На знімку: Володимир Ємець біля портрета свого батька.
Лиш на тім світі, куди нещодавно відійшов 81-річний народний художник Володимир Ємець, після сороковин смерті, він зустрівся зі своїм значно молодшим батьком — Володимиром Ємцем. Комуністи вбили Ємця-батька за кілька місяців до народження сина.
Ємець-син ніколи не бачив батька.
Зате все життя КДБ про нього нагадувало — стежили за кожним кроком сина «ворога народу», репресованого священика української церкви. Володимир Ємець-старший служив у парафіях у Любечі, в церкві святої Ганни та в Спасо-Преображенському соборі в Чернігові, бо тоді він належав до УАПЦ. А нині цей найдавніший храм Київської Русі (за датою початку зведення) належить до московської церкви і там паки і паки моляться за сусідню державу, а не за Україну.
Володимир Ємець-молодший народився у квітні 1938 року, а батька розстріляли наприкінці 1937-го. Арештували, до речі, разом із братом Павла Тичини — Євгеном, який також був священиком УАПЦ.
Син таки намалював портрет батька, хоч і зізнавався, що це робити було важко. Бо для художників малювати покійників — складна річ. Тим паче таких, котрих ніколи не бачив.
Олександр Добриця, краєзнавець, який в архіві КДБ бачив численні доноси на художника, каже: «Художник відбувся не завдяки, а всупереч обставинам. Батька розстріляли. Брат Анатолій під час війни потрапив у полон і був засуджений до 25 років.
Знаючи біографію Ємця, «доброжелатєлі», у тім числі й художники, писали на нього скарги та доноси».
А художник намагався адаптуватися до несприятливих умов: створив відділення Спілки художників, виклопотав для нього найбільше в Україні експозиційне приміщення — й пішов із посади, коли допекли доноси. Ще раніше був головним художником міста і лишив посаду з цієї ж причини.
Він ішов з посад, щоб лишитися художником. І йому це вдалося. З початком перебудови малює автопортрет і підписує демонстративно: «Володимир, син Володимира». Мовляв, я нічого не забув, я вірний пам’яті свого батька, вбитого вами, комуністами...
Сьогодні цей автопортрет є одним із найкращих зразків портретування в Україні.
Малював і комуністів. Багато часу і нервів пішло на портрет партизанського і комуністичного героя Олексія Федорова, який до війни у «трійці» підписав тисячі смертних вироків, можливо, й батьку Ємця. Коли портрет був готовий, дружина одного відомого партизана оцінила: «Точно ізверг! Таким він і був!». Проте з республіканської виставки портрет зняли самі комуністи, але з іншої причини: «Він тут як цар!»...
Двадцять років після того художник не брався за портрети — прорив стався уже в незалежній Україні. Пригадую, як звів його з Левком Лук’яненком і художник зобразив того в чорній вишиванці, і — руки в боки. Я не міг зрозуміти цього жесту, нехарактерного для Левка Лук’яненка. Аж згодом дійшло: Володимир Ємець хотів бачити його господарем на своїй землі. Таким і намалював... До речі, Левко Лук’яненко ту чорну вишиванку подарував художнику.
Є у творчості Володимира Ємця і кілька робіт, що й досі викликають дискусії. Це картини з Шевченком та Гоголем. Реаліст Ємець несподівано пішов іншим шляхом. У нього Тарас наче традиційно зображений, але — у червоному кожусі і з заплющеними очима. За ним, у долині — зимове село. А він стоїть серед дерев, що більше схожі на сюрреалістичні привиди. Все так, наче це по-зимовому прочитаний «Сон»?
Гоголь же стоїть на картині Ємця біля напіврозвалених воріт, кругом зима, і вдалині чекає карета. «Навіть калюжка талої води, яка перепиняє вхід, має в картині смислове навантаження, — писала мистецтвознавець Світлана Курач. — Самотність постаті письменника сприймається як крах мрій на тлі всеосяжного простору, що, розриваючи полотно, простягається кудись у безмежну далечінь». Проте я тут побачив інше — Гоголь, який думав українською і в умі перекладав свої твори, на картині прощається з Малоросією — Україною, і чекає на нього кибитка, що повезе у холодний, нелюбий Петербург.
...На початку 1970-х років Володимир Ємець їде як турист до Польщі й відвідує краківський собор. Раптом до екскурсантів виходить кардинал, розмовляє з ними. А після бесіди раптом повертається до Володимира Ємця, який стояв за його спиною, і... цілує в щоку. Знову пішли доноси у КДБ — католицький кардинал поцілував сина репресованого українського священика.
А той кардинал згодом став Папою Іваном Павлом II.
Бог має почуття гумору. Інколи той гумор нам здається чорним... Володимир Ємець, батька якого вбила радянська влада, а його самого все життя переслідувала, помер у переддень річниці жовтневого перевороту. Помер переможцем.
Чернігів.
