...Старенький «лісапед» пищить і скрегоче, та їде і поки що залишається єдиним помічником у подоланні відстані у сім кілометрів. Коли односельці бачать Інну Близнюк на велосипеді (на знімку) та ще й з навантаженою сумкою, а то й кількома, знають: поїхала до своїх підопічних. Їх у патронажної сестри служби Червоного Хреста — п’ятеро.

Цією роботою пані Інна почала займатися не так давно. До цього сімнадцять років вахтовим методом їздила на заробітки. Чоловік помер, дітей піднімала сама, ось і довелося працювати там, де більше платили. Діти тільки-но закінчили школу, пішли вчитися далі. І донька, і син інститути позакінчували не без матеріальної підтримки матусі. Коли ж діти міцно стали на ноги, Інна вирішила дати собі перепочинок, та й старенька мати потребувала до себе більше уваги, бо життя у прифронтовому Кримському через постійні обстріли досить неспокійне. Тим більше, що у 2014 році один з «градів» влучив прямо в їхній будинок, і довелося його ремонтувати. А рік тому сталася трагедія — померла донька, і у Інни від такого горя стався певний душевний надлом... Коли її запросили працювати патронажною сестрою, сприйняла це як порятунок, бо така робота відволікала від поганих думок.

Загалом Кримське — це село пенсіонерів. Принаймні  вони становлять майже 45% всього населення. Через війну частина працездатних кримчан покинула свої домівки, а дехто — і батьків. І не тому, що такі бездушні, а через небажання стареньких полишати рідні стіни. Ось взяти, приміром, підопічних Інни Близнюк. У родині Кондратьєвих — двоє інвалідів. Анатолію Петровичу — 90 років, і він вже кілька років прикутий до ліжка, а його 85-річна дружина Людмила Михайлівна пересувається лише на милицях. Їхні діти живуть в окупованому Луганську, провідують батьків досить рідко і до себе не забирають через те, що батьки категорично відмовляються їхати «в окупацію». Налаштовані так: де народилися, там і помремо. Єдиний їхній помічник — це патронажна сестра. Інна доглядає за дідом: купає, перевдягає. Заносить в хату паливо, воду, а ще купує продукти та необхідні ліки.

Марія Єгорівна Попова теж залишилася одна. Має поганий зір, хворе серце, а доглядати за нею нікому, бо діти також живуть на окупованій території області і приїздять рідко. Залишилися самі і подружжя Караченцеві: у старої — цукровий діабет, ходить на ходунках, а у її чоловіка, після інсульту, рука не працює, підв’язана. Діти є, але живуть в інших містах і в Кримському — нечасті гості.

А ось мамі Інни Близнюк — 82-річній Вірі Іванівні, — можна сказати, пощастило. По-перше, поруч турботлива донька, а по-друге, пенсіонерка має захоплення, яке допомагає їй не звертати уваги на вік та свої болячки, — це Інтернет. Якось Інна показала матері, аби вона не сумувала, як користуватися комп’ютером. Після того як Іванівна зрозуміла, що в Інтернеті можна знайти все, що її цікавить, почала його освоювати, і зараз її від нього не відтягнеш. День розпочинається з «компа» і закінчується ним. І що цікаво. Через синдром Паркінсона у Іванівни тремтить рука, але коли вона водить «мишкою» — тремтіння зникає. Вранці встає, п’є чай, вмикає комп’ютер і гайда в Інтернет. Головний інтерес — футбол і політика. Жодних, вибачте, сопливих серіалів.

Лише сайти з футбольними матчами, особливо, коли йдеться про «Шахтар». Вона шанувальниця цієї команди і загалом футболу. Інколи нарікає: «Що ж це мені за таке покарання — і в дитинстві пережила війну, і на старість...». Чекає миру, щоб війна врешті cкінчилась, і вона жила в мирній країні. 

До речі, у Кримському працюють ще семеро співробітників Новоайдарського територіального центру, які допомагають пенсіонерам по господарству, а ще в село навідуються представники служби Асоціації «Тріангль Женерасьон Юманітер» з Франції.

Вони цікавляться людьми, які потребують соціального супроводу, але не мають рідних і не охоплені увагою патронажної служби Червоного Хреста та територіального центру соціальної допомоги. Військово—цивільна адміністрація Кримського вибрала 15 осіб, яких волонтери супроводжуватимуть протягом трьох зимових місяців. Вони надаватимуть одиноким людям практичну допомогу. Скажімо, витопити піч, нарубати дров, занести у хату вугілля або дрова, почистити сніг тощо. А ще людям видаватимуть продуктові набори. У ВЦА переконують, що в їхньому прифронтовому селі ніхто з пенсіонерів без уваги української влади не залишається.