, що в районі Тузловських лиманів щорічно зимує понад 50 видів гідрофільних птахів. Найбільш численні серед них — качки і гуси. Важливо зазначити, що легальне (норма — три гуски за полювання) і майже повсюдне браконьєрське полювання на гусей призводить до загибелі значної частини зимуючої популяції. До того ж під обстріл попадає червоновола казарка, що тримається у змішаних зграях з білолобою гускою.

Через природні території (та акваторії) НПП «Тузловські лимани» у міграційні періоди масово пролітають гуси, качки, мартини, кулики, чаплі, безліч представників сімейства горобиних. Найбільш важливими місцями для мігрантів є мілководні ділянки лиманів, де вони годуються й відпочивають. По контурах прибережних зон усіх лиманів збираються майже всі водоплавні і навколоводні птахи. Серед них і рідкісні: кулик-сорока, сірий журавель, кулик-довгоніг (ходуличник), чоботар (шилодзьобка) і багато інших видів.

Жалюгідний вигляд відомого колись курорту

Регіон розміщення НПП «Тузловські лимани» унікально багатий на рекреаційні ресурси. У його межах — третина всіх чорноморських пляжів, які придатні для відпочинку (села Приморське, Катранка, Лиман, курорт «Лебедівка» тощо).

Курорт «Лебедівка» (колишній Bad Burnas) розташований за 120 км від Одеси, в екологічно чистому районі, у великому віддаленні від промислових центрів. Це один з найстаріших курортів, відомий далеко за межами України. Поруч з Лебедівкою, на дні лиману Бурнас, міститься лікувальна блакитна глина, аналогічна природним покладам у Мертвому морі(!) та Сакському озері. Сюди приїжджають лікувати артеріальний тиск, серцево-судинні захворювання, бронхіти, захворювання легенів, суглобів тощо.

Відомо, що князь Потьомкін, який бував у цих місцях, доповідав цариці Катерині ІІ про цілющі властивості блакитної глини. Катерина своїм наказом виставила охорону лиману з кубанських козаків — «Дабы сокровища озера Бурнас сохранились на многие годы».

Українським НДІ медичної реабілітації та курортології в минулому сторіччі була проведена попередня бальнеологічна оцінка водоймищ берегової зони. Найбільш вивченими на сьогодні є мулові сульфідні грязі лиману Бурнас. У 1992 р. була проведена розвідка цих покладів з підрахунком їх запасів. У результаті проведення фізико-хімічних, мікробіологічних та санітарно-бактеріологічних досліджень встановлено, що грязь лиману Бурнас за її основними нормативними показниками відповідає вимогам, що висуваються до якості лікувальних грязей, а тому може бути рекомендована для лікувального використання. Водночас грязь характеризується підвищеною засміченістю піском та черепашником і під час експлуатації покладів повинні передбачатися заходи щодо її очищення.

Поєднання слов’янських, тюркських та романських культур

Татарбунарський район, де розміщений НПП «Тузловські лимани», має особливо цікаву історію. На його території проживають представники 47 національностей, які створили неповторне поєднання слов’янських, тюркських та романських культур. М’який і теплий клімат межиріччя Дністра та Дунаю поблизу Чорного моря робив Буджак привабливим для заселення. Бували у тутешніх місцях і задунайські запорожці. Так, у 1807 році сюди перенесли навіть резиденцію кошового Задунайської Січі. Село Білолісся (Акмангит) на р. Сарата було певний час «столицею» задунайських козаків.

Оселялися у Буджацькому степу відставні суворовські солдати (після російсько-турецьких воєн), переселенці з Болгарії, біженці з Полтавської та інших губерній, вихідці з Австрії... Населення Буджака збільшувалося за рахунок утікачів-кріпосних з центральних та східних регіонів України. Переселенці приносили на нові землі свій уклад, звичаї, культуру. Унаслідок взаємопроникнення культур склалася колоритна самобутність народу Буджацького степу, з яким межує і до якого має багатогранний стосунок НПП «Тузловські лимани».

Нині, проїжджаючи довколишніми селами, на жаль, бачиш занепад. Колись розлогі, розміщені по великих балках (роздолах), степові села з українським побутом тутешніх насельників (піснями, звичаями, обрядами) зникають. Замість українського села — обшири фермерських полів.

Від колишнього Дикого Поля лишилося 2—3 відсотки, включно із заповідними та іншими природоохоронними територіями (лісосмуги, балки, які не вдається розорати).

Усе випадало на долю степу. Але він таки кожної весни пробуджувався цвітом півоній, горицвіту, тюльпанів, хвилювався ковиловими «султанами».

Плацдарм для зловживань

Тепер щодо нинішніх насущних проблем НПП «Тузловські лимани». Їх більше, ніж у середньому по національних природних парках України.

Почнемо з найбільш важливої — територіальної. При чималій загальній площі парку (27865 га) — це найменший в Україні парк за площею суходолу (316,831 га). Цікавою особливістю територіальної конфігурації парку є велика звивистість берегової лінії його акваторій (земель водного фонду). Однак саме узбережжя лиманів національному парку не належить.

Згідно зі ст. 87 Водного кодексу України це водоохоронна зона, яка «є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється». Згідно зі ст. 88 цього кодексу «в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги» «шириною не менше двох кілометрів від урізу води». Встановлюються прибережні захисні смуги за окремими проектами землеустрою та перебувають у державній і комунальній власності.

Контроль за додержанням режиму використання територій водоохоронних зон та прибережних захисних смуг здійснюється виконавчими комітетами місцевих рад і державними органами охорони довкілля.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України зазначені вище землі за основним цільовим призначенням належать до земель природно-заповідного і природоохоронного фонду.

У юридичному контексті виникає цілком логічне запитання: чому ж прибережні захисні смуги не надані НПП «Тузловські лимани» у постійне користування?

Тим часом авторові цих рядків часто доводилось бачити і таку картину: розорані впритул (кілька десятків метрів) до лиману прибережні ділянки (де ж тут згадувані 2 км прибережної захисної смуги?). І що цікаво: навколо солонці, солоний лиман. А зовсім поруч — лан гарної, соковито-зеленої, добре обробленої пшениці. Закрадається думка — чи не використовуються тут пестициди, інші біотехнології. Адже статтею 90 Водного кодексу України вони тут заборонені. То де ж місцеві органи державної влади, яким ці землі законодавством (державою) ввірені? Тому риторичне запитання: чи не краще з таким завданням (дотриманням природоохоронного режиму) впоралася б адміністрація національного природного парку.

І щодо конфліктних ситуацій (між парком і місцевими ділками). Часто вони виникають з приводу природокористування, зокрема вилову риби у водах національного парку. Ловити у дозволених місцях можна. Тільки питання: скільки і якими засобами.

На жаль, свого часу Кабмін запроваджував кілька постанов, утім, вони так і не були доведені до пуття, зокрема і відома постанова Кабінету Міністрів про платні послуги установ ПЗФ (28.12.2000 № 1913, «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду» (із змінами від 02.06.2003 р.), у тому числі її продовження щодо нормативів цієї плати. А вони (ці нормативи) повинні бути. І національні парки можуть, цілком на законних підставах, отримувати чималі кошти від дозволеного в межах закону природокористування (платних послуг) на своїх територіях.

Довідково

Природний парк створено указом Президента України від 1 січня 2010 р. на території Татарбунарського району Одеської області. Загальна площа — 27865 га, зокрема 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 га земель водного фонду. Загалом до національного парку увійшло 13 морських лиманів.

Володимир ГЕТЬМАН, Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління Міністерства енергетики та захисту довкілля, кафедра заповідної справи, доцент, кандидат географічних наук.