Операції з землею держава має реєструвати та контролювати. Зокрема, на цьому наголосив громадський діяч, політик, Голова Верховної Ради (1994—1998 та 2006—2007 рр.) Олександр Мороз. Сьогодні Олександр Олександрович відповідає на запитання нашого журналіста.

— Чи в правильному напрямку рухається зараз влада Зеленського? Які в них є переваги, а які недоліки перед попередньою владою?

— Президент змушений працювати в умовах, які створили його попередники. Особливість умов — повна зовнішня залежність української влади. Вона розповсюджується на всі складові державного управління: підбір і розстановка кадрів, функціонування галузей економіки, формування бюджету, проблеми війни і оборони, пенсійна та інші «реформи», стан соціальної сфери, медицини, освіти, науки... Власне, зовнішнє управління стосується всіх сторін суспільного життя.

Справжні керівники України зберігають попередньо визначені орієнтири, своєчасно відслідковують стан процесів і настроїв у суспільстві (впливаючи на їх розвиток), за потреби змінюють управлінців. Зокрема, заміна Порошенка на Зеленського — це правильна реакція на настрої, але визначені раніше орієнтири залишились. Ці орієнтири не віддалені в часі, і вони не мають нічого спільного з конституційною метою, — зробити Україну соціальною, правовою, демократичною державою, міцним авторитетним суб’єктом міжнародного співтовариства.

Україна дедалі більше відіграє роль слабкого буфера в протистоянні Сходу і Заходу в боротьбі за інтереси, пов’язані з базовими для економік факторами, енергетикою, зокрема, та за домінування світової валюти. Це тема окрема, слід лише розуміти, що в згаданому протистоянні його головним суб’єктам і потрібна Україна відсталим, неефективним, обезлюдненим і малоперспективним об’єктом, при тому, при збереженні його ролі як подразника і мотиватора протистояння. Це принизлива роль для країни, громадяни якої, сприйнявши одержану незалежність, мали підстави сподіватись на достойне життя.

Чи знав В. Зеленський, погодившись на президентство, на визначену Україні роль? Гадаю, як розумний чоловік, знав. Але не все. Він, напевне, сподівався певною мірою «переграти» зарубіжних «стратегів». Проте він, схоже, не врахував глибину і складність уже створених у державі різноманітних проблем, а, по-друге, не врахував, що в кадрових питаннях знайдеться багато «диригентів», котрі матимуть змогу діяти за його спиною, видаючи в той же час свої впливи за волю самого президента. Він змушений грати на чолі не ним створеної команди, через те проводити наради по тарифах, займатися політикою мас-медіа, розбиратися з поведінкою і мораллю окремих депутатів, уникати відповідей на очевидне маніпулювання так званим розслідуванням трагедії Майдану, посилатись на потребу продовжувати нікчемні експерименти з об’єднанням громад, на такі ж реформи освіти і медицини. Його все більше виносять на шпиль абсолютної відповідальності за все в країні (новий закон про ДБР — один з прикладів). Він мимоволі стає ширмою для багатьох посадовців, котрі або несвідомо діють на шкоду країні і людям, або нездатні мислити і діяти корисно. Всі вони за, умовно, ситуації «Х» порозбігаються, не підставлять плече. Однією з причин того будуть їхні розмиті функції, котрі не передбачають персональної відповідальності за доручену справу.

Про переваги і недоліки в діях влади відносно попередньої говорити не слід, бо суть влади майже не змінилася. Добре, що нинішній президент не дратує суспільство балачками про власні заслуги, не просторікує про мову і віру, його не підозрюють у власному збагаченні на бідах країни. Останнє, до речі, серйозний аргумент для позитивного сприйняття виборцями реалізації його вислову «я не Ваш опонент. Я Ваш вирок» (приблизно так). Але час іде... Люди зачекались, один з розумних юристів висловив сумнів про зміст «вироку»: чи не виправдувальний він?

Мені доводилося ненав’язливо в зверненнях до глави держави (не знаю, чи він їх читав) радити, як, хоч би частково, звільнитися від зовнішньої залежності. Причому в своїй передвиборній програмі він сам звернув увагу на потребу народовладдя. Переміщення влади «вниз» з реформами податкової і бюджетної систем, з реальним зміцненням самоврядування — це мало би стати «турборежимним» клопотом і парламенту, і президента. Це ж стосується і законів про референдуми — важливий інструмент народовладдя. І, між іншим, важливий спосіб захисту президента від зовнішніх «настанов», спосіб утримання довіри до влади загалом.

— Україною шириться організація «Рух опору капітуляції», як вважаєте, чи є в них на меті створити майдан та чи зможуть вони його створити?

— Сценаристи руху відомі. Мотивація його сумнівна в багатьох аспектах. Скористатися ще раз громадським спротивом неправді для захоплення влади не вдасться. Принаймні в ближчій перспективі.

Люди засвоїли гіркий досвід трагедії п’яти-шестирічної давності, пам’ятають роль її очільників. Їм варто було б остерігатися наслідків, бо гнів людей може бути спрямований на них. Навіть без Майдану.

— Кого вважаєте справжньою опозицією до теперішньої влади? В чому Ви з ними згодні та не згодні?

— Мовчазною опозицією монократичній владі є народ в майже повному його складі. Настрої суспільства враховують і озвучують різні партії і рухи, частина з яких представлена в парламенті.

Що характерно, більшість озвучених там гасел, претензій і пропозицій владі слово в слово повторюють зміст, обстоюваний двадцять і більше літ Соціалістичною партією (отже, і мною). Ми не лише проголошували наміри, але і діяли так, як заявляли, одержуючи удари, відчуваючи наслідки підступних дій щодо нас з боку частини тих, хто тепер зараховує себе до опозиції. Бог з ними! Ми готові сьогодні долучитися разом з ними до боротьби за збереження України. Так на практиці визначається сьогодні роль опозиції. Така в неї місія.

— Ви багато пишете про землю, в якому вигляді Ви бачите впровадження земельної реформи в Україні?

— Саме в сенсі збереження України слід розглядати земельне питання. І попередні, і нинішня влади глухі до наших, багато разів висловлених, аргументів. Її представники ніби не розуміють, що перетворення землі в товар нічого корисного не передбачає ні державі, ні кожному громадянину, ні загалом народу і громадам. Продаж землі поза всякими його обґрунтуваннями — ЗЛОЧИН. Тупо повторюючи один аргумент: що це за власність на пай, якщо нею — власністю — не можна розпорядитись і тицяючи пальцем на «відсталість» України, бо вона серед шести (?) держав, де земля не продається і в тому причина її економічної відсталості, апологети ринку землі знають, що вони брешуть і в першому, і в другому випадку. Знають і брешуть, бо інших «аргументів» не існує, бо рупор мас-медіа в їхніх руках, а люди зневірені, збайдужілі, привчені до «істини зверху», ніби не бачать руїни внаслідок ваучерної приватизації. Тож і з’являються десяток-другий відсотків тих, хто підтримує намір щодо товарного статусу землі. Це об’єктивна характеристика для обивателя, який вважає, що молоко (тепер «молокосодержащие продукты») просто десь виникає в гастрономчику, що селянина можна зневажати, бо він мусить гнутися до землі. А що землю цю настав час рятувати і від своїх та чужих зайд, і від визискування її родючості на безмежних просторах латифундистів... обивателю (в його 20% статусі) не пече. Порятунок же в системі господарювання, яку ринок землі не передбачає.

Хоч пристосувати земельні відносини до ринкових умов потрібно. І це можна зробити через давно відомі істинні речі: загальнодержавна власність і оренда землі. Цим шляхом, до речі, іде світ. Наші реформатори рухаються в протилежному напрямку, бо... їм так велено. Свою концепцію земельних відносин (вивіреною практикою і в Україні, і в закордонні) ми неодноразово пропонували керівникам держави та відповідних відомств. Їм поки що не дозволено того читати. Вашим користувачам, сподіваюсь, корисно буде з ними ознайомитися.

Цей документ ми надсилали президенту, прем’єру, керівникам фракцій парламенту. В ньому відповідь на поставлене питання.

Концепція проекту Закону «Про викуп державою приватних земель с/г призначення, оренду та право застави орендованої землі с/г призначення», який передбачатиме, що:

а) продаж землі с/г призначення можливий тільки державі;

б) викуп приватних земель с/г призначення у власників здійснюватиметься державою через державний орган, уповноважений здійснювати державну політику і регулювання у сфері земельних питань;

в) щорічно, згідно з даними місцевих органів влади (населених пунктів, де проводилося розпаювання) збирання відомостей про громадян, що бажають продати свої паї;

г) приватні землі с/г призначення будуть викуплятись за середньою розрахунковою ціною в країні (з урахуванням сформованого ринку оренди). Ціна 1 га землі щорічно коригуватиметься залежно від інфляції. Щорічно кількість землі, що буде викуповуватись, визначатиметься можливостями держбюджету. Кошти держбюджету, виділені для цих цілей, розподілятимуться пропорційно до кількості приватних земель с/г призначення (по областях, районах, населених пунктах).

При визначенні черги викупу  враховуватиметься вік продавців та їх ургентні медичні показання. З урахуванням цих критеріїв органи місцевої влади (на підпорядкованій території яких розміщується приватні землі с/г призначення) складатимуть список продавців та направлятимуть його до держоргану, що уповноважений здійснювати такий викуп.

д) держава має закладати гроші в бюджет і викуповувати приватні землі с/г призначення стільки років, скільки буде необхідно для їхнього викупу;

е) викуплені землі передаватимуться (за принципом історичної прилеглості до конкретного населеного пункту) у розпорядження місцевим органам влади, котрі в подальшому здаватимуть їх у оренду для використання земель за призначенням;

ж) укладені договори оренди між приватним власником землі і суб’єктом підприємницької діяльності мають завірятися місцевим органом влади;

з) всі договори оренди мають реєструватись у територіальних відділеннях держоргану, відповідального за це;

и) договори оренди мають укладатись строком не менше семи років, а під багаторічні насадження та ягідники на строк не менше їхньої повної амортизації;

к) у договорі оренди обов’язково мають фіксуватися показники родючості ґрунту на момент початку оренди;

л) для гарантії підтримки і підвищення родючості землі с/г призначення вводитиметься обов’язкове страхування родючості ґрунту, також орендар буде зобов’язаний займатися тваринництвом або птахівництвом (що продукують екологічно чисту органіку) з розрахунку однієї «умовної корови» на 5 га землі с/г призначення;

м) місцеві органи влади для організації конкуренції і створення умов для ефективного господарювання, за погодженням з власниками землі, формують з усієї наявної на підпорядкованій території землі с/г призначення мінімум три земельні лоти (максимальний розмір лота 1000 га) для здачі їх в оренду не менше як трьом суб’єктам господарської діяльності;

н) право орендувати землю с/г призначення на підпорядкованій території конкретного населеного пункту має тільки суб’єкт підприємницької діяльності, що зареєстрований місцевим органом влади;

о) великі аграрні компанії можуть орендувати в кожній області країни не більше 5000 га земель с/г призначення (з реєстрацією відповідних юридичних осіб-орендарів лотів землі). Максимальна орендована кількість землі однією агрофірмою (або пов’язаних з нею осіб), не може перевищувати 120 000 га в Україні;

п) дозвіл орендарям землі с/г призначення закладати під заставу орендовану землю у кредитних установах для отримання грошових кредитів на реалізацію своїх підприємницьких цілей. Кредитні установи будуть зобов’язані приймати у заставу орендовану землю с/г призначення. У разі невиконання договору щодо повернення кредиту, право розпоряджатися орендованою землею переходитиме кредитній установі. Операції із заставою орендованої землі та переуступкою прав оренди держава буде реєструвати та контролювати, гарантуючи дотримання прав усіх зацікавлених сторін, а також збереження та поліпшення родючості землі.

Ухвалення такого законодавства: припинить нав’язану дискусію про продаж землі с/г призначення; дасть можливість застави орендованої землі, що дозволить отримання кредитних коштів суб’єктами підприємницької діяльності, які працюють у с/г секторі; розв’яже проблему збереження родючості ґрунту; зумовить створення нових робочих місць; сприятиме розвитку конкуренції в АПК; сприятиме відродженню та збереженню українського села.

Реалізація концепції передбачає чималу кількість законів, інших нормативних актів, які ще треба ухвалити, бо земельні відносини — найскладніша частина права. Без того (і тим більше!) відкриття ринку — ХАОС, Клондайк для шахрайства та наживи, спосіб остаточного знищення села та перетворення України в колонію.

Може, така мета і переслідується ініціаторами ринку землі? Що переслідується їхніми «наставниками» — сумнівів не викликає.